Відновлюємо історичну правду

24 березня в с.Мочулище  «свободівці» встановили пам’ятний знак на могилі-кургані козака «Гіркого» загону УПА «Лайдаки», який загинув 7 грудня 1943 року в бою з червоними партизанами біля с.Золоте. Також на кургані встановили плиту з іменами жителів Мочулища, які були пов’язані з ОУН та УПА. Встановили й нову огорожу та трубки під прапори, поправили курган. Матеріали оплачені коштом місцевих добродіїв на чолі з Миколою Вальковцем, родичі якого були в УПА.

Із звіту командира «Ярка» загону УПА ім.Колодзінського дізнаємось, що дня 10.ХІІ. відбувся похорон козака Гіркого, який загинув в бою з червоними дня 7.ХІІ.1943.

Краєзнавець Володимир Мозоль записав спогади очевидців тих подій: Вальковець Єва Павлівна1929 р.н., жителька с. Мочулище, добре пам’ятає похорон козака 10 грудня 1943 року, бо саме на цей день припало свято Юрія, котре для селян завжди було у пошані. Будинок батьків пані Єви стояв на краю села,  і в ньому перебувала частина охорони загону у кількості 12 чоловік на чолі з козаком, що згинув. Козаки перебували в будинку декілька днів, і тому дівчина змогла добре запам’ятати особу козака як привітного, доброзичливого, середньої статури і зросту, на обличчі декілька грайливих веснянок, на вигляд 30-35 років. Для ночівлі всім козакам не вистачало ліжок в будинку, і тоді козаки принесли в дім два кулі житньої соломи, розіслали її на підлозі і так спали. Командир спав на кушетці. На пропозицію господарів надати командиру подушку, він чемно відмовився і з почуттям гумору відповів, що його подушка завжди із ним і при цьому показав на свою зброю, а це був совітський автомат із дерев’яним прикладом. Цей рій козаків загону «Лайдаки» стеріг село зі сторони Дубровиці, на мосту перебувало двоє вартових і по одному вартовому на всіх стежках, під’їздах і підходах зі східної сторони села. Козак «Гіркий» виконував функцію розвідного, а саме розводив і міняв вартових, значить, відповідав за охорону східної частини села. Після бою із червоними 7 грудня 1943 року під Золотим тіло вбитого козака привезли до с. Мочулище. В будинку Марини (Коєтіхи) відбувалася процедура приготування до похорону. Похорон справили за обрядом козацьким, українським – хор, священик, військо, при значній кількості людей із навколишніх сіл і при повному особовому складі загону. Лохвич Йосип Петрович 1930 р.н., житель с. Крупов’є, був присутнім на похороні, згадує, як повстанці загону запрошували місцевих людей, щоб приходили, бо будуть хоронити справжнього українця. Службу Божу, панахиду по загиблому вояку відправляв священик на ім’я Федір. Священика і церковний хор було доставлено із церкви Успіння Пресвятої Богородиці с. Залішани. Із промовою виступив командир «Лайдака».

Могилу викопали дуже глибоко, як виявиться згодом, на те були певні причини. Зазвичай для опускання домовини використовують рушник довжиною 3 м, а в цьому випадку зв’язували два рушники докупи. На труну було встановлено березовий хрест і засипано землею, далі встановлено другий хрест і знову засипано вже на природний рівень грунту. Третій хрест височів безпосередньо вже на могилі. За наказом командира загону «Лайдаки» всі власники коней і волів із найближчих сіл  разом із місцевими прихильниками та членами ОУН і вільними від служби, козаками загону ім. Колодзінського, протягом однієї ночі насипали «козацький курган» на могилі свого полеглого побратима, що знайшов вічний спочинок на поліській землі.

Перший раз курган було підірвано на Святвечір 6 січня 1944 року командиром загону червоних партизанів Місюрою, після чергового нападу на село. Він особисто заложив під курган міну і підірвав. Після від’їзду червоних із села курган протягом ночі було відновлено. Хто саме відновив курган, очевидиця не знає. Надалі курган ще неодноразово руйнувався червоними. По дивовижному збігу обставин, оселя Єви Павлівни із 1959 року розмістилася поруч із «козацьким курганом» - могилою полеглого борця за волю України.

Володимир Мозоль.