понеділок, 3 квітня 2017 р.

21 березня День лісу
РЕПОРТАЖ  ПРО  ТЕ,  ЯК  МИ  ДЕНЬ  ЛІСУ  ВІДЗНАЧАЛИ
ЛІСОПОСАДЦІ СПРИЯЛА САМА ПРИРОДА
Цьогорічне 21 березня так само не стало виключенням. Тим паче сприяла навіть природа. Дрібний теплий дощик настукував заспокійливі акорди по даху авто, яке мчало нас до Більського лісництва. Його «господар» - лісничий Віталій Шах радо зустрів нас. Та журналісти, а приєдналася ще й колега з «Вістей Рівненщини» Світлана Тубіна, були цього дня не єдиними гостями більських лісівників.
Зліва від контори лісництва на площі 0.8 га вже висаджували соснові саджанці старшокласники Велюнського НВК. Вони давні й надійні помічники цього лісництва під час весняної лісокультурної кампанії. Запитуємо у двох «індивідуалістів», що вправно орудують мечем Колосова, саджаючи сіянці сосни, на коротеньких рядочках поблизу дороги, де вчителі? Й виявляється, що вони і є ними. Молодих педагогів Вадима Остаповця та Вікторію Ляхович легко сплутати з учнями. Тут же й старший їхній колега Володимир Кухарець, з яким давно знайома власне по таким спільним акціям на посадці лісу. Відгукнулися на запрошення лісівників садити ліс й чимало школярів. Їх тут аж три класи.
«Ми вже практично завершили весняну лісопосадкову кампанію, створивши загалом 21.3 га нових лісів. Практикуємо змішані насадження, коли три ряди сосни чергуються з двома берези. Це дозволяє контролювати в майбутньому поширення такого небезпечного й підступного захворювання хвойних, як коренева губка. Саджанцями повністю забезпечені, позаяк минулого року заклали власний розсадник, трохи підсобили посадковим матеріалом й миляцькі колеги», - розповідає Віталій Миколайович.
Запрошує лісничий оглянути контору, де нещодавно закінчили ремонт. Всюди тут по-господарськи охайно. Для зручності майстрів лісу, що несуть цілодобові чергування, впорядкована гарна душова кімната. На вулиці – милують око дизайнерська клумба, альпійська гірка.

ЛІС ПОВЕН ТАЄМНИЦЬ
Згодом переїжджаємо до Миляцького лісництва, де вже чекає на нас молодий лісничий Максим Гура. І хоча, як говориться, на переправі коней не міняють, тут мусимо пересідати в його позашляховик. Простора кабіна бортового «УАЗа», що повезе нас далі, за висотою не зовсім підходяща для жінок, але ми ж знали, куди їдемо. Тож хвацько піднімаємося догори, й тепер ліс відкривається зовсім по-іншому. Довго їдемо до потрібного нам урочища плутаними лісовими дорогами. Для мене завжди було найбільшим секретом в роботі лісівників, як їм вдається ці путівці запам’ятати. Тут же тобі дорожні вказівники не допоможуть.  Хоча тепер багато службових автомобілів оснащено навігаторами.
Та нашому провіднику, схоже, ніякі допоміжні засоби пошуку маршруту не потрібні. Це для нас ліс втаємничений, для Максима Сергійовича – відкрита книга. «Коли три роки тому прийшов у Миляч на роботу, теж трохи плутався. Спочатку вивчав основні лісові дороги, потім допоміжні, згодом «бандитські», якими пробують обійти лісівників браконьєри», - каже пан Максим. По ходу підмічає приховані для стороннього ока лісові секрети – звіринні доріжки, пташині гнізда.
«Погляньте, яка краса довкола», - показує лісничий різновіковий ліс. А й справді столітній сосновий бір заступає молода п’ятнадцятилітня посадка, де сосни нагадують манірних балерин. Поряд – восьмидесятилітній ліс, могутній, як велетень у розквіті сил. А молоденькі трирічні посадки мені завжди нагадують ясельну групу в дитячому садочку. Вони, як й дітки, ще такі безпомічні й так потребують дбайливої й повсякчасної опіки…
Дивлюся згори на дорогу, струмок, що біжить понад нею, й пригадую, як кілька років тому в цих місцях нам бобри пробували водою перегородити шлях в нетрі, за ліченні хвилини побудувавши загату на цьому потічку. «Зараз й бобрів значно поменшало, вовки багатьох передушили, води ж два літа було зовсім мало», - розповідає лісничий. Розказує, як безжально орудувала тут величезна вовча зграя, мусили навіть облаву влаштовувати. Облюбували поліські ліси й рисі. Контроль за популяцією хижаків – також завдання лісівників. А от оленів та лосів в голодну пору треба підгодовувати. «У нас тут були нещодавно орнітологи, фотографували чорних лелек, то лось зовсім близько підходив до машини. То одним боком повернеться перед фотоапаратом, то іншим, позував, як заправська модель», - продовжує Максим Сергійович.
Інженер лісових культур Ольга Терентіївна Вальковець бідкається: «У Золотому повадилися лосі туйки їсти. Й до чого ж знахабніли – прийдуть до розсадника, то лінь вже голову донизу схиляти, знають, що вершки смачніші, як косарі, пройшлися, вся робота нанівець. А на молоді сіянці сосонок козулі полюбляють вскакувати. Тільки й дивися, щоб не дісталися на шкілку. Бо що ж ти з неї, кози, візьмеш – вперте й хитре створіння».
У лісі – свої закони. Тут в суспільстві кожен старається поживитися з чужого, а тварина ж вона інстинктом керується, голод допомагає долати створені людьми бар’єри.
У розмовах шлях летить швидко. Й ми вже на ділянці, де під орудою помічника лісничого Леоніда Андрійовича Шиманського та майстра лісу Віктора Томиловича ліс саджають миляцькі школярі. В цьому лісництві також лісопосадку вже майже завершили. Сьогоднішня акція проводиться скоріше з виховною метою, аніж є виробничою потребою. Впевнена, цю площу лісівники могли впорати й раніше та власними силами. Але їхнє завдання - залучати до корисної справи й молоде покоління. «Весна порадувала нас погодою, з поставленими перед лісництвом завданнями впоралися за двадцять днів, - каже ветеран лісівничої галузі й великий краєзнавець Л.А. Шиманський. – Всього в лісництві заліснено 27 га зрубів та проведено на 11 га доповнень та сприянь природному поновленню».
По дорозі траплється нам й дружній тандем миляцьких лісокультурниць у складі Тетяни Шиманської та Наталії Савич. В цьому лісництві - чимале посівне відділення. Донедавна воно забезпечувало посадковим матеріалом всі три лісництва ДП «Висоцький лісгосп», що розміщені за річкою. Тож для жінок роботи вистачає. Не встигли звільнити шкілки від сіянців, як вже пора зароблювати нове насіння. Принцип лісівників – створювати лісів більше, аніж вирубується.
Ми вже прямуємо в Жаденське лісництво. Максим Гура далі ділиться таємницями, що приховує ліс: «Тут неподалік є аномальна зона. Якось проводили в цьому урочищі інструментальну зйомку, то ніяк не могли її зробити, прилади відмовляють. Називається це урочище «Пильня». Кажуть, за поляків тут була пилорама, то звідси й назва». Зупиняємося й ми зазнімкувати місцевий «бермудський трикутник». Звичайний такий пагорб, але хтозна, що приховується під ним – можливо, поклади якогось рідкісного металу. Не виключено, навіть дорогущого рідкоземельного актиноїда, без якого немислима ядерна промисловість.
Веде нас провідник до ще одного місця, що приховалося в лісових хащах. Це - надмогильних пам’ятник. Його встановили на місці загибелі сім’ї Козакових. Надмогильний надпис свідчить, що тут поховані мати та троє її дітей. Старожили розповідають, нібито спалили цю родину живцем німці в 1943 році у їхньому ж домі за сприяння партизанам. Кажуть, батькові вдалося втекти й здалеку він спостерігав, як гинуть у вогні його найрідніші.

НАЙСМАЧНІША ВОДА – КРИНИЧНА
Джерельна вода здатна повертати стомленому силу, а недужому здоров’я. Випробували на собі її цілющі властивості й ми, зачерпнувши з знаменитої удрицької кринички. Урочище «Криничка» - місцева «візитівка». Вже ніхто й не пам’ятає, хто й коли тут викопав цю криницю, в яку впадає смачна й завжди прохолодна джерельна вода. Подейкують, що має вона навіть лікувальні властивості. Принаймні, у піст, на Водохреще намагаються брати воду звідси. Щоправда, був період, що люди криницю занехаяли. Та з ініціативи тодішнього сільського голови Федора Хлебовича й за підтримки місцевих підприємців та сільськогосподарського підприємства криничку було відновлено. Зараз тут створили гарну оазу для відпочинку. А цього дня з допомогою лісівників біля кринички було висаджено десятки гарненьких ялиночок. В нашому житті так мало гармонії. А ось тут я її відчуваю, вона поєднує тишу, прекрасне і корисне.

СЕРЕД ПРІОРИТЕТІВ – ПРОФІЛАКТИКА ЛІСОВИХ ПОЖЕЖ
Лісовідновлення в роботі лісівника нерозривне з охороною та збереженням лісів. Паралельно з лісопосадкою в лісництвах ведуться протипожежні роботи – догляд та створення мінсмуг, протипожежних розривів, оновлюється та перевіряється спеціалізований інвентар. На думку лісівників, найбільш неконтрольований в пожежонебезпечний період фактор – людський. Тож всіма засобами намагаються стати на перешкоді чиїсь недбалості. Та лісівникам вдається контролювати ситуацію, тож ліс від пожеж не страждає.

































Доречно буде сказати, що всього в ДП «Висоцький лісгосп» було заліснено 150 га на зрубах, на 66 га здійснено доповнень, заготовлено 100 кг насіння сосни, доглянуто 1.6 га посівних відділень, вирощено понад 1.5 млн. шт. сінців сосни звичайної як основної лісоутворюючої,  багато порід дерев та кущів для декоративного озеленення. За цими цифрами – копітка щоденна напружена праця, вдумливий менеджмент, а ще велика особлива любов до лісу. Зауважила, цього дня спілкувалася практично виключно з представниками лісівничих династій. Бо й дідусь, й батько Максима Гури – лісівники.  Брати-майстри лісу Віктор та Володимир Томиловичі також по життю обрали батьківську стежку. Багато років роботи пропрацювали в лісівничій галузі й батьки Ольги Терентіївни Вальковець. Подружжя Шиманських – теж з цієї ж когорти. Але це вже тема для іншої розповіді.
Людмила РОДІНА.


Немає коментарів:

Опублікувати коментар