пʼятниця, 19 лютого 2016 р.

Торкнувся душ багатою палітрою пісень,
щоб воїнам надати допомогу

Двогодинний благодійний концерт композитора і співака, заслуженого артиста України Павла Дуки глядачі сприйняли на єдиному подиху. Хоча в районному будинку культури і було небагато вільних місць, тут зібралися справжні шанувальники творчості Павла Дуки і української пісні. Всю концертну програму наш земляк провів сам, був і в ролі ведучого, і виконавця, і чудового гітариста. Емоційно підтанцьовувала дідусю, повернувшись обличчям до глядачів, лише його дворічна онучка. Разом з батьками і бабусею спостерігала дівчинка за концертом з першого ряду. Співак щиро подякував директору РБК Володимиру Малафею за наданий зал для проведення цього благодійного заходу. Усі бажаючі мали змогу кинути кошти у скриньку на допомогу солдатам. Ми ж, користуючись нагодою, розкажемо про цей творчий захід, про нашого талановитого земляка і емоції глядачів.






Щирі слова подяки за мистецтво і доброчинність сказав на  благодійному концерті отець Данило Ковташ. Він розповів, що зранку у храмі Павло Дука попросив благословення на концертну програму, отож впевнений, що з Божою милістю співак подарує глядачам багато позитивних емоцій.
– Зайшов до зали, – зазначив отець Данило, – і зробив для себе висновок, що Україна є і буде. На щастя, є шанувальники української пісні і є люди, які готові жертвувати. Любов до ближнього – першооснова нашого буття. Без цього не може жити світ.

Іскру запалив Петро Степанюк
– Вперше  на цю сцену вийшов у сьомому класі. – З усмішкою розповів Павло Дука. – Петро Степанюк, який проводив тут прослуховування, уважно переглянув номери всіх бажаючих і  звернувся: «А чи є ще хтось, хто хотів би себе показати на сцені?». Я й піднявся останнім. Хвилювався дуже. Але з того часу я і стою перед глядачами. Дякую, що помітив Петро Наумович в мені оту іскру. Згодом співав у ансамблі РБК.
Щодо цієї сцени, то пригадую ще один повчальний і цікавий випадок:
У 1983 році з колективом «Простір» завітав до рідної Дубровиці. Співали у селах, у райцентрі ж окремі поціновувачі музики засумнівалися: «Навєрно, вони спєвають под магнітофон» (на той час термін «фанера» ще не був введений в ужиток). Вирішили перевірити. Дядько Юзік (перепрошуємо, що називаю людину розмовним ім’ям), який на той час обіймав у будинку культури чимало технічних посад, під час виступу гурту просто вимкнув електрощит (на прохання отих «музичних експертів»), ми продовжили співати вже без мікрофонів. Але зала наповнилася відразу гучними оплесками.
Від автора: Відліком свого творчого шляху вважає співак і композитор друге місце у престижному республіканському конкурсі «Молоді голоси», яке здобув у 1989 році, а переміг тоді Степан Гіга. Відтоді відбулося багато виступів, творчих зустрічей. Зараз Павло Дука працює викладачем на музично-педагогічному факультеті РДГУ. Добре знають митця у нашому краї як художнього керівника гурту «Країна У».
В одному з інтерв’ю співак сказав, що «Країна У» – це «Україна», тільки якщо читати навпаки. Колектив у 1991 році, ще в іншому складі, поїхав до Києва на республіканську програму для молодих виконавців. Саме тоді виникла ідея назвати колектив саме так. Це був рік здобуття незалежності, можливо, це якось вплинуло на наше рішення. Проте не хотілося називатися пафосно, скажімо, «Україна», а просто й оригінально».
– Роки беруть своє, – з посмішкою продовжує пан Павло. – Багато їздили колективом по Союзу. Мав можливість залишитися жити у Сочі. Але завжди так тягнуло додому. А пісні, вони народжуються по-різному, іноді виношуєш у серці музику тижнями, а інколи вона з’являється на світ миттєво, сідаєш за фортепіано і мелодія ллється.
Любов врятує світ
Ще раз процитую слова отця Данила про те, що світ тримається на любові. А любов, вона ж буває різна, з різними відтінками і барвами.
Концерт, що проходив в день Святого Валентина, був наповнений чудовими українськими піснями про кохання. Багато емоцій чоловіка, друга і коханого виклав, наприклад, Павло Дука у пісні, яку написав для своєї половинки «Дружина хрест несе, і тим свята вона». Безпосередньо на концерті композитор познайомився з автором слів ще однієї своєї пісні про любов. Анатолій Щур з Літвиці написав вірш «Чому так пізно ти прийшла?». Слова поезії запали в душу Павлу Дуці і, як результат, народилася чудова лірична пісня. Але особисто поет і композитор познайомилися лише на цьому концерті, побажали один одному творчих успіхів і подальшої співпраці. Пан Анатолій на суд глядачів представив свою поезію про захисників Вітчизни, яка була дуже схвально сприйнята залом.
А ще звучали: «Ой, ти, дівчино, з горіха зерня», «Ой, ти, дівчино, зарученая», «Ти не моя», «Солодкий гріх кохання» та інші чудові пісні. Були й твори про іншу любов – про любов материнську, синівську, про любов до ближнього.
Незадовго до Нового року, на жаль, відійшла у вічність мама Павла Дуки. Пригадую, як під час попереднього виступу у Дубровиці (а це було на один з Днів міста) вона з хвилюванням дивилася виступ сина, серцем і душею проспівавши кожен його твір. Для цього матері і не обов’язково було знати їх слова. Цього разу, коли Павло Дука співав про рідну Дубровицю, маму, що проводжає сина біля хвіртки, на очах з’явилися сльози, як  спогад і данина синівської любові.
– Не стало мами і я назавжди втратив найріднішу людину, – сказав пан Павло нам по закінченню концерту – але, на щастя, маю до кого приїздити в дубровицю, бо тут мешкають тато і мої дві сестри.

Мамо, я в бою за волю пішов
в далечінь
Особливі емоції у глядачів викликала частина програми, яка була присвячена нашим солдатам – захисникам Вітчизни. Пісня «Біля тополі», як для мене, стала логічним продовженням нашим газетним нарисам про хлопців з Дубровицького району, які віддали своє життя на сході України, за кожного з нас. Маємо за честь на сторінках газети писати про їх, поминати і висвітлювати події, приурочені вшануванню їх пам’яті.
Там біля тополі калина росте,
Мамині очі чекають тебе,
Сива у розпачі плаче,
Сина все чекає - та в Бога вже його душа.
Мамо, я в бою за волю пішов в далечінь,
За правду і долю нових поколінь,
За тих, хто у морі далеко
І крилами лелеки повернуться живі..
А от, наприклад, пісня «Лист солдату» з’явилася лише за тиждень до цього концерту. Були й патріотичні повстанські пісні, що певний час взагалі були заборонені у Союзі, наприклад, «Очерет мені був за колиску». А от апогеєм концерту став гімн Січових стрільців «Ой, у лузі червона калина похилилася». Зал дружньо встав, підспівував, поклавши руки на серця. Час народив ще одну низку патріотичних сучасних пісень, минуть століття, а українці будуть співати про героїв теперішньої війни, як ми співаємо про вояків Упа і Січових стрільців.
– Я спільно з колегою Олександром Заходякіним провели десять концертів у навчальних закладах Рівного. Зібрано близько 6 тис. грн. і на ці кошти придбані ліки, які ми віддали пораненим солдатам у реабілітаційному Рівненському військовому госпіталі. Рішення провести тут благодійний концерт пов’язане із зустріччю з випускниками. Хотів до благородної справи долучити однокласників. Засуджую війну, схиляю голову перед пам’яттю Героїв, які загинули, шана солдатам, які воюють і вже повернулися додому. На місці українських юнаків мала б загинути погань, яка ров’язала  цю війну. Якби не волонтери і благодійний рух, солдатам і всім добровольчим батальйонам було б важко вистояти. Зібрані у Дубровиці кошти також підуть на придбання ліків воїнам, що перебувають у Рівненському військовому госпіталі під час невеличкого концерту, і наголосити, що це кошти зібранні громадою м. Дубровиці. 

Хочу навчитися грати на гітарі
Цікаві, духовні поєднання голосу і гітари, приємні для слуху, які хочеться слухати і слухати. У душі виникає щось таке незрозуміле, невимовне, але дуже піднесене. Такі відчуття викликає лише жива українська музика. Хочеться слухати її довго,  це як подивитися на плин води, побачити у ній віддзеркалення неба. Особисто мені, автору цих рядків, ніколи не було зрозуміло, як народжується музика і як «живе» вона у цьому грішному світі.
Захоплено спостерігав за концертом хлопчик, що сидів поруч. Трохи здивувало, що дитина такого віку так зацікавлено сприймає українську сучасну пісню, незворушно, з іскоркою в очах спостерігає за кожним рухом виконавця. Познайомилися. Дев‘ятирічний Ярослав Львов розповів, що концерт дуже цікавий і гарний (до речі, саме українська музика хлопчику дуже подобається). А ще він зачарований грою співака на гітарі та самими гітарами і обов’язково навчиться так сам володіти цим інструментом. Щодо гітар, то їх Павло Дука змінив за концерт кілька, розповідаючи про кожну з особливим душевним теплом. Приємно, що гітарні струни торкнулися струн дитячого серця і запалили ще одну іскру. Думаю, що цей мелодійний інструмент не залишив байдужим всіх глядачів, притягував до себе і ніби «просив» пройтися легкою рукою по струнах, награти мелодію і насолодитися чарівним звуком.

«Однокласники мої
і однокласниці»
Пісня з такою назвою давно стала гімном для зустрічей випускників у міській школі №1. Написав її Павло Дука, передавши всі емоції про людей, з якими вчився, дружив, зростав упродовж 10 років.
Напередодні у міській школі за числом один пройшла зустріч випускників. Серед тих, хто приїхав побачити однокласників (40 років після школи) був і Павло Дука. Саме однокласники сиділи у районному будинку культури на почесних місцях, де зазвичай розташовуються представники влади. Щиро і емоційно підтримували вони свого друга і шкільного товариша, задавши тон всім глядачам. Чесно кажучи, щиро позаздрила такій дружбі, яка народжувалася не в часи інтернетівських переписок і скріплена значно більшим безпосереднім спілкуванням, аніж теперішня. Кожен з них став особистістю в житті і пройшов свою життєву стежку. 
Тетяна Охтень, однокласниця композитора, поділилася спогадами:
– У нас був дуже дружній і співочий клас. Павло співав з першого класу, пригадую, що найбільше любив виконувати «Черемшину». Нам дуже приємно сьогодні бути на його концерті, отримати стільки позитивних емоцій, ще раз поспілкуватися у колі однокласників. Саме ця зустріч у школі і стала першоджерелом зустрічі у районному будинку культури.
Багато схвальних, щирих відгуків почула про цей концерт по його закінченню. Назвала б його і як концерт-діалог, і як концерт-сповідь, як концерт-спогад.

І кілька штрихів
про благодійність
На благодійному концерті у Дубровиці зібрали 1300 гривень. Почула того дня і такий коментар:
– Зважаючи на те, скільки ми вже допомогли нашій армії, солдати мали б перебувати на фронті значно у кращих умовах, аніж вони є. От і виникає сумнів у цільовому використанні вже  зібраних коштів безпосередньо військовим керівництвом.
Однак, хто мав бажання, той до акції долучився, хай навіть гривнею, але підтримав наших вояків. Відрадно, що ці кошти будуть використані адресно, і хай допомога дубровичан применшить біль пораненого і додасть йому сил на зцілення.
До речі, цього дня від імені міської ради привітали нашого земляка Микола Годунко та Оксана Краглевич, висловили сподівання на подальші зустрічі у нашому місті. Вони закликали приєднатися до благодійної акції на допомогу воїнам АТО, що їх проводить міська рада (зокрема, збирали продукти харчування).
А концерт Павла Дуки – виступ співака і композитора з натхненням, наші земляки раді були долучитися до джерела його творчості. Вони відпочили серцем і думками, поспівпереживали за Україну і її сьогодення, поповнили душу патріотичними помислами. «Пісня і музика – сенс мого життя», – сказав Павло Дука після концерту.
– Хотілося б, щоб пісня і музика звучали в Україні і там, де звучать гармати.
Любов Клімчук.


Немає коментарів:

Опублікувати коментар