пʼятниця, 19 лютого 2016 р.

Війна – чужа, а горе – наше

15 лютого 1989 року. Це дата завершення виведення радянських військ з Афганістану. Так закінчувалася чужа війна, в якій полягли та зникли безвісти майже 3,5 тисячі українців. Без синів залишилися нещасні матері, без чоловіків – згорьовані вдови. На надгробках воїнів-інтернаціоналістів, що не повернулися з афганського пекла, тоді сухо значилося «Загинув при виконанні службового обов’язку». Обов’язку, який обпалив молодість зовсім юним хлопцям. Обов’язку, який перекреслив життя, переінакшив надії, плани, понівечив тіла і долі. Обов’язку, який й до нині закарбувався гіркими спогадами в пам’яті людей. Відтак саме цього дня десятки дубровичан зібралися біля меморіалу воїнам-афганцям, аби вшанувати полеглих співвітчизників та висловити вдячність живим ветеранам за їхній подвиг.




Статистику прийнято вважати «сухою» і «неупередженою» наукою, проте  «афганські» цифри не можуть не приголомшувати. Так, бойові дії тривали 3340 днів. Вогненними дорогами Афгану пройшло 160 тисяч українців, в тому числі 180 юнаків з нашого району. Загалом Україна втратила 3360 молодих синів: із них майже 60 % – хлопці віком від 18 до 20 років та 25 % – від 20 до 25 років. Більше 8 000 воїнів отримали поранення, 4687 повернулися додому інвалідами. Для Дубровиччини сила афганського болю помножена на 9. Це 9 доль, що обірвалися на самому розквіті життя, 9 сімей, котрі втратили найрідніших.
Втім ще важче згадувати минуле, коли кровоточить сьогодення. «15 лютого 1989 року, перейшовши кордон, ми вірили, що війна закінчилась, – поділився спогадами міський голова, учасник військових дій в Афганістані, полковник Богдан Микульський. – Ми вірили, що солдат, котрий поліг за день до цього, стане останньою бойовою втратою. Ми вірили, що нарешті заживемо під мирним небом. Однак уже два роки наша держава себе захищає у збройному конфлікті. Парадоксально, адже Україна ніколи ні на кого не нападала, ми народ миролюбний та працьовитий, і зовсім не хочемо ще однієї жорстокої війни. Проте нас насильно змушують воювати. Тому сьогодні, згадуючи ветеранів афганської війни, хочу низько вклонитись і бійцям АТО. Вічна слава героям, які загинули за Україну».
До присутніх заходу також звернувся голова райдержадмі-
ністрації Сергій Киркевич. Він наголосив, що саме афганці стали кістяком Революції Гідності. «Завдяки цим хлопцям,  мабуть, Майдан і вистояв, адже вони були там до кінця. А коли на Сході розпочалась війна, багато з ветеранів афганських бойових дій без вагань пішли знову захищати Батьківщину, аби з честю продовжити виконувати свій обов’язок. Тому шана нашим захисникам».
Своєю чергою в.о. військового комісара Анатолій Білаш нагородив медаллю за заслуги першого ступеня бійця АТО та учасника Афганської війни Миколу Миська, а також вручив почесні грамоти за активну участь у ветеранському русі Цабану Федору та Ляшку Ігорю.
Насамкінець, всі учасники мітингу схилили голови в хвилині мовчання, щоб вшанувати тих, хто впав в пісках Афгану та пом’янути героїв війни теперішнього століття. Їхні імена назавжди впишуться в літопис нашої пам’яті, аби бути вічним взірцем відданості, жертовності та героїзму.
Леся КОНДРАТИК.


Немає коментарів:

Опублікувати коментар