пʼятниця, 5 лютого 2016 р.

ПРЕМІЯ КРАСЮКА ПОЇХАЛА ДО ЛЬВОВА
Перше в новому році засідання літературно-мистецького об’єднання «Журавлина» випало якраз на День Соборності України. Тож була ця зустріч по-особливому святковою. Урочистість події підсилювалася й тим фактом, що саме цього дня відбувалося вручення літературної премії ім. Петра Красюка, знаменитого поліського байкаря й просто щирого українця.
До слова – це було свого роду ювілейне вручення премії, адже відбувалося воно вже вп’яте. Проходило в теплій, немовби родинній атмосфері, адже зібралися докупи люди, що споріднені любов’ю до слова, України, ближнього свого. На врученні були присутні попередні лауреати премії Віра Єфимець, Іван Єрмійчук, Анатолій Щур, донька байкаря Клавдія Петрівна Красюк. Ну і звичайно цьогорічна номінантrа на премію – львів’янка Ліліана Косановська. По життю пані Ліліана – лікар-терапевт, але вже багато років поспіль пише вірші. Нині у доробку поетеси – шість збірок, вона член Спілки письменників України, лауреат багатьох премій. На премію імені Красюка номінувалася одна з останніх збірок поетеси «Яблука у косах».










«Коли вчора я добиралася до Дубровиці, - ділиться враженнями Ліліана Косановська, - дивилася на морозні краєвиди й гадала, які-то люди мене тут зустрінуть. Мабуть, такі ж горді та замріяні, як ті сосни, що дивилися на мене крізь вікно потяга. Дуже рада, що побувала в вашому чудовому краї й заприятелювала з побратимами по перу. Для них – маю цілу валізу поезій, які можна придбати за помірною ціною». Добірку своїх віршів пані Ліліана залишила й для бібліотеки.
Спогади, враження, чутливі поетичні струни торкалися, напевно, душі  кожного присутнього. З розповіді пані Клавдії про батька кожному постав зовсім інший Петро Красюк – не той байкар-легенда, якого ми всі знали, а турботливий та вимогливий батько, задирикувато-насмішкуватий дотепник-приятель й допитливо-тактовний вчитель. Гарно сприймалися поезії цьогорічної лауреатки премії пані Косановської в її авторському виконанні. Хоча десь в глибині душі було легке розчарування.
Премія ім. Петра Красюка започатковувалася «Журавлиною» свого часу для підтримки та заохочення місцевих авторів. Проте вже кілька разів ми її віддаємо в інші регіони. Особисто я нічого не маю проти її лауреатів. Шкода тільки, що ті поети, які здобувають відзнаку імені видатного поліського байкаря, зовсім не дотичні ні до нашого краю, ні до творчості Петра Харитоновича. Він у моїх спогадах залишився дуже привітною й головне щедрою на талант людиною. Задум створення поетичного об’єднання, де більш зрілі поети могли б ділитися своїми секретами, належить саме йому. Він сам довгий час був наставником для початківців. Добре, якби такими ж були й лауреати його премії. На жаль, деякі з них залишаться для нас лише гостями одного дня – того дня, коли завітали на Дубровиччину за своєю премією. Але це так, між іншим. Адже для справжнього поета визнання вимірюється не розміром гонорару, а відгуками читачів. Тож бажаю кожному з членів літоб’єднання насамперед самобутності, тої індивідуальності, що й робить вашу творчість привабливою та впізнаваною.
Людмила РОДІНА. 

Ліліана Косановська

Серпнева жінка
Стигла жінка багряних кольорів,
Тепла слива серпневих багать
Сколихнула замріяним зором
Виноградну красу-благодать.
Розкусила... Розбила на скалки,
З хащі виповзла, наче змія,
Темноока чарівна весталка,
Незбагненна мадонна моя.
Ох, спокуснице, грішнице, любко,
Запізніле світання моє,
Час минає. І надто аж хутко
Павутину прозору снує.
А за нею... Не хочу пророчить,
У душі розколихувать щем.
Хай довіку горять твої очі
Мерехтливим кленовим вогнем.
Я – Кармен
Барвиста хустка з порухом рамен
На стіни кида відблиски грайливо.
Я горда й незалежна. Я Кармен.
Я блискавка й весняна перша злива.
Смагляві очі вишнями блищать,
Спада волосся хвилею на плечі.
Хто прагне мою душу розгадать?
Застерігаю марно втратить вечір.
Душа моя, мов дзеркало криве,
Її весна бентежить, непокоїть.
О, хто мене коханою назве,
Хто мою душу ніжністю напоїть.
А раптом хтось у тиші цій блука,
Готовий простягнуть любов і вірність.
Хто він такий. Звідкіль жага така.
Чи зна мою шалену непокірність.
Чом не один отут марнує день
І шле ночами диво-серенади.
А я спочити хочу від пісень
Пісні кохання - це п’янка принада.
Спурхнула хустка з втомлених рамен,
Запнувся світ за гордими плечима.
Я визнаю свободу. Я Кармен.
Дивлюсь на світ циганськими очима.



Немає коментарів:

Опублікувати коментар