НАВОДИМО ЛАД НА ШЛЯХАХ

Тільки-то блиснуло перше весняне сонечко, наші шляховики приступили до ремонту доріг. Розпочали з кільця на виїзді з Дубровиці. «Хоча ця дорога тепер не в нашому віданні, однак вирішили навести лад спочатку в рідному місті, - ділиться керівник Дубровицької дільниці «Автодору» Микола Берестень. – Благо, є зараз кошти й матеріали, щоб підлатати дорожнє покриття до свята. Бо, знаєте, як заведено зазвичай у нас – кошти виділять в листопаді-грудні, коли погодні умови не дозволяють проводити якісний ремонт. До того ж дещо оновили свою матеріальну  базу – всіма правдами та неправдами придбали в Білорусії нарешті фрезу, без якої раніше гальмувалися всі роботи. Щоб ви розуміли, таку техніку в області мають лише вісім шляхових підроздів, тож доводилося інколи місяцями чекати, коли ж то прийде твоя черга на неї. А це ж втрачався дорогоцінний час і головне – погожі дні. Але нам пощастило, дякуючи, що долучився до перемовин з білорусами наш шанований аграрій Леонід Стрибулевич, що має там давні зв’язки з білоруськими машинобудівниками, придбали такий агрегат собі. Щоб зекономити кошти, особисто їздив на завод – адже в Україні така техніка вартує вдвічі дорожче».

На жаль, політика в обслуговуванні шляхів не на користь таких ось невеличких державних шляхових дільниць, кошти розподіляються непрозоро, тендери проводяться за протекцією, найбільш ласі замовлення дістаються приватникам. «Ситуація у нас патова. Зарплату закрили тільки за лютий, свято йде, а люди його не відчувають. Кваліфіковані кадри розраховуються й виїжджають за кордон – там працівники нашої служби дуже цінуються, - ділиться Микола Іванович. – Але в будь-якому разі рук не опускаємо, шукаємо якісь підряди на місці. Як би там не було, без доріг держава не існуватиме, адже вони – артерії економіки».

На іншій ділянці шляху по дорозі на Зарічне шляховики активно зачищають узбіччя від дерев, що створюють аварійну ситуацію,  паралельно прибирають після себе, спалюючи сміття.

Людмила РОДІНА.

Без дозволу дерев не ріжуть

Прилегла територія Дубровицької районної лікарні займає близько двох гектарів землі. Довкола розкинувся великий парк, у якому мирно співіснують як дерева дуже літні, так і значно молодші. Вже зійшов сніг, і от-от буде тепло. Весна зустріне відвідувачів лікарні красою анемони, добре буде посидіти на лавочці і подихати свіжим повтірям. Але, зрозуміло, що цю велику територію потрібно прибирати, опікуватися розлогими деревами, щоб вони не стали для людей загрозою.

Днями, перебуваючи у лікарні, спостерігала, як тут почали готувати територію парку до Великодня. Зрізають зовсім сухі старі дерева, підстригають крона молодших. Завідуючий господарством Андрій Полюхович розповів:

– Теперішня Пасха дуже рання. От ми вже й почали активну підготовку. Як бачите, роботи не бракує. Лікарня – це великий господарський комплекс, і не лише нам про парк доводиться дбати. Однак, саме зараз «гаряча» пора для наведення ладу тут. Ось неподалік траси вирізали геть старі сосни, сухі дерева. Іноді нам роблять закиди, що, мовляв, ми зрізуємо такі історичні насадження. Поскільки це територія Селецької сільської ради, то лише з дозволу депутатів ми це робимо. Зрозуміло, що безпека людей понад усе. Хтозна, коли чекати сюрпризу від таких старих насаджень. Хочеться натомість посадити фруктову алею. Шукаємо спонсорів, це було б добре мати власні фрукти для хворих.

Я зізнаюся своєму співрозмовнику, що дуже люблю парк нашої лікарні, бо змалечку спотерігала за пробудженням тут життя навесні. Розумію, що цей парк – ціла екосистема, в якій комфортно деревам, квітам і птахам. Колись часто тут господарювали вужі, особливо неподалік інфекційного відділення.

Андрій Полюхович ділиться такою думкою: «Ви знаєте, не всім до вподоби отаке співіснування птахів і рослин. Ось там, неподалік житлового будинку лікарів, є багато воронячих гнізд. Це найстаріша частина парку. Дерева були посаджені ще за часів графа Плятера. Ворони там створили своє царство. Іноді хворі нарікають на їх галасливість і просяться на амбулаторне лікування, мовляв, активність птахів заважає їм відпочивати. Головному лікарю про це у заявах пишуть, до мене підходять з такою проблемою також. Але зрізати ці дерева – теж не вихід, погодьтеся, та й у нас роботи ж вистачає, окрім як дбати про це».

Ось так цікаво розказав нам про весняне прибирання керівник господарської частини лікарні. А ви вже почали облагороджувати  свою територію? Запрошуйте, подивимося, розкажемо про вас!

Люба КЛІМЧУК.

Птахи не знають кордонів

На наші запитання відповідає знаний в області орнітолог Василь Ільчук.

«У 1999 році переїхав з Осови, де народився, до Рівного, де проживаю й дотепер. У 2005 р. зорганізував та очолив Рівненське обласне відділення Українського товариства охорони птахів. Дещо згодом став членом Західноукраїнського орнітологічного товариства. Минулого року пройшов заочні орнітологічні курси на визначення птахів у Норвезькому університеті Nord University та отримав сертифікат міжнародного значення».

Коли почалася особлива любов до пернатих?

За птахами почав спостерігати з юних років, ще коли жив у рідному селі. Активно вів щоденникові записи, на основі яких тепер публікую наукові статті. Шкодую, що тоді не було ні бінокля, ні фотоапарата. Через це в той період багато упущено, недообстежено. Однак маю з тих часів і унікальні знахідки – зустріч дуже рідкісного залітного з півночі виду – кукши, спостереження пролітної зграї гуски білої, яка гніздиться на півночі Канади, Сибіру, в Гренландії та інших. За словами моїх колег, багато хто так би мовити «віддав би все», аби побачити цих птахів.

Село, на жаль, тепер трохи інакше…

Так, за той тривалий час, відколи я не живу в Осові, багато там що змінилося. Приміром, розвал колгоспів вніс зміни в пташиному розподілі села – поменшало сов, які полювали на мишей, та яструбів. Яструби ж дуже цікавилися голубами. Зменшилась чисельність ластівки сільської та міської, які кріпили свої гнізда на корівниках і таке інше. Натомість натепер маємо новий «звичний» вид – чепуру велику (кажучи простіше – чаплю білу), яка донедавна вважалася рідкісною залітною в регіоні. Для того, щоб зрозуміти всі ці явища, потрібен детальний аналіз і дослідження.

На ваш погляд, як ставляться полісяни до птахів?

Прикро, що місцеві жителі й досі дуже «зневажають» хижих птахів, вважаючи всіх «шуляками». Серед цих птахів є багато різних видів. Приміром, над полями може літати лунь. Цей птах, розпластавши крила, часто наближається дуже близько до людських обійсть. Але його цікавлять виключно дрібні гризуни та птахи. Курку ж здобути він просто фізично не зможе. Те ж саме стосується й лісового хижака – канюка. В сусідній державі – Білорусі – його називають «мишоловом», адже, крім цих гризунів, його мало хто цікавить. Проте наші власники рушниць «вважають» інакше і стріляють в усіх. Улітку в одному із сіл району я побачив «опудало» луня на городі, а взимку поблизу того ж села знімав із дерева безневинну жертву – канюка-«мишолова».

Досліджувати царство птахів – це так… Продовжте, будь ласка, цю думку.

Теперішня моя діяльність – особиста, й за участі в товариствах – різностороння. Це наукові дослідження, обліки птахів, участь у наукових конференціях, так звані «польові» виїзди на спостереження, часто разом із учнями шкіл, бажаючими природолюбами… Також це проведення акцій, заходів, ознайомчих лекцій для школярів та ін.

Один із видів нашої роботи – кільцювання птахів та знахідки закільцьованих. Другий рік поспіль ми кільцюємо мартинів звичайних (знаю, що у нас їх всі називають чайками, хоча чайка в українській науковій номенклатурі - це птах, якого на Поліссі називають «книгою») на кар’єрі поблизу м. Здолбунів. Номери на кільцях, що чіпляються на лапи птахів, дають змогу потім з’ясовувати, куди летить птах, повертається, скільки років живе й ін. Птахи, яких ми кільцювали, були виявлені в Німеччині, Польщі, Хорватії, Нідерландах, Італії, Іспанії та Словенії. Картину по перельотам птахів вивчаємо й у «зворотньому» напрямку, тобто шукаємо птахів, які були закільцьовані в інших країнах. Одним із зручних місць для спостережень є Рівненське звалище побутових відходів – «поживний» біотоп, куди злітається велика кількість птахів на зимівлю та під час міграції. Ми знаходили тут лелек із Польщі, мартинів із частини вище переназваних країн, а також мартина чорнокрилого з Фінляндії, якому було одинадцять років.

Чи маєте особливі місця для спостережень?

Такою «точкою» моїх постійних спостережень є водосховище Хмельницької АЕС. Водойма-охолоджувач атомних реакторів не замерзає взимку за будь-яких морозів. Тому тут взимку скупчуються тисячі птахів. Обліки я тут проводжу в зимовий період вже 10 років поспіль, і за весь термін відмітив 40 видів водно-болотних птахів, багато з яких вважаються перелітними на території України й залишаються тут на зимівлю.

Ще за період діяльності я опублікував близько півсотні художніх та науково-популярних статей, ще вийшло друком кілька десятків наукових публікацій. Багато фотографую.

Спілкувалася Люба КЛІМЧУК.

З КОЖНИМ РОКОМ ЛІСОВІ ПЛОЩІ РОЗШИРЮЮТЬСЯ

Щорічно 21 березня – в Міжнародний день лісу – стартує в Україні акція «Майбутнє лісу в твоїх руках», коли до посадки майбутніх дібров залучаються широкі верстви населення, а особливо учнівська молодь. Адже це важливий виховний момент – так формується особливе ставлення до лісу, колективна гордість за спільно пророблену хорошу справу. Лісівники впевнені: той, хто посадив власноруч у лісі бодай одне дерево, ніколи не завдасть шкоди довкіллю. Вже багато років поспіль активно долучаються до лісопосадкової кампанії вихованці Дубровицького НВК «Ліцей-школа І-ІІ ст.» та їхні наставники, недаремно ж започатковувався ліцей, як заклад лісотехнічного профілю.

«Першим посадкам, які заклали ліцеїсти, цьогоріч виповнюється вже п’ятнадцять років, – розповідає директор ліцею Володимир Кушнір, котрий завжди разом з учнями ліцею особисто сприяє озелененню краю. – В нас склалися гарні партнерські стосунки з обома лісогосподарськими підприємствами, що працюють в нашому районі, завжди намагаємося внести посильну лепту в створення нових лісів».

Нині через погодні умови посадка лісу на Дубровиччині трохи забарилася. Вперше вийшли на неї дубровицькі лісівники тільки 4 квітня. Мені також випало разом з ліцеїстами побувати в урочищі під Золотим, де юні помічники наших лісівників заліснювали ділянку площею 0.4 га на місці суцільної санітарної рубки лісу внаслідок усихання сосни. Оскільки вся лісопосадкова кампанія має пройти в максимально стислі строки, лісівники раді молодечій підмозі. Приємно спостерігати, як вправно орудує мечем Колосова наша юнь. Десятикласниця Ілона Берестень зі знанням справи метко опускає в луночки сіянці сосни, контролює, щоб кожен з них був надійно зафіксований її напарником по роботі. Дівчинка каже, що садить ліс вже не вперше, і їй це заняття дуже до вподоби.

Цього дня ліс садили тільки кілька десятикласників, в більшості ж на посадку вийшли вчителі. З усього видно, що їх інструктувати особливо не потрібно, бо ця робота їм не в новинку. Тож лісівники лише уточняють схему посадки. Цю площу засадять шість через чотири – чотири ряди берез і шість сосни, як основної лісоутворюючої культури. Така схема обрана недаремно. З часом берізки скоріше пустяться в ріст й притінятимуть сосонки, до того ж слугуватимуть своєрідним природним бар’єром, що захищатиме хвойні від поширення  шкідників.

Згодом до ліцеїстів та їх наставників долучаються директор підприємства  Віталій Петренко, голова районної ради Микола Кухарець, заступник голови райдержадміністрації Микола Кохно.  Микола Миколайович, сам лісівник за професією, відмічає якість посадкового матеріалу.

Сіянці сосни дійсно дорідні, один в один. «Підприємство повністю забезпечене власним посадковим матеріалом. Для весняної лісокультурної кампанії маємо близько 2,2 мільйона саджанців деревно-чагарникових порід, з них понад два мільйони – сосни звичайної, близько 98 тис. ялини. Для цього ще з осені заготовлено 180 кг насіння сосни, 5 кг ялини, 305 кг листяних, в тому числі 300 кг дуба, 12 кг чагарникових тощо. Загалом підприємство за тиждень-два планує заліснити 150 га суцільних зрубів, ще на 80 га буде проведено доповнення лісових культур», – розповідає інженер лісових культур Валерій Шах.

Для вирощення посадкового матеріалу тимчасові розсадники облаштовано у кожному лісництві підприємства, значна частина його вирощується у закритому грунті (близько одного мільйона сіянців). Щоб добре приживалися та були менш вразливими до шкідників і хвороб, всі саджанці обробляються «Максимарином», фунгіцидами. Підживлюються мінеральними добривами. На сьогодні тепличне господарство лісгоспу займає 0,3 га. Окрім лісових культур, плекають лісівники й декоративні, що користуються великом попитом у вуличному дизайні (самшит, туї, ялівці). Щороку реалізує лісгосп понад дві тисячі таких саджанців, значну частину виділяє на спонсорських засадах для впорядкування території установ та підприємств краю. А вже що сама контора підприємства – то справжня оаза.

Ліс – особлива екосистема. Він виконує безліч функцій. Навіть якщо відкинути всі економічні та екологічні чинники, то його варто любити хоча б за ті особливі відчуття, якими збагачується єство від перебування в ньому. Аж духмяне від лісових ароматів повітря, до прозорості чисте небо, неосяжно втаємничену тишу. А ще за ту величезну й копітку працю, завдяки якій ми маємо це багатство. Варто кожному долучитися хоча б раз до посадки лісу. Нехай навіть для того, аби переконатися, наскільки хибна думка, що лісівники лишень те й роблять, що вирізають ліс. Насправді ж з кожним роком лісові насадження тільки розширюються.

Людмила РОДІНА.

Ірина Мариніна: «Вчительство у мене в крові»

Наша газета часто розповідає про цікаву молодь, яка навчається за кордоном. Справді, дуже відрадно, що хлопці та дівчата пізнають світ, самовдосконалюються і самореалізовуються.

Але наша сьогоднішня розповідь про студентку-четвертокурсницю Рівненського вишу, майбутню вчительку, яка нещодавно проходила практику у Дубровицькому ліцеї. Наша юна землячка обрала фах, який дуже потрібний Україні – фах вчителя початкових класів (спеціальність: вчитель початкових класів та іноземної мови).

Отож знайомтеся: Ірина Мариніна – донька шанованого педагога Володимира Миколайовича Мариніна. Зовсім скоро Іра продовжить справу свого тата і буде опікуватися найменшенькими школярами. Як сприймає студентка свою майбутню роботу, що дала їй виробнича практика, як допомогли батьківські настанови? Про це у нашій розмові…

Ірино, чому обрали місцем практики саме Дубровицький ліцей?

Так, у період з 29 січня по 30 березня я проходила педагогічну практику на базі Дубровицького НВК «Ліцей-школа». Коли нам в університеті повідомили, що практику слід проходити за місцем проживання, я без сумніву відразу сказала, що хочу попрацювати в рідному ліцеї, адже я там навчалася. Адміністрація закладу зустріла мене дуже приязно, всі були позитивно налаштовані, що я два з половиною місяці буду вчити діток у ліцеї. Зізнаюся, переживала, думала, як пройде перший день. І ось він настав. Всередині все переверталося від хвилювань, відчувала себе, як особлива першокласниця, але у ролі вчителя. Дивне приємне відчуття: я повинна робити уже свої перші кроки у школі як педагог, проводити перші уроки, вперше оцінювати навчальні досягнення учнів.

Як сприйняли таку чарівну вчительку першокласники?

Перше знайомство з класом пройшло досить цікаво, невимушено і не так уже й страшно, як я собі думала. На період практики за мною був закріплений 1-А клас, у якому навчається 23 учні. Здається, 23 учні – це не так і мало, мене навіть підбадьорила і в голові промайнула думка, що з ними буде дуже цікаво, адже вони всі такі різні. Діти всі чудові і всі різні, є більш енергійні, а є зовсім спокійні. До кожного я намагалася знайти особистий підхід. Також, під час проведення уроків, я відзначила для себе, що дуже важливо стежити літературністю своєї мови, не ускладнювати мову незрозумілими для учнів термінами. Зміст матеріалу, що викладався, прагнула донести діткам доступно, цікаво, свіжо. Завжди готова була до діалогу з дітками, до запитань. Ігнорувати їх не можна, оскільки так втрачається інтерес, довіру і пошану класу.

Думаю, хвилювалася не лише щодо діток, а й щодо оцінки колег-педагогів.

Колектив прийняв мене дружньо і не відчувалося у спілкуванні, що вони вчителі з великим стажем роботи, а я звичайна практикантка. Лояльність старших колег, допомога та підказки в деяких навчальних моментах сприяли, щоб я швидше освоїлася та вдосконалювала свої знання, були прикладом для мене. Пригадую момент, коли моє серце під час практики було змушене битися більш сильно. Одного разу за період практики до мене на урок прийшла завуч з початкових класів Катерина Євгенівна Манюгіна. Дуже хвилювалася, затрусилися руки і ноги, а потім я себе налаштувала на те, що повинна, як завжди, з душею відпрацювати. Я знала, що Катерина Євгенівна налаштована, щоб просто мене підтримати, щось корисне порадити, дати гарні настанови. Так приємно почути було фразу після проведеного уроку від Катерини Євгенівни: «Я бачу в тобі вже сформованого вчителя». Мабуть, ніяка похвала не замінить ці слова, які закарбувалася у мене в голові. І відразу виникло ще більше бажання старатися, вдосконалюватися, самореалізовуватися.

Як, на твій погляд, сьогодні краще навчати дітей?

Під час проходження практики я звісно зустрілася з деякими труднощами. Ми живемо у час змін. Змінюється держава, світосприйняття, переосмислюються пріоритети. Змін потребує і система освіти. Як показує практика, учням цікавіше та значно легше сприймати матеріал, який є ілюстрованим, поданим доступно, але одночасно і науково, завдання повинні всі бути продумані, щоб розвивались творчі здібності кожного учня. Розвиток дитини, її інтелектуальних та творчих якостей є пріоритетним напрямом у професійній діяльності вчителя початкових класів. Моя думка, що потрібно йти вперед, нічого не боятися, пробувати всі зміни, які відбуваються у нашій державі, щоб діти прокидалися зранку з думкою: «Ура, я йду до школи», а не зі смутком у очах та відсутністю бажання вчитися.

Повернімося до першоначала. Ірино, а чому вирішила стати вчителем?

Я просто люблю дітей, люблю з ними проводити час, люблю спостерігати їхні справжні дитячі емоції.

Також мене з самісінького дитинства приваблювала професія вчителя. І уже з трьох років я постійно ходила до школи з татом і сиділа на останній парті, поки він проводив уроки. Як зараз згадую, що він завжди з дітьми був добрий, щирий та справедливий. Разом з ним ми почали читати, писати і рахувати. Це найбільше вплинуло на моє рішення обрати фах педагога. Мені було на кого рівнятися, на свого чудового тата. Він мій ІДЕАЛ вчителя.

Не можу не згадати гарними словами свою першу вчительку Зінаїду Сергіївну Овчарову, яка навчала мене в початкових класах. Вона завжди віддавала тепло та доброту своєї душі нам, вміла спілкуватися з кожним із нас, виховувала чесними, працьовитими і добрими. Спостерігаючи за нею, я також мріяла бути такою ж вчителькою.

А як батьки сприйняли твоє рішення стати вчителькою?

Загалом батьки дуже позитивно поставилися до моєї мрії стати педагогом. Вони завжди підтримують мене у навчанні і завдяки їм в мене є ще більші сили, енергії, щоб досягти ще кращих результатів у майбутній професії. Хочу, щоб мама і тато  мною пишалися. Безмежно їм вдячна за любов і розуміння!

Які особливі думки винесла для себе з практики?

До цього часу школа знайома мені була лише з точки зору школярки, якою нещодавно була я сама. Тепер мені потрібно було вчитись виховувати інших. Безперечно, мистецтвом викладання можна повністю оволодіти, тільки спілкуючись із дітьми, адже будь-яка теорія потребує практичних навичок. Я зрозуміла, що справжнє становлення вчителя відбувається саме у школі: тільки у класі, серед учнів людина розуміє насправді, чи покликана вона бути вчителем, чи хоче бути ним на довгі роки. Без любові до дітей і бажання вчити з їх не буде хорошого педагога. Тому щиро дякую керівництву та педагогічному колективу Дубровицького НВК «Ліцей-школа» за те, що прийняли мене на практику, спасибі за підтримку та розуміння, за настанови та поради. Завдяки вам я зрозуміла, що професію обрала правильну і хочу бути вчителем. Дякую своєму 1-А класу, я вас, мої діти, щиро полюбила і за вами сумую.

А як підтримував доньку вчитель і батько Володимир Миколайович Маринін?

Тато був керівником моєї практики. Перший тиждень я спостерігала за його роботою, за методикою навчання дітей, які з нетерпінням чекали на його уроки. Коли я почала проводити уроки вже як вчитель, то тато спочатку мені трохи підказував. Радив, коригував мою роботу, у деяких моментах. Він мені наголошував, що діткам потрібно цікаво подавати матеріал і бути біля них щирою і природньою, адже діти все бачать і все відчувають. Я відчувала, що перші два тижні він боявся трішки залишати одну у класі, адже це – відповідальність. Для свого тата я завжди буду дитиною, це зрозуміло. Однак, будучи присутнім на моїх уроках, він зрозумів, що у нас з дітьми налагодився гарний контакт, ми сприйняли один одного – клас і я, почали працювати командно. Тато наголошував і на тому, що для учнів потрібно бути не лише вчителем, але й другом, а в деяких моментах і рідною людиною (мамою), особливо для наших першокласників. Вдома ми детально обговорювали все, що відбулося за цілий день мого учительства. Ми радилися, які слід внести корективи у мою роботу, працювали над конспектами. Жодного разу тато не відмовив мені у допомозі, але і не старався завжди мене докорінно виправляти. Тато каже, що молодий вчитель повинен сам аналізувати свою роботу і шукати шляхи її вдосконалення. Хочу звернутися через газету: «Тату, дякую тобі як донька і як майбутній вчитель. Завдяки твоїй підтримці, розумінню та терпінню я багато навчилася. Я зрозуміла, що краще від батька ніхто не передасть мені досвід роботи. Я відчула, що бути вчителем – це у нас в крові, я цим пишаюся.

Спілкувалася Люба КЛІМЧУК.

Традиційне бліц-інтерв’ю про уподобання Ірини: улюблена пора року, що цінує в друзях, поняття «щастя», вислів, який надихає.

Виділити конкретно улюблену пору року я не можу, адже мені подобається і золота осінь, і білосніжна зима. Також люблю весну, коли навколо буяє зелень та квітують дерева, і люблю літо, адже в цю пору року родюча природа дуже щедра на свої дари: овочі, фрукти, ягоди. Найбільше, що я ціную у друзях, це щирість, відкритість, відданість та чесність, як перед самим собою, так і перед іншими. Я дуже вимоглива до самої себе, так само і до своїх друзів. Мої друзі наділені цими якостями, і я безмежно щаслива людина, що можу впевнено сказати, що такі друзі в мене є, хай їх небагато, але вони є. Щастя для мене – це прокидатися зранку і чути голос мами, смішний жарт від тата, а жартує він у нас завжди, вміння сестри вислухати та отримувати підтримку від брата. Я себе відчуваю щасливою тоді, коли впевнена, що мої рідні та друзі не знають ніякого горя та біди, коли на їхніх обличчях я бачу посмішку, а їхні очі сяють від радості. Вже досить давно я випадково почула один вислів, яким керуюсь і до цього часу, і чомусь він так припав мені до душі: «Щоб уникати помилок, треба набратися досвіду, щоб набратися досвіду, треба робити помилки». За гороскопом я стрілець.

ВСЕ, ЩО ТРЕБА ЗНАТИ ПРО СПАДЩИНУ

У п’ятницю, 30 березня, відбулася презентація нового нотаріального офісу Олександра Чубая. Розміщується він у приміщенні держказначейства, там, де раніше працювала державна нотаріальна контора. Як жартома зазначив під час церемонії колишній наш державний, а нині приватний нотаріус Микола Таборовець, місце «находжене». Бо ці стіни бачили величезний попит на нотаріальні послуги. Бували часи, коли  кабінет нотаріуса люди буквально окупували, простоюючи під його дверима цілу добу навиліт. А то і самого нотаріуса на роботу не пускали, думаючи, що це якийсь нахабний спритник  поза чергою хоче пробитися до омріяної цілі.

На жаль, державний нотаріус для жителів району вже давно став недосяжним, та й загалом, за словами самого винуватця  торжества пана Чубая, в нотаріаті нині тенденції в бік приватних офісів, таким чином держава позбавляє себе багатьох проблем щодо утримання подібних структур.

Привітав з такою подією працівників офісу і голова райдержадміністрації Микола Петрушко, а принагідно попросив у них лояльно підходити до соціально вразливих верств населення району, яким не по кишені дорогі нотаріальні послуги. Приємно, що обидва нотаріуси позитивно відгукнулися на прохання очільника району, тож можемо сподіватися від них на якийсь спеціальний «соціальний» тариф на оформлення нотаріальних дій. Загалом намітилася гарна та конструктивна співпраця та підтримка нової нотаріальної контори. Про це говорили й мер міста, й поштовики, й банкіри. Позитивно, що  наші нотаріуси сиділи пліч-о-пліч не як конкуренти, а гарні колеги. Цікавою особисто для мене була власне презентація – на прикладі своєрідних «дверей в майбутнє» Олександр Чубай розповів про особливості роботи його офісу, привідкрив завісу в потойбіччя нотаріату та познайомив зі своєю командою.

А наших читачів Олександр Степанович погодився проконсультувати, як оформити спадщину.

Якщо я власник, про які моменти повинна подбати за життя, щоб моя власність перейшла до іншої особи?

Для цього існує два шляхи. Розпорядитися за життя або передати комусь у спадщину. Перший варіант: ви розпоряджаєтеся за життя, укладаючи договір купівлі-продажу, дарування чи спадковий договір, і ваша нерухомість переходить вже до іншої особи. В кожному договорі є свої особливості. Або ж ви не укладаєте ніякого договору, а передаєте шляхом спадкування свою нерухомість. В такому разі можна написати заповіт, або ж не писати його. Але в цьому випадку нерухомість буде переходити до інших власників після вашої смерті.

Звичайно, один з найкращих шляхів – це розпорядитися за життя. Чому так? Тому що, по-перше, ще за життя зрозуміла ваша воля, кому ви хочете, щоб яка частина вашого майна перейшла. По-друге, ви уникаєте будь-яких конфліктів між вашими родичами, близькими – всіма спадкоємцями, як це часто буває при спадщині. По-третє, ви можете обрати, яким чином розпорядитися і кому конкретно ви хочете передати своє майно.

Щодо того, як розпорядитися за життя, існує кілька правочинів. Перше, як ми вже говорили, «купівля-продаж». Ви продаєте майно, отримуєте кошти. Це можна здійснити тоді, коли вам не потрібне це майно. Друге – «дарування». Ви знаєте, що ви живете з донькою чи з дуже близькою людиною, і ви хочете вже зараз подарувати цій людині свою нерухомість. Проте це краще робити тільки в тому випадку, якщо ви даруєте не останнє житло, де ви можете мешкати. Або це навіть й останнє ваше житло, окрім нього ви не маєте іншого, але ви дуже впевнені, не закрадається жодного сумніву щодо тої людини, якій ви даруєте свою власність. Чому так кажу? Питання стоїть в тому, що якщо ви подаруєте цій людині своє майно, і вона стане його власником, то ви можете при будь-яких негараздах чи незгодах залишитися без даху над головою і перетворитеся на безхатченка. Такі прецеденти, на жаль, непоодинокі, тому з договором дарування треба бути дуже обережним.

Існує ще такий правочин, як «спадковий договір», або «договір довічного утримання». Особисто я вважаю його одним з найкращих варіантів. Можна сказати так, що це щось середнє між договором дарування та спадщиною. При спадковому договорі ви обумовлюєте з потенційним спадкоємцем, що він стане власником вашого майна тільки після вашої смерті, але до цього моменту власником майна залишаєтеся ви, і ви накладаєте на майбутнього спадкоємця певний обов’язок вчиняти певні дії по відношенню до себе.

Чим це краще порівняно з договором дарування? Ми можемо подарувати майно, але ніякого обов’язку по договору дарування накласти стосовно дарувальника не можемо на особу, до якої майно переходить. Наприклад, жінка  дарує своїй доньці будинок й думає, що та буде доглядати її. Проте за законом дочка не зобов’язана цього робити. Це вже є її добра воля. Якщо ця донька в будь-який момент відмовиться це робити за договором дарування, закон буде на її боці. За спадковим договором вона не може відмовитися доглядати за спадкодавцем. Якщо ж вона відмовляється, то є всі підстави розривати цей договір і укладати новий з тою людиною, яка попіклується про вас, яка буде виконувати певні ваші розпорядження.

Де людина може дізнатися про належну їй спадщину, якщо вона не має заповіту?

Треба зрозуміти, про що йде мова – про майно, як таке, що можна успадкувати; чи якщо про саме майно відомо – чи відкрита спадкова справа? Варто прийти до нотаріуса і уточнити, чи у вас відкрита спадкова справа і пояснити ситуацію. Мовляв, от померла моя мама, бабуся, тітка і т.п. Тобто є родинні відносини. А я близька людина і я хочу подивитися, чи відкрита справа та написати заяву на прийняття спадщини. Тоді можна таку заяву подавати, і нотаріус під час цього з’ясує, чи є відкрита спадкова справа, чи ні, та прийме таку заяву.

Якщо ж, наприклад, питання стоїть, що молода особа Світлана знає, що хтось з її родичів помер, але вона не може вирішити, чи треба їй займатися спадщиною, але вона хоче дізнатися про майно, яке може успадкувати. Тоді в цьому разі доступ до інформації про майно є у відкритому державному реєстрі речових прав, якщо воно було зареєстровано там з 2004 року. Тоді вона може сама в електронному реєстрі з’ясувати, чи є власність у бабусі, яка померла. Якщо є, тоді вона думає, звертатися чи не звертатися до нотаріуса. Отже виходить, якщо питання просто спадкової справи, то прийти до нотаріуса і подавати заяву. Якщо питання майна – то інформацію дізнаємося через відкриті електронні реєстри. В цьому ми також можемо зарадити нашим клієнтам, зробивши таку послугу для них в тому випадку, якщо вони не мають доступу до таких реєстрів.

Що необхідно знати для оформлення спадщини у вигляді, наприклад, житлового будинку?

Завжди нотаріус для відкриття спадкової справи має розуміти, хто помер і чи насправді померла людина, це підтверджується свідоцтвом про смерть. Друге, що необхідно врахувати – місце відкриття спадщини. Це підтверджується довідкою з міської та сільської ради про те, де померла особа була зареєстрована перед смертю за певною адресою. Третє – по можливості встановити спадкову масу, тобто майно, яке успадковується. Якщо нотаріус установив, що цим спадковим майном є житловий будинок, тоді виникає наступне  запитання, кому належить цей будинок. Якщо ми точно знаємо, що він належить спадкодавцю, тобто особі, яка померла, то має бути документ, який це підтверджує. Наприклад, свідоцтво на право власності. Якщо є такий документ для оформлення спадщини – то це основний документ плюс технічний паспорт на будинок.

Але ми розуміємо, що є безліч будинків, на які не виготовлялися документи. Тобто вони будувалися, люди в них все життя прожили, але кінцевого документа про право власності немає. Раніше нотаріус не міг оформляти такої спадщини. Він відправляв людину до суду за визнанням права власності на спадкове майно. На сьогодні є пом’якшення з боку законодавця. І держава дозволила оформляти те майно, на яке не було в законному порядку зареєстровано права власності після будівництва або не виданий належним чином документ. Нині нотаріус може належним чином зареєструвати його за померлим, а після цього видавати спадщину. Фактично це дуже спрощує процедуру для людей, оскільки не потрібно звертатись до суду.

В тому ж випадку, якщо документу, що підтверджує право власності померлого не виявлено, спадкоємцю потрібно виготовити технічний паспорт на житло на ім’я померлого. Це перший документ. Другий документ – взяти довідку в сільській/міській раді, що дане будівництво або домогосподарство обліковується за померлим. Третє – взяти довідку або рішення сільської чи міської ради, що земельна ділянка,яка знаходиться під даним житловим будинком, була надана законним чином або обліковується за померлим спадкодавцем. Четверте – взяти довідку в БТІ про те, що справді спадковий будинок не зареєстрований. Цих документів достатньо, щоб зареєструвати право власності за померлим на даний будинок.

Якщо у спадок дістаються банківські активи, як діяти в такому випадку?

Якщо у спадкоємця є ощадні книжки або підтвердження рахунків в банку, це вже спрощує процедуру. Бо ми вже знаємо, в якому банку зберігаються гроші. Спочатку відкривається спадкова справа. Для цього необхідні документи, про які я вже наголошував в попередніх своїх відповідях (свідоцтво про смерть, довідка про місце реєстрації померлого), а також бажано надати ідентифікаційний код померлого, щоб банк міг надати необхідну інформацію. Тоді нотаріус робить запит до конкретного банку стосовно наявності відкритих рахунків на ім’я померлого та суму коштів. На підставі відповіді від банку формується свідоцтво про право на спадщину на кошти. А на основі вже цього свідоцтва банк видає кошти спадкоємцям.

Може бути й така ситуація, що невідомо, в якому банку зберігалися гроші померлого. Тоді нотаріус запитує спадкоємця, в яких банках могли бути відкриті рахунки. Наприклад, спадкоємець каже: «Можливо, вони були в п’яти банках». Тоді він називає ці банки, і нотаріус робить туди запити. За відповідями нотаріус бачить, де ці кошти й скільки їх було. Якщо, наприклад, спадкодавець відкрив рахунок в якомусь банку, про який спадкоємець не знає, ці кошти можуть назавжди пропасти. Бо важко встановити, чи це у Києві, чи це у Львові, чи це якийсь маленький банк, чи зовсім в іншій країні. Нотаріус працює тільки з тою інформацією, яку надає йому спадкоємець.

Як спадкувати земельні наділи?

Процедура відкриття спадкової справи відбувається так, як зазвичай. Нотаріус  встановлює наявність підтвердження права власності на земельну ділянку за державним актом на земельну ділянку, свідоцтвом про право власності або ж наявними відомостями в Державному реєстрі прав. Якщо відповідний документ наявний, нотаріус витребовує витяг з Державного земельного кадастру та готує свідоцтво на спадщину.

Чи є такі випадки, коли краще відмовитися від спадщини?

Так, уявімо, що у померлої особи було три дочки, які вже за життя спадкодавця обговорювали, що наявне майно спадкодавця буде належати одній з них. Тоді двом дочкам слід відмовитися від спадщини на користь третьої сестри, до якої й перейде спадкове майно, якщо цього не зробити у 6-місячний строк від дня смерті спадкодавця, то пізніше вже відмовитися можливості не буде, а це призведе до зростання витрат по спадщині в кілька разів.

Дуже важливо розуміти, що для кожної процедури отримання спадщини і на кожну особу видається окремий документ. Щоправда, раніше було по-іншому. В одному документі могли вказуватися кілька об’єктів. Зараз такої практики немає. Якщо, наприклад, є одна особа, і вона успадковує три земельні ділянки, значить це має бути три свідоцтва на спадщину на три земельні ділянки. Якщо це буде три особи, що успадковують три земельні ділянки, і вони хочуть порівну успадкувати кожну земельну ділянку, тобто вони не роблять договір поділу, щоб кожному було по окремій земельній ділянці, тоді їм треба видавати дев’ять свідоцтв.

Ще одна із причин відмовитися від спадщини – якщо вона незначна і витрати на оформлення цієї спадщини більші, ніж вартість майна. З цим всім ми також намагаємося клієнту допомогти.

Нині для нашого району дуже актуальними є чорнобильські виплати за рішенням суду. Чи можуть отримати ці виплати спадкоємці позивача, якщо він на момент виплат вже помер? Що для цього необхідно зробити?

Так, це можливо зробити. З відповідним рішенням суду особа приходить до нотаріуса й подає заяву на відкриття спадщини. Нотаріус робить запит в необхідну інстанцію, звідки приходить відповідь, яка сума коштів була присуджена для померлого, і на ці кошти видається спадщина. Після чого відбувається вже наступна процедура – спадкоємець з свідоцтвом звертається у виконавчу службу для отримання цих коштів.

В кожному випадку, звичайно, індивідуальний підхід, але якими в середньому сумами обраховується оплата нотаріальних послуг?

Поскільки спадщина залежить від кількості спадкоємців та кількості об’єктів, що спадкуються, то суму витрат визначити без попередньої консультації та аналізу ситуації важко. Тим паче є багато архівних справ, їх треба витребовувати, вони бувають взаємопов’язані між собою, тому ми спочатку все аналізуємо, погоджуємо бюджет і тоді оформляємо спадщину.

Орієнтовні суми, які можуть бути, якщо це людина, яка попадає в якийсь певний пільговий соціальний тариф – 2500 чи 3000 грн. Цей пільговий соціальний тариф буде погоджено із керівництвом району.

Друге, що ми беремо до уваги, як часто людина звертається до нас, чи вона є нашим постійним клієнтом і т. ін. Ми стараємося, щоб підхід був гнучким і ціна доступною.

Однак на загальну суму оформлення спадщини впливає також те, чи виникає податок при спадкуванні (от вже тут жодних пільг чи гнучких моментів бути не може, оскільки податок встановлює держава і він зміні не підлягає), тому у разі, якщо майно спадкують НЕ діти/батьки/другий з подружжя/ рідний брат чи сестра/ онуки в державу сплачується податок з вартості майна (будинку, квартири, земельної ділянки). Для визначення вартості майна виготовляється експертна оцінка. На сьогоднішній день ставка податку становить 5 відсотків від вартості майна та 1.5 відсотка – військовий збір, для нерезидента – податок буде 18 відсотків плюс так само півтора відсотка – військовий збір. Нерезиденти – це ті особи, які не є громадянами України, або ті громадяни України, які постійно проживають за кордоном.

Під кінець, хочу зазначити, що наша команда, а нас працює кілька працівників, намагається надати якісні і хороші послуги. Ми розміщені в хорошому місці. В нас можна отримати нотаріальні послуги без черг за попереднім записом. Тобто ми націлені на те, аби наші клієнти були максимально задоволеними.

Перша консультація у нас відбувається безкоштовно, за це гроші платити не потрібно. Під час неї проводиться аналіз документів, підраховується кошторис, після чого кожен знає, на що розраховувати, й співставляє зі своїми можливостями. 

Дякую за докладну інформацію.

Людмила РОДІНА.

Висоцький лісгосп очолив Віталій Торчило

Третього квітня начальник Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства Віталій Сухович представив колективу лісівників нового директора – Віталія Федоровича Торчила. Саме цей досвідчений лісівник відтепер буде разом з колективом примножувати трудові здобутки цього підприємства.

Віталій Сухович, у свій час, вісім років керував Висоцьким лісгоспом, отож добре знає структуру підприємства, особливості господарства і прекрасних людей, які тут трудяться. Очільник лісової галузі області підкреслив, що не сумнівається у подальшому поступі господарства, яке дружнім колективом і набутим досвідом примножуватиме найкращі лісівничі традиції краю.

Віталій Миколайович також щиро подякував Сергію Костючеку за те, що протягом року він гідно виконував управлінські функції на підприємстві.

Щирі слова вітання сказав на адресу новопризначеного директора голова РДА Микола Петрушко, він підкреслив, що для розвитку Дубровиччини лісові господарства краю вносять дуже вагому лепту. Микола Михайлович зазначив, що лісівники Висоцького лісгоспу – це передусім опора для Висоцької, Миляцької громад, бо ж вони сприяють у всіх добрих справах. Допомагають і сусідам. А головне, що наші лісгоспи наповнюють бюджет, отож від їх роботи залежить успішна діяльність багатьох структур!

Очільники Миляцької і Висоцької громад Федір Хлебович та Людмила Гура зазначили, що підтримка лісівників для розвитку їх громад завжди була суттєва, отож подальша співпраця – це спільна робота на благо людей.

У такому дружньому, гарному колі земляків обговорили і суттєві питання щодо реалізації проектів для жителів краю.

Користуючись нагодою Віталій Сухович та Микола Петрушко, привітали колектив лісгоспу з Великодніми святами і побажали всім миру та добра!

Довідково:

Новий директор Висоцького лісгоспу Віталій Торчило народився у Будимлі у сім’ї простих сільських трударів.

– Я перший у нашій родині пішов працювати у лісівничу галузь. Ліс любив з дитинства, адже виріс серед нього. Поліська природа – ліс і річка для мене завжди були частиною серця, – розповів Віталій Федорович.

Після закінчення школи навчався у Березнівському лісовому технікумі (нині коледж). Згодом закінчив Житомирський національний агроекологічний університет.

Трудову діяльність розпочав у Дубровицькому лісництві – був лісником і майстром лісу. Згодом став помічником лісничого у Будимлянському лісництві, а потому виконував там обов’язки директора.

Наступним місцем роботи Віталія Торчила став Дубровицький нижній склад. Тут трудився майстром-брокером, потім очолював цю структуру. До призначення на посаду директора 11 років працював на посаді головного інженера Дубровицького лісгоспу.

Ось такий насичений досвід у нового керівника Висоцького лісгоспу. Впевнена, що директор добре розуміється на роботі кожного підрозділу підприємства, отож його знання і вміння допоможуть Висоцькому лісгоспу і надалі демонструвати гарні результати в роботі.

Віталій Федорович підкреслив, що, попри роки роботи і досвід, має в душі і певні хвилювання, адже хочеться виправдати довіру людей, які повірили в нього як у керівника.

Зокрема новий директор сказав: «Я прийшов працювати у чудовий колектив, думаю, що моя робота – це буде передусім злагоджена командна робота. Робитимемо все від нас залежне, щоб ліси радували Україну і Дубровиччину».

Віталій Торчило разом з дружиною виховує трьох дітей.

Люба КЛІМЧУК.