«Люблю те, що роблю», –

підреслює Марія Прокопчук

Марія народилася у Бережках, у сім’ї Ігоря та Галини Карповичів. Їй 28 років. Знак зодіаку: Козеріг. Ми часто бачимо красуню Марію на різних культурно-мистецьких заходах у Дубровиці й не тільки. Наша землячка радує глядачів неабиякими талантами: декламацією, співом, драматичними жанрами. Нещодавно зустрілася з цією чарівною землячкою у міській лікарні. Дізналася, що Марія працює і там. Завжди усміхнена, щира, комунікабельна Марія Прокопчук свої фахові здібності застосовує у роботі у цьому медичному закладі. Про себе, свою роботу та життєві цінності розповідає наша землячка читачам «Дубровицького вісника».

 

Життєва стежка: від учениці

до психолога

– Я закінчила Бережківську школу. У 9 класі вирішила, що хочу здобувати професію. Завжди мріяла допомагати людям. Батьки хотіли, щоб я пішла навчатися у медичний коледж. Я ж вирішила піти на навчання у Сарненський педагогічний коледж. Мій порив, напевно, був підкріплений і тим, що Сарни – це батьківщина мого тата. Завжди із теплом буду згадувати роки, які я провела у стінах коледжу, бо вони дуже пам’ятні. У Сарненському педагогічному коледжі я здобувала спеціальність початкової освіти та педагога-організатора. На одному з уроків психології дуже припала до душі цитата, яку озвучила викладачка: «Найголовніша формула успіху – знання, як поводитися з людьми». Я тоді записала цей вислів на останній сторінці у зошиті. Мене завжди приваблювали життєві історії, я залюбки вислуховували кожну з них. Було цікаво читати книжки, які описували життя людей і давали поради для вирішення конфліктних ситуацій. І звичайно мені дуже подобалася психологія стосунків. Воно й не дивно, коли дівчині 18, то природно замислюватися над такими речами. Хотілося розібратися у собі, в людях, які мене оточували. Коли постав вибір, куди вступати після коледжу, я однозначно знала, що це буде факультет психології. На той час я визначилася з бажанням опановувати цю науку. Подала документи у три виші, але на державну форму навчання пройшла лише у Рівненський державний гуманітарний університет. Навчалася на факультеті «Практична психологія». У 2013 р. працювала у школі, навчалася та вийшла заміж. Народила дитину, через три роки другу. Отож  з декретної відпустки не виходила аж п’ять років. Це був період, коли основним заняттям було материнство. Це чудовий час для молодих жінок, який також змінює нас і наші погляди на світ. Ми з чоловіком виховуємо дві чарівні донечки. Звичайно, що сім’я – це найбільше щастя у будь-якому віці. Ми по-різному сприймаємо й сімейні цінності, в залежності від обставин, життєвого досвіду. Наприклад, коли стаємо батьками, то починаємо більше шанувати своїх батьків, бо розуміємо, як нелегко виховувати діток. Водночас я дуже хотіла працювати, тому і вийшла на роботу у лікарню. Мені запропонували посаду психолога.

 

Важливо знаходити слова підтримки

– Звичайно, я думала, чи справлюся на цій професійній стежці? Як і кожна людина, яка починає новий етап у житті, хвилювалася. Робота у мене цікава, відповідальна, потребує удосконалення знань. Постійно намагаюся черпати все більше знань і нової інформації, тепер завдяки Інтернету це не проблема. Щоб правильно надавати консультації, вчуся, багато читаю, хочу бути сучасним фахівцем у своїй професії. Дякуючи своїм медичним керівникам, я швидко звикла та працюю уже третій рік. Дубровицька міська лікарня – гарний колектив однодумців.

Дехто порівнює психолога з психотерапевтом чи психіатром, але потрібно чітко розуміти, що це люди різних спеціальностей. Психолог, на відміну від психотерапевта, може бути й не з медичною освітою. Психотерапевт працює з психічно хворими, а психолог допомагає розв’язувати проблеми пересічним людям, які просто заплуталися у своєму житті. Такий фахівець надає консультації й діткам з вадами розвитку та їх батькам. Психолог завжди повинен уміти знайти слова підтримки, комусь поспівчувати, а когось треба підштовхнути до пошуку власних рішень. Здоров’я людини – це не лише здорове тіло, але й психічна рівновага. Від того, в якому стані знаходиться наша психіка, й залежить загальний фізичний стан людини. Адже недарма кажуть, що – всі хвороби «від нервів». Це вже доведений факт, а не просто народне твердження. Тому професія психолога на сьогодні відіграє важливу роль у суспільстві. Я часто працюю з людьми, які перенесли складні недуги. І моя мета допомогти їм відновити себе морально і відчути заново красу цього світу.

 

Культура – це складова історії

та сьогодення

Минулого року мені запропонували роботу в залузькому центрі культури, і я погодилася. Спочатку думала, не зможу поєднувати дві роботи, але й розраховуватися із лікарні я не хотіла, тому що це робота моєї душі. Однак, я вирішила спробувати для себе і цей напрямок у житті. Не шкодую, бо маю можливість дарувати людям красу української культури разом зі своїми колегами. Культура – це вир подій, за яким постійно потрібно встигати.

Я керівник самодіяльного об’єднання у Залузькому центрі культури. У моїй родині гарно співала бабуся у церковному хорі, а дідусь гарно грав на гармошці. Я змалечку ходила з бабусею до храму, тому спів для мене – це джерело натхнення з дитинства. У коледжі я співала в академічному хорі, там навчилася і декламуванню.

Люблю у житті все нестандартне, у мистецтві – також. Новизна, креатив – це ті складові, які рухають культурне життя вперед. Хоча, звичайно, українську культуру неможливо уявити без наших традицій, нашого коріння. Сучасне мистецтво має поєднувати в собі й традиційну культуру, і нові напрямки. Дуже приємно, що на теренах Дубровиччини дедалі частіше організовуються чудові мистецькі заходи, в яких ми бачимо ці поєднання. Я горджуся своїми колегами із залузького центру культури, талановитою Галиною Котяш (керівником). Це фахівець з великої літери. Загалом багато чудових, талановитих людей трудиться на ниві культури Дубровиччини. Мені приємно бути серед них. Я одразу знайшла з колегами спільну мову. З усіма намагаюся підтримувати хороші стосунки. Приємно, що галузі культури й освіти зараз дуже тісно співпрацюють. Є багато досвідчених фахівців, у яких я можу повчитися. Це радує.

 

Мистецтво підтримує захисників

Культура під час війни – це складне питання, а для декого навіть болюче. Часто читаємо різні думки про потребу у культурних заходах у такий складний період. Як на мене, то людям завжди потрібен духовний хліб, віддушина. У Другу світову війну, коли проводилися концерти, люди ішли на них і були повні зали. Зараз також організовуємо культурні заходи патріотичного спрямування. Ми підтримуємо нашу армію, наших земляків. Але ми живемо в часи, коли кожна думка унікальна, і кожен може сказати чи критикувати. І я надіюся, що ця критика буде конструктивною. Думаю, що культура зараз як ніколи потрібна людям, ми працюємо для того, щоб люди були як єдине ціле. Ціле з нашою Україною! Були патріотами своєї країни. Підтримати дух і силу українців. І ніхто не повинен відчувати провину за хороші емоції чи посмішку на обличчі. Ми віримо в наших захисників і ми повинні їх всіляко підтримувати. Нехай то буде пісня, вірш, розповідь чи благодійна акція. Ми працюємо для наших людей і наших найкращих захисників.

Поради землякам: як пережити цей складний час?

В умовах війни треба особливо дбайливо ставитись до свого психологічного стану. Психічна стійкість – це здатність переносити стрес із мінімальними наслідками, долати життєві негаразди, тверезо мислити, не впадати в депресивні стани. У кризові моменти від цього залежить наше виживання. Свою психічну стійкість можна тренувати.

Є декілька порад та технік, які будуть корисними для кожного.

1.Привчайте себе розслаблятися. Можливість за бажанням вимкнути нескінченні думки у вашому мозку, щоб ви могли справді розслабитися, може здаватися подарунком природи: в деяких людей просто є, а хтось – не здатен. Але насправді це вміння, якому можна навчитися. Армія вже давно вчить солдатів спати за командою, а психологія пропонує кілька порад, як заспокоїти свій галасливий мозок і розслабитися навіть у стресових ситуаціях. Використовуйте ці прості прийоми, коли знайдеться вільний час. Навіть дві хвилини глибокого дихання та розслаблення можуть бути корисними. З глибоким диханням ви, по суті, даєте відпочити своєму мозку і запускаєте фізіологічні зміни: це артеріальний тиск, частота серцевих скорочень, поглинання кисню та накопичення лактату в крові.

2. Не витрачайте свою енергію на негатив. Негативні емоції – такі, як гнів і страх, виснажують нашу енергію. Щоб допомогти зберегти свої запаси психічних та фізичних сил, вчіться розпізнавати, коли негативні емоції не принесуть користі, й уникати зітхань та нарікань за будь-яку ціну.

3. Відпочивайте. Навіть найвитриваліші воїни не можуть мати психічну (або навіть фізичну) силу з повітря. Натомість пам’ятайте про те, що потрібно зробити, щоб «наповнити свої резервуари», і мати це у пріоритеті. Робіть те, що вам потрібно, щоб бути ефективним та мати енергію в неоптимальному середовищі. Чи то буде додатковий сон, чи додатковий час для підготовки до важкого завдання. Часто це означає відмовитися від інших речей, відновлення сил має бути вашим пріоритетом.

4. Інформаційний детокс. Не перенасичуйте себе негативними новинами та менше переглядайте кадри подій, на які неможливо дивитись без почуттів. Потрібно відволікатися на позитивні моменти. Подивіться на фото природи, неба, погуляйте на свіжому повітрі. Природа завжди давала і дає сили.

5. А головне – не залишайтеся сам на сам із власними переживаннями. Якщо є така можливість, об’єднайтеся із сім’єю та рідними, діліться своїми почуттями.

 

Бережіть себе та близьких. Все буде добре!

 

Життя обов’язково продовжиться, а ми маємо задуматись, чим ми будемо займатись у першу чергу, коли закінчиться війна. У нас мають бути сили, щоб відбудувати Україну.

Спілкувалася Люба КЛІМЧУК.