Храм, де б’ється серце епох

Храм творять не лише стеля та стіни. У кожного храму є душа. Велика, чиста і світла. Її формують та живлять довгі роки молитов тисяч людей, які несли до храму свої надії, приходили з вірою та любов’ю, чекали від Бога підтримки, розради та дива. Тій душі болить кожна випала цеглина зі стін храму, кожна тріщина, утворена часом, кожен намальований колись майстрами образ, якого більше ніхто не побачить, кожен знищений вітраж, котрий вже нікого не зачарує,  кожна зникла ікона, яка вже нікого не втішить,  вивезений орган, якого ніхто не почує. Душа стоншується без псалмів та молитов, тремтить, як вогник свічки, від руйнувань та лихоліть, стає вразливою від наруги безбожників, але все одно у будь-які часи ділиться світлом з кожним, хто приходить. Хай навіть стіни храму пустують чи використовуються як промисловий склад. Бог там присутній завжди. Ось це благоговіння  повсякчас панувало в дубровицькому костелі св. Іоанна Хрестителя. І його велич та особлива атмосфера досі зачіпають потаємні струни душі. Це одна з найстаріших архітектурних пам’яток поліського краю. Вона була і є свідком життя дубровицької землі упродовж століть. Храм пережив багато буремних подій, та все-таки залишився перлиною міста. І її маємо шанувати, плекати, знати та пам’ятати історію храму.

 

З цим якраз допоміг нещодавній мистецький захід, що пройшов у стінах костелу. Дві знані дослідниці, доктори історичних наук, професори Руслана Шеретюк та Надія Стоколос розповіли, з чого ж все розпочалось. Вони презентували власну монографію, присвячену мистецькій спадщині ордену піарів на Волині. Саме цей католицький чернечий орден й заснував дубровицький костел у далекому 18 столітті. Він, до речі, був найдавнішим осередком ордену на Волині. В історію піари увійшли завдяки своїй життєвій місії – навчанню та вихованню дітей з бідних сімей.

Було цікаво відкрити для себе маловідому сторінку з минувшини Дубровиччини. Цьому посприяла й історична виставка світлин з символічною назвою «SAVE DUBROVYTSIA». А Деркач Ірина Семенівна провела захопливу екскурсію «Храм,  де б`ється серце епох». Всі присутні об’єдналися не лише в єдиному пориві до пізнання історії, а й в спільній молитві під звуки органу. Начальник відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Ніна Стасюк привітала гостей заходу з прийдешнім святом Трійці. А ще вручила подяки й пам’ятні подарунки винуватцям цієї мистецької події – пані Руслані й пані Надії.

Ми ж в свою чергу трішки поспілкувалися з Русланою Шеретюк.

Презентувати свою роботу в Дубровиці, напевно, для Вас символічно та знаково, бо ж зі спадщини піарів на Поліссі добре зберігся і досі діє лише наш костел св. Іоанна Хрестителя.

Презентувати книгу про орден піарів на Волині у дубровицькому костелі – це, без перебільшення, велике щастя і велика радість, оскільки теоретичні викладки, авторські пошуки та міркування  підкріплюються самою правдою життя – збереженою автентичною пам’яткою сакральної архітектури ордену піарів доби бароко, його монументальними формами, вишуканим внутрішнім декором, які можна безпосередньо побачити.

Коли вперше познайомилися з дубровицькою візитівкою? І в чому унікальність цього католицького храму?

Знайомство Надії Георгіївни з дубровицьким костелом святого Іоанна Хрестителя розпочалося ще в 1970-х роках. Я ж вперше його відвідала в листопаді 2021 року. Тоді ми приїздили, щоб зробити світлини для монографії. Відчуття, яке мене охоплює, коли я заходжу до цього храму, можна порівняти з відвідуванням інших видатних пам’яток і музеїв Європи. Мова йде про відчуття плинності часу, а ще людського генію. У вашому костелі я уявляю ченця ордену піарів, художника Кароля (Лукаша) Гюбеля – автора фрески, що знаходиться у вівтарі. Вона – єдина вціліла пам’ятка на Волині авторства цього неперевершеного митця 18 століття. До речі, цим Дубровицький костел і унікальний.

Але не тільки цим. Унікальним також є його художнє оздоблення, зокрема скульптурний декор – близько 50-ти зображень путті – маленьких янголят, що прикрашають стелю, стіни і колони храму. Непересічним є й декор хорів – зображення різних музичних інструментів.

Який вклад орден піарів вніс в історію Дубровиці?

Початки Дубровицького осередку ордену піарів можна вести зі спорудження 1684 року костелу святого Іоанна Хрестителя коштом Яна Карла Дольського.  Піарську школу в Дубровиці було відкрито того ж року. Відомо, що тоді учнів у ній навчали «інфіми, граматики, поетики, аж до синтаксису». Багатьох молодих людей, котрі прагнули набуття знань, опанування вмінь і засвоєння навиків шляхетної поведінки, приваблював саме Дубровицький піарський колегіум – знаний і популярний навчальний заклад не тільки на Українському Поліссі, а й наближених до нього теренів.

Дубровицький колегіум піарів вважався одним із найкращих в регіоні. Навчання у ньому тривало шість років із дворічним терміном перебування учнів у кожному класі. Тут навчали богословським предметам, філософії, математики, логіки, літератури, музики, малювання, географії, права, природознавства, сільського господарства, рільництва, садівництва тощо. Неабияку увагу приділяли вивченню мов: учні опановували не тільки польську, а й латину, французьку, німецьку, а з початку ХІХ ст. – російську. В колегіумі піарів також був юридичний клас. У розпорядженні вчителів і учнів школи була бібліотека, яка налічувала до 2-х тисяч видань із різних галузей знань.

Багатолітня праця Дубровицької школи дала добрий результат, оскільки низка її випускників принесла їй справжню славу. Це, зокрема, видатні польські філософи Казимир Нарбут і Аньол Довгірд. Серед тих, хто отримали відзнаки – королівські медалі, а пізніше стали гордістю Дубровицької школи піарів, був Алозій (Алойзи) Фелінський.

Нагороду «від Найсвітлішого Пана», тобто королівську медаль за успіхи у навчанні в Дубровицькому колегіумі, 1787 року отримав учень другого класу Лукаш Голембйовський, котрому тоді виповнилося 14 років. Із часом він став відомим польським науковцем, автором низки праць з історії Польщі, секретарем Товариства приятелів наук у Варшаві, а в 30-х рр. ХІХ ст. працював бібліотекарем у Варшавській публічній бібліотеці.

Майже 150-літня діяльність осередку римо-католицького ордену піарів у Дубровиці стала значимою сторінкою її історії. Тут, у глибинці Українського Полісся, зусиллями спільноти піарів був створений і розвивався духовно-культурний осередок. Опосередковано він був як одним із взірців, так і рушієм, за словами Наталі Яковенко, «оновлення української культури, бурхливо започатковане саме в цей час».

Значимим результатом праці піарів у Дубровиці стало те, що немало їхніх вихованців, серед яких із часом виявилася плеяда видатних діячів науки й освіти, зробили внесок в модернізацію культурного простору Волинського регіону.

Для нас цікавим фактом стало те, що в Дубровиці колись був розкішний ботанічний сад. Що ж для Вас стало неочікуваним відкриттям під час дослідження?

Справді, на довгий час майже втраченою вітчизняними дослідниками сторінкою історії не тільки Дубровицького осередку ордену піарів, а Волині загалом, була його невід’ємна складова – ботанічний сад з оранжереями і теплицями та парк. Цей сад, окремі вікові дерева якого, вірогідно, збереглися до нашого часу, прилягав до будівель колегіуму і костелу святого Іоанна Хрестителя, творячи таким чином мальовничий і водночас неповторний ландшафт.

Коли Дубровицький осередок піарів було скасовано, а костел перетворено на парафіяльний, оранжереї і теплиці, які потребували постійного догляду, опинилися без господарів. А тому рослини з Дубровиці згодом вирішили передати до Київського Палацового саду. Планувалося перемістити 119 видів, що зростали в оранжереї, та 57 видів, утримуваних у теплицях. Колекція була надзвичайно різноманітною. Згідно з нашим дослідженням, рослини з ботанічного саду Дубровиці, котрі в ХІХ ст. були зрештою перевезені до Києва, нині є складовою місцевого Маріїнського парку.

Що ж стало для мене відкриттям? У травні 2022 року я перебувала в Кракові, реалізуючи науковий грант Фундації імені Королеви Ядвіги Ягеллонського університету. Під час роботи в архіві князів Чарторийських я знайшла справу «Відомість про теперішній стан Дубровицького монастиря Отців Піарів» (1828 р.). Згідно з цим документом, у ботанічному саду піарів проростала 971 рослина. Їх докладний перелік латиною містився на 12 сторінках.

Крім ботанічного саду, піарська школа в Дубровиці мала бібліотеку, архів, мінералогічний кабінет, нумізматичний кабінет, а також музей, де знаходилися машина пневматична, машина електрична, фонтани, глобус небесний, глобус земний та інше навчальне устаткування.

Водночас у цій архівній справі я знайшла опис господарства отців-піарів у Дубровиці. А вони мали: цегельню, фабрику сукна, кілька водяних і вітряних млинів, кузню, гарбарню – майстерню з вичинки шкур, пасіки (всього 168 вуликів), а ще фруктові сади, де проростало дерев: 74 яблуневих, 127 грушевих, 40 сливових, 30 вишневих, 55 черешневих, 10 персикових.

Отже, можна зробити висновок про потужну матеріальну базу Дубровицького осередку піарів, яка забезпечувала як навчальні, так і економічні потреби його насельників і учнів.

Дякуємо за пізнавальну розповідь. Виявляється, є багато незвіданого в минулому нашого краю. Хоча наша історія – наша сила. Особливо сьогодні, коли відстоюємо свою історичну, культурну та територіальну  незалежність…

 

Ось такі чудові «Кустяночки» отримали в подарунок Руслана Шеретюк та Надія Стоколос від вдячних  поціновувачів їхньої дослідницької роботи. Ці ляльки-мотанки створила знана майстриня Оксана Довжик.