«СПЕРЕЧАЙМОСЯ, АЛЕ НЕ ВОРОГУЙМО»

На сайті Рівненської єпархії ПЦУ вчора з’явилося повідомлення про те, що «відбулися загальні збори Свято-Успенської парафії села Лісове Сарненського (колишнього Дубровицького) району, які були скликані членами релігійної громади відповідно до вимог Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

На зборах члени релігійної громади переважною більшістю голосів прийняли рішення підлеглість у канонічних і організаційних питаннях релігійної громади змінити на підлеглість Українській Православній Церкві (Православній Церкві України) шляхом внесення відповідних змін до Статуту релігійної громади».

Минулого тижня подібні збори відбулися й в Золотому. Там також переважна більшість із зареєстрованих на зборах проголосували за перехід до ПЦУ.

 

Після не зовсім приємних телефонних дзвінків про висвітлення таких подій, я вже, було, вирішила для себе уникати подібних тем. Надто токсичними були деякі з опонентів. (Закидали навіть, якщо вже така українофілка і прізвище хай взяла б більш патріотичне, а не залишалася Родіною. «То вже й пишіться тепер «Вітчизна» чи «Батьківщина». Так, приміром, мені радила пані, яка носить ну явно не українське прізвище. Своє вона, як бачиться, змінювати не збирається…).

Проте, як мовиться, ніколи не кажи «ніколи». У суботу зателефонував із Лісового колишній ліквідатор аварії на ЧАЕС, батько нинішнього захисника України Михайло Мосійчук. Від імені своїх односельців, чиї сини зараз також  відстоюють наше право не просто на незалежність, а загалом на життя, запросив на збори їхньої сільської громади з приводу вирішення юридичної підлеглості місцевої церкви. Сказав, що люблять та багато років читають нашу газету і хочуть, аби на зборах був журналіст, щоб не виникло згодом різних провокацій. І я не змогла відмовити цим шанованим людям.

…Збори відбувалися в фойє сільського клубу. Опоненти прибічників переходу парафії на них не поспішали. Вони гуртувалися в храмі, який постав у селі всього кілька років тому, і був освячений практично у переддень прийняття Томосу. Проте тоді значення, в чиєму підпорядкуванні буде храм, особливо не надавали. Вірячи свято, що Українська Православна Церква – українська й за суттю. Хіба тоді хто гадав, що мине якихось кілька років, і патріарх цієї церкви благословлятиме одних парафіян в росії на вбивство інших – в Україні. Коли ж росія, з благословення своєї церкви, філією якої насправді і є УПЦ, у лютому вдерлася в Україну, звісно, люди почали ставити питання про зміну підпорядкованості храмів. Тим більше Україна вже має зараз канонічну, визнану Вселенським патріархом церкву – Православну Церкву України. Тож з кожним місяцем війни процес переходу парафій від УПЦ до ПЦУ набирає обертів, мов снігова лавина. Тільки на Дубровиччині за травень-червень про зміну юрисдикції заявили в чотирьох громадах: Озерську, Висоцьку, Золотому та Лісовому.

Виступаючи на зборах в Лісовому, один з їх ініціаторів, той самий Михайло Мосійчук, говорив, що процес демократії після двох революцій торкнувся всіх сфер життя нашого суспільства, аж до релігії. А російсько-українська  війна тільки стала каталізатором в ньому. «Прикро слухати, коли церковні служителі називають цю війну братовбивчою. Бо хіба брат прийде в дім брата, аби дощенту зруйнувати та розграбувати  оселю, зглалтувати дружину, поглумитися над дітьми? Не брати нам росіяни. І нема, на мою думку, благодаті в тій церкві, яка благословляє ці безчинства. Я не розумію тих українців, які досі поклоняються «рускому міру».  От у п’ятницю, приміром, саме в той день, коли двадцятилітнього юнака везли у сусідні Серники, і всі свідомі українці на колінах зустрічали цей кортеж, наш священник, дарма, що поліг на полі бою його односелець, церковний староста, вчитель обійшли майже всі хати, збираючи якісь підписи. І молоді ж все люди, освічені, вони донедавна у церкві у фаворі, а тут воду каламутять, бо знають, що воювати не будуть – до військкоматів хай прості селяни йдуть. Навіть після знайденого в Озерській церкві «Рождественского послания патриарха Кирилла» вони сміють стверджувати, що УПЦ – є українською. То для чого тоді ви зберігаєте у своїх вівтарях такі послання? Як вони надходять до вас? Чи, може, таким чином хочете засвідчити свою лояльність, якщо, не доведи Бог, настане окупація?! Кажуть, що людей напросто залякували, якщо вони підпишуться за українську церкву, то це будуть «розстрільні списки»… Отакі ось речі звучали в Лісовому.

Були в цей день і спроби провокації. На початку зібрання опоненти з криками прийшли до фойє клубу, вимагаючи людей вийти на збори під палюче сонце. Бо, мовляв, мало буде місця. Коли ж присутні в фойє встали і поступилися сидячими місцями, не підійшов й такий варіант. То шапка в списку для реєстрації на зборах не подобалася, то  взагалі без будь-якої причини градус емоцій мало не вихлюпнувся в мордобій. Врешті священник сказав, що йому зле й пішов зі зборів геть, за ним пішли й усі, хто висловлював невдоволення зібранням. Виявила бажання зареєструватися з числа прихильників УПЦ тільки одна жіночка. Тож переважною кількістю (проти виявилася тільки саме вона) проголосували за зміну церковного підпорядкування.

Я поспілкувалася з цією пані. Вона розповіла, що не поділяє рішення переходу до ПЦУ, бо воно не на часі. Більше того – вважає його рейдерством. До храму ходить регулярно і священником своїм задоволена. Її обурило, коли односелець заявив, що вчителям, які проти ПЦУ, не місце в школі. «Хіба церква у нас не відділена від держави? То якщо людина іншої віри чи, скажімо, атеїст, їй вже не місце на роботі?». Воно то й так. Але в даній ситуації  більшість наших співгромадян надто категоричні. Це як у відомому  всім змалку анекдоті, коли старий бандерівець заходить у львівський трамвай і вітається до присутніх «Слава Україні!»,  а афроамериканець першим підхоплюється і відповідає: «Героям слава!». «Сиди, синку, – я й так бачу, що не москаль», – каже йому бандерівець.

Так і в наших людей виробляється нетерпимість до всього, що хоч якось пов’язане з москвою. Верховна Рада заборонила діяльність проросійських партій, а окремі обласні та міські – й проросійських церков, зникає з ефірів російська попса, а з підручників – їхня класика. Досі ми були толерантними та поблажливими завжди і у всьому, плекаючи ілюзію, що росія – наш «старший брат», але до чого це привело? Викликало схвалення з боку росії? Ні, це тільки породило за поребриком впевненість, що ми проросійськи налаштовані і вони прийшли нас «визволяти». Ціна того визволення – страшна: мільярди збитків, десятки тисяч жертв…

Так, деякі з виступів на зборах були надто категоричними, але це говорили батьки солдатів, і нам не можна сповна осягнути їхні біль та тривоги.

Зі сльозами гордості на очах статечний чоловік розповідав про свого зятя-десантника. Без роздумів залишив чоловік у критичний час навіть вагітну дружину, рушив на Схід відстоювати Україну від московської навали.

Мудро сказала насамкінець багаторічна сільська очільниця Раїса Кузло: «Ми тут говорили гнівно, але щиро. По-дружньому, по-сусідськи. Але нехай суперечка, якою мовою молитися, не породить у душі ненависті один до одного. Сперечаймося, але не ворогуймо. Відстоюймо свою думку, але єднаймося в час лихоліття. Попри розрізненість у поглядах, будьмо одним цілим, як були всі ці роки. Бо тільки тоді ми будемо сильними та непереможними. І Бог буде поміж нас!».

Людмила РОДІНА. 

 

 

Коли верстався номер. Уже після зборів до редакції надійшло повідомлення з іншої частини лісівської парафії, яка підтримує УПЦ. Ось дослівно їх текст мовою оригіналу. Наскільки, викладена в тексті інформація, відповідає дійсності, судити важко. Відео- чи фотопідтверджень в мережі не зустрічала, на ці збори журналістів не запрошували, тож сумніви у легітимності їх рішень відкидати не треба. Адже відбувалися вони (а можливо й ні) за зачиненими дверима. Скільки там було людей і чи були вони взагалі?  Протокол не завжди може бути підтвердженням, бо написати, як знаємо, можна, що завгодно – папір все стерпить. Чи не виявляться згодом підписи в ньому підложними? Я б не ставила так багато знаків запитань, якби особисто була присутня на зборах, або бодай був там хтось з незалежних спостерігачів (поліція, староста, громадські діячі)...

 

«З вірою в серці. Жителі нашого села Лісове, свідомо підтримують Українську Православну Церкву з предстоятелем Блаженнійшим Онуфрієм Митрополитом Київським і всієї України. Кількість таких людей значно більша по Протоколу Парафіяльних зборів ніж по протоколу бажаючих перейти до ПЦУ. Жителі села Лісове, які залишаються в лоні УПЦ, прийшли на збори 19 червня, зініційовані групою активістів села щодо переходу до ПЦУ. Зайшовши до Будинку культури стало зрозуміло, що діалогу між нами не вийде і атмосфера загострилась. Не все було зрозуміло з реєстрацією, яка проходила не належним чином, не дали слова для священника. Потім почалися взаємні образи і штовханина, стусани та крик і МИ, ВІРНІ УПЦ, поступово вийшли з приміщення клубу. Зібравшись у нашому Свято-Успенському храмі і помолившись, провели Парафіяльні збори де все провели протокольно правильно. Підтвердженням цього є наші протоколи. Тому вважаємо, що рішення ініціаторів переходу до ПЦУ є не легітимними. З великою повагою і братською любовю у Христі до всіх Вас Прихожани Свято-Успенської парафії УПЦ с. Лісове».