У кожного своя доля, своя дорога…

 

Cьогоднішня розповідь про чоловіка, на порозі якого незабаром постане ювілейна дата.

Полісся… Дубровиччина… Саме сюди в с. Залужжя після закінчення матфаку на роботу приїхав Полюхович Андрій Васильович. Приїхав і одразу закохався в це село, яке до болю нагадувало йому рідні Серники. Викладав математику. Алгебра і геометрія – уроки не з простих, але молодий вчитель знаходив підхід до дітей, умів прищепити їм якщо не любов, то принаймні повагу до точних наук. Пояснював теми по-простому, на звичайних селянських прикладах: як обрахувати правильно земельний наділ, вартість його обробітку. Вихованці й дотепер з вдячністю згадують ту його науку. У Залужжі зустрів свою долю й знайшов велику родину. А там й діти пішли. Прикипіла душею молода сім’я до села. Обоє вчителі, обоє на видноті, обоє – в центрі сільських подій. Великими патріотами рідного Залужжя виявилися й його син та доньки, онуки.

Рідним стало для них це село з сосновими лісами, із п’янкими пахощами хвої, хороводами беріз, щирими, привітними, відкритими людьми. Доля розпорядилася так, що не одноразово Андрія Васильовича обирали сільським головою, депутатом районної ради. Очолював він багато років й місцевий освітній заклад. А ще був активним учасником народного аматорського родинного фольклорного ансамблю Олексієвців. Знаходив час для всього – попри завантаженість, як інші селяни, порав город, худобу, виховував і наставляв дітей.

Його багаторічний товариш, заслужений працівник сільського господарства Андрій Кулик характеризує Андрія Васильовича так: «Ерудований, принциповий, непохитний. Він довго і скрупульозно зважує, аби виробити якусь думку, але вже ніколи потім її не міняє. Інтелігент і трудівник».

Напочатку червня у Вчителя ювілей. Роки, роки… Багато їх чи мало? Якщо оцінювати роки зробленого, то ціла епоха. По суті, більша частина життя пов’язана з школою, прекрасним поліським селом Залужжя. Тому його проблеми Андрію Васильовичу близькі й зрозумілі. Як власні, сприймає чоловік нинішні загальноукраїнські негаразди і болі, радіє успіхам наших військ, переживає втрати…

Роки пробігли, мов сон… Впевнені, щиро привітає цього чоловіка родина, педагогічний колектив, вдячні випускники. Він – суворий вчитель, але тим не менше його стежиною пішли вихованці. Для скількох випускників він відкрив нові можливості, відчинив двері у цікаві професії, навіть не злічити. Тож, думаємо, згадують нині з особливим теплом, повагою і вдячністю його уроки. Адже цей вчитель з тих, з яким важко в навчанні, але легко при вступі. Бо він майстер своєї справи. Секрет його педагогічної майстерності – в умінні тонко керувати процесом навчання, стимулювати пізнавальну активність учнів, поєднувати колективні форми роботи з індивідуальними. В полі зору якого завжди учень – як особистість, з індивідуальним способом мислення. Найменший успіх не проходить повз увагу педагога. І заохочує  учнів не тільки оцінкою, а й словом, усмішкою, дотепним жартом. Коли викладаєш свій предмет не один десяток років, здається, знаєш все до найменших дрібниць. Але Андрій Васильович якось говорив, що до кожного уроку готується як до першого: чітко визначає мету, методи і прийоми навчання. І діти – не пасивні спостерігачі, а «творці». Адже вчитель пам’ятає, що кожен урок повинен нести пізнання, викликати непереборне бажання в учнів знати більше.

Справедливість, повага до старших, порядність – це ті риси, які завжди намагався прищепити своїм вихованцям вчитель Полюхович. Він завжди наголошує, що головне – не оцінка «заради оцінки», а міцні знання й переконання мають бути усвідомлені кожним, і якщо дотримуватимешся цього правила – ніколи не завиниш перед власною совістю, досягнеш поставленої мети.

А напередодні ювілею друзі та родина шлють Андрію Васильовичу найтепліші вітання з побажанням здоров’я, сімейної злагоди, миру, добра, усіляких гараздів на довгі подальші роки!