* 6 червня – День журналіста

Залишаймося

й надалі разом!

Ми твердо віримо в нашу перемогу. Редакція «Дубровицького вісника» напередодні професійного дня дякує усім, хто багато років поспіль разом з нами писав історію краю, був нашим передплатником і читачем: колективам міської та сільських рад, освітянам та медикам, працівникам культури, поетам, спортсменам та пенсіонерам. Ви – наша люба аудиторія, задля вас щодня поспішаємо на роботу та вашими здобутками, історіями, біографіями пишемо літопис Дубровиччини. Залишаймося й надалі разом!

Вісім років тому довелося розпаковувати розпорядження, яке довгий час зберігалося в редакційному сейфі на випадок війни. Воно лежало там так довго, що видавалося на той мирний час якоюсь непотрібною бутафорією. Адже гадалося тоді, що мирну й дружелюбну Україну війна ніколи не зачепить. Аж, ні. Війна прийшла підступним плазуном спочатку в Крим, а потім на Донбас. Але й тоді ще ми не могли сповна осягнути, на які страшні випробування приречені.

Аж поки не настало 24 лютого. Нещодавно прочитала в мережах: «Українцям байдуже на п’ятниці, 13-го, адже у них є четвер, 24-го»… Що змінилося відтоді для медійників?

Нині ми працюємо в особливому режимі, який багато в чому обмежує діяльність ЗМІ. Це щоб наші передплатники розуміли, чому на шпальтах газет не можна оприлюднювати всю відому нам інформацію.

Адже у війні, яка сьогодні йде в Україні, провідне місце займають інформаційні баталії. Постріли та вибухи, репортажі та коментарі стали знаряддям цієї війни. І потрібно сказати, що репортерам довелося набувати досвід «з нуля».

Розуміння специфіки війни до мирного журналіста доходить не відразу. Бажання деяких журналістів подати ексклюзив без урахування військової обстановки неодноразово приводили до зворотного ефекту – створення реальної загрози нашим підрозділам.

Тут дуже актуальним є гіппократівський принцип «не нашкодь», тому що журналіст на війні є джерелом інформації, котре можуть використовувати військові розвідники. Тут важливо усвідомлювати, що в наш час аналіз відкритих джерел дозволяє спеціалісту здобути до 90% необхідної інформації.

Розвідувальними органами вивчається буквально все, що подається «на гора» в ЗМІ. Якщо говорити про відеорепортажі, то величезну зацікавленість викликають орієнтири на місцевості, озброєння, умови забезпечення солдат і навіть голосові інтонації в діалогах. З «відвертих» репортажів із зони бойових дій цілком можна отримати дані про настрій бійців, фортифікаційні споруди або вразливі місця нашої оборони. Така ж пересторога щодо розміщення воєнних фотоматеріалів.

Існують певні вимоги і для висвітлення роботи тилу. Місця масових зібрань громадян, місцезнаходження підприємств інфраструктури забезпечення міст, транспортні розв’язки – все це становить інтерес для ворога. Не кожна інформація, якою пікантною і суспільно значущою вона не була б, потребує розголошення. Тепер в пресі точно настав той момент, коли «сім раз відмір – один відріж».

 Тому вкотре наголошуємо й нашим читачам; у спілкуванні утримайтеся говорити, на яких позиціях стоять наші військові, показувати панорамні кадри, за якими можна дізнатися місцевість – ворог постійно відстежує інформацію, що потрапляє на наші екрани, зберігається на гаджетах. Краще буде дати військовим переглянути те, що зняли: зазвичай вони не надто багато видаляють.

Воєнкор Андрій Цаплієнко каже:

«На окуповані території нам дорога закрита. У терористів є списки журналістів, котрим заборонено займатися професійною діяльністю на окупованій території. Якщо зловлять – беруть в полон. Та й сюжет не має зашкодити його героям. Знімати на передовій треба так, щоб ворог не міг визначити позицію військових по відео». Він радить «не світити» не тільки позиції, але й бійців, членів їх родин.

Не має заколисувати нашу пильність той факт, що ситуація в нашій області порівняно спокійна. Фронт у всіх один. І головне правило для журналістів – не заважати і не наражати.

Інформаційний фронт не менш важливий, ніж передова на Донбасі чи Херсоні. І репортер на цій війні – це маленька ланка в ланцюзі інформаційної перемоги.

Журналістика у війні – річ необхідна так само, як і автомат у солдата. Але при цьому журналістика повинна працювати на перемогу в цій війні.

Тож ми пам’ятаємо, що нехтування простими правилами висвітлення військових дій робить журналіста інформатором для ворожої розвідки.

А про героїв всіх наших, які плекають нашу Перемогу, ми обов’язково ще напишемо. Спочатку тільки треба вистояти і перемогти!

Людмла РОДІНА.