Вишиті рушники – то як пісні на полотні

 

Що спонукає людину до творчості? Грайлива крапля роси на квітці? Лагідна усмішка сина чи променисті очі закоханого? Мабуть, у кожного митця свої внутрішні чинники до творення краси.

Рідне слово, українська народна пісня, вишивання – це ті терени, де розкошує наша душа. А тут душа підхопила знайому всім з дитинства зворушливу мелодію… Словом, «І на тім рушникові ожило все знайоме до болю…»: і калина, і верба, і забуяли квіти, і заспівали пташки…

Які ж емоційні й талановиті жінки в Україні! Роботи наших вишивальниць розлітаються по світах, мов дзвінка українська пісня. Національна своєрідність, багатство творчої фантазії, технічна майстерність характерні для вітчизняних вишивок. Вони дуже різноманітні та гармонійні за поєднанням кольорів. Цей вид мистецтва виник давно – корені його сягають у глибину віків. Мабуть, ніколи не зможемо ми довідатися, хто і коли вперше здогадався втілити у візерунковий мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття…

Наші предки любили прикрашати своє житло: розписували вибілені стіни й печі, різьбили ложки, віконниці, малювали ікони, картини, плели мереживо, вишивали рушники, сорочки, наволочки. Клали візерунки на глиняний посуд. А жінки все своє життя супроводжували квітами – живими, засушеними, намальованими, вишитими.

Невідомі умільці клопіткою працею виробили різноманітні установки техніки вишивання, які, завдяки стійкості традиції, дійшли через століття до наших часів. Народний досвід зберіг найтиповіші, найбільш доцільні, позначені високим, мистецьким смаком, зразки орнаменту, їх барвистість, вишивальні техніки.

Славну традицію української вишивки продовжують і наші сучасниці. Сьогодні розкажемо про одну з них.

Славна майстриня, надзвичайна рукодільниця Віра Миколаївна Колода живе у Літвиці. Вона своїми золотими руками створює справжні шедеври: рушники, картини, скатертини, серветки, доріжки, сорочки. Руки цієї жінки творять дивовижні речі, адже вишивання – дуже тонка і кропітка робота.

Народилася ця чудова жінка у 1960 році у Літвиці, у працьовитій сім’ї Миколи та Марії Гайдишів. Змалечку Віра закохана у рідне село та його краєвиди. Якось в 14 років зайшла дівчина до сусідки та й побачила чудові вишиті ромашки на картині. Захотілося й собі навчитися таку красу передавати на полотні. Придивилася до хрестиків, спробувала чарувати ниткою з голкою, і все вийшло. От так і народилася у Віри велика любов до вишивання. Поступово, крок за кроком опанувала юна полісянка мистецтво вишивки. Після школи, вчитися далі дівчина не пішла, а поїхала з односельцями сапати буряк, заробляти на шматок хліба. Нелегка то була праця, але молодість, пісня, дружба між трудівницями допомагали долати з настроєм гарним трудові будні. Скільки українських дівчат у ті часи заробляли на прожиття саме цією нелегкою працею у світах. У 18 років Віра зустріла своє кохання, майбутній чоловік жив через кілька хат у рідному селі. Побралися молоді й красиві, почали наживати власне господарство. Після чорнобильського лиха подружжя з малими дітками виїхало на Волинь, де прожили чотири роки. Хоч і дітки були маленькі, роботи Віра не цуралася. Спочатку працювала на Волині в ланці, а потім на фермі. Багато й там вишивала. Чимало рушників, картин роздарувала на Волині, бо була серед добрих людей. Вони допомагали не раз Вірі Миколаївні у господарстві, адже діти були малі, а робота в полі не чекала.

Згодом сім’я повернулася у рідну Літвицю. Життя прожити - не поле перейти. Трудові будні змінювали свята, росли дітки, у щоденних клопотах спливали дні. П’ятеро дітей - то найбільша гордість матері-героїні Віри Миколаївни Колоди. Працювали з чоловіком, не покладаючи рук, ростили дітей, одружили їх, радіють тепер онукам. Добра, чуйна, щедра, багата душею Віра Миколаївна вишивання ніколи не полишала. Щоправда, береться вона за голку переважно взимку, як всі роботи перероблені. Майстриня має і чудовий голос, співає жінка у фольклорному колективі «Журавлина». Які талановиті жінки зібралися у «Журавлині», словами не переказати. Актуальні та щирі пісні лунають з їх вуст: про любов, про війну, про розлуку, про материнське чекання. Є записи цих пісень в Інтернеті. Душа розривається, як слухаєш про українських воїнів, про щиру материнську молитву. Берегині співають про насущне і як всі ми моляться за мир.

У яких гарних вишитих костюмах виступають учасниці колективу. Талановиті люди – талановиті у всьому. І грона калини, і квіти на сорочках – то як код нашої нації, символізм у кожному штриху.

Про свою любов до вишивки Віра Миколаївна розповідає охоче, бо на полотно кладе свої щирі емоції, своє бачення світу:

– Сорочки, фартухи, спідниці вишиваю сама для себе. Вишиваю великим хрестиком, так дозволяє зір. Дивлюся візерунки в журналах, і на базарі купую схеми, і у храмі нашому у рушників переймаю орнамент, буває просто побачу гарну картинку та й собі схему складу в голові. Щоправда, часто люблю самостійно кольори добирати й оздоблення до рушників.

А рушники майстрині – то райська краса. Рушники для вінчання та благословення: з калиною, з трояндами, з волошками, рушники з геометричним орнаментом, однотонні й багатобарвні. Словами не передати красу робіт майстрині. У своєму доробку вишивальниця має близько вісімдесяти вишитих рушників. Останнім часом вишила Віра Миколаївна чудові скатертини, планує  обов’язково вишити красу і для красуні-онуки.

– Раніше вишивала й гладдю, – ділиться думками Віра Миколаївна, – є у мене таким способом вишиті простирадла гарні, але тепер їх у побуті не використовують. Зберігаю свої роботи. Колись вишивала нитками муліне, а тепер для цього рукоділля ниток всіляких різної якості вистачає.

На рушниках Віри Миколаївни не зустрінеш жодного вузлика, така тонка техніка вишивання у майстрині. Вишиває майстриня дуже уважно та акуратно, щоб потім не переробляти візерунок, не розпорювати вишивку. Як каже жінка, буденна суєта, клопоти в час улюбленої творчості відходять на задній план, процес вишивки заполоняє серце і душу. Буває, взимку за тиждень народжується у Віри Колоди новий рушник.

– Наша Віра велика працелюбка, дуже привітна, талановита жінка, – кажуть учасниці колективу «Журавлина». – Приємно, що вона нас заохочує до співу, до спільних зустрічей. Наша пісенна творчість – це наша віддушина.

Тетяна Бородюк додає: «Віра – наш організатор, наша натхненниця. Важливо для кожної з нас зустрічатися, співати, дарувати піснею людям радість. А наша Віра завжди небайдужа і уважна до всіх. Всіх обдзвонить, всіх запросить до спільної творчості. Пісня допомагає нам жити й любити світ довкола. А вишивані роботи нашої подруги - то краса, яку не передати словами. Тільки людина з добрим серцем, відверта, відкрита до світу може творити такі рушники. А який лад у господарстві у нашої Віри. Золоті руки має ця людина і золотий голос».

Ось така чудова майстриня живе у Літвиці. У творчому доробку Віри Колоди понад сімдесят лише рушників, кожен з яких унікальний. Багато своїх вишиваних робіт роздарувала жінка людям, красу своєї душі Віра Колода перекладає на полотно. Миру всім нам! Здоров’я – майстрині Вірі Колоді та її подругам з «Журавлини». Хай завдяки молитвам цих жінок і кожної українки якнайшвидше закінчиться війна.

Люба КЛІМЧУК.