ЩЕ ДВІ ЦЕРКВИ ДУБРОВИЧЧИНИ ХОЧУТЬ ПРИЄДНАТИСЯ ДО ПЦУ

У п’ятницю, 6 травня, про намір возз’єднатися з ПЦУ заявили парафіяни церкви Параскеви П’ятниці села Озерськ. Збори з цього приводу відбулися на церковному подвір’ї і взяли в них участь більше півтори сотні чоловік. Переважна більшість рішуче висловилася про зміну церковної юрисдикції. «В Україні має бути українська церква», – наполягали селяни. Настоятель храму отець Сергій Полюхович та священники УПЦ, які приїхали йому на підмогу, марно намагалися переконати паству, що їхня церква і є українською, а рішення переходу ще «не на часі».

Українська церква з центром у москві в нинішніх реаліях мало приваблює. Тому й чекати більш слушного моменту  люди не мали бажання. «Зараз російські війська з благословення російських попів вдерлися на нашу землю, вбивають та гвалтують жінок і дітей, то якого ще часу нам треба чекати?!» – лунало у відповідь.

На закид священників від УПЦ, що мовляв ПЦУ не отримала достатнього визнання серед інших помісних церков, резонно відповіли, що такої церкви як УПЦ в диктиху (переліку) цих церков немає зовсім. Дискусія була довгою, але кожен залишився при своїй думці.

Тож хоча більшість присутніх на зборах проголосувала за те, щоб сільська церква перейшла під юрисдикцію ПЦУ, на рішення настоятеля храму та невеликої частини парафіян, які на зборах називали себе основними жертводавцями церкви, це не вплинуло. Вони непохитно наполягали нічого не змінювати в цій релігійній громаді. Заявили, що вже й свої збори провели.

 Від переходу разом з громадою в лоно ПЦУ нинішній настоятель храму категорично відмовився.

Сергій Полюхович, настоятель церкви Параскеви П’ятниці: – Офіційно переходити разом з парафією мені в принципі не пропонували. Так, були просто розмови про це. Переходу хочуть люди, які до церкви ходять рідко, лише по великих святах. Я не можу перейти разом з ними. Коли отримував священницький сан, давав клятву, що відповідатиму за свою паству в лоні УПЦ. Не хочу цю клятву ламати, свою віру намагаюся зберігати в чистоті, а люди цього не хочуть зрозуміти. Але я вважаю, якщо частина прихожан відійде, нічого страшного не станеться. Люди ставлять питання про передачу ключа від церкви. Але сьогодні я його навіть з собою не брав. до того ж я людина матеріально відповідальна. Тут мені роблять закиди, що я обмежую доступ до церкви. То мені може наробити сто дублікатів ключів і роздати кожному парафіянину? Хочуть вони відділятися – хай йдуть собі. Хай будують новий храм, я особисто на нього жертвуватиму й своїх прихожан закличу мене наслідувати. Ми така ж українська церква. Теж молимося за мир в Україні. Моя думка – ще маємо почекати трохи.

На сайті Сарненської єпархії УПЦ з’явилася заява про те, що інформація про збори, де жителі села висловили бажання перейти церковною громадою до ПЦУ, фейкова. Буцімто вона несе загрозу розпалювання міжрелігійного конфлікту і йде всупереч позиції Президента України та Голови Верховної Ради, котрі висловили свою офіційну позицію щодо норм Конституції про свободу віросповідання, сіє ворожнечу між громадянами України.

Сарненсько-Поліська єпархія офіційно заявила, що на парафіяльних зборах, які були проведені 4 травня, абсолютною більшістю голосів прийнято рішення: не змінювати канонічної підлеглості, лишатися в лоні УПЦ. Отут у мене не сходиться. Панове церковнослужителі, то коли ви проводите збори, виявляється, це в межах Конституції і не слугує розпалюванню конфлікту? То чому, коли через день та частина релігійної громади, яку ви на збори не запросили, проводить свої збори, то це вже йде врозріз з позицією Президента? Ви ж першими почали роздмухувати багаття конфлікту. Знову подвійні стандарти?

Зрештою на власні вуха на зборах почула від селян, хто ж сіє релігійну ворожнечу та насаджує нетерпимість. Напевно той, хто відмовляється причащати дітей та поминати загиблих українських воїнів, якщо вони хрещені чи поховані в ПЦУ. Почула я й справжнє ставлення до того самого Президента. М’ягко кажучи, дещо зневажливе. Як й до всього українського. Мені казали, що люди робили отцю Сергію пропозицію – правити в церкві почергово, однак він її відкинув, відповівши, що не може бути на одній кухні дві господині, а українською не можна молитися. До речі, коли я звернулася до нього за коментарем, один із його колег зауважив: «Чого ж ви звертаєтеся до священника «отець», якщо вже ви такі українізовані, то кажіть тоді «батьку» чи «тато»? По правді, зовсім дитяче зауваження. Пласт лексики, яку ми називаємо архаїзмами, є в кожній мові. Українська – з цього правила не виключення. Згодом підходили жіночки із іншими подібними «закидами», які ширяться в середовищі УПЦ. Мовляв, чи правда, що в ПЦУ немає проскур? Звісно, неправда. Як в кожній православній церкві, в ПЦУ є всі атрибути церковних обрядів. Щонайменше негарно вводити людей в оману. Парафіяни та їхні священники від УПЦ на зборах в Озерську не раз закидали, що ПЦУ навіть патріарха свого немає. Ну що тут скажеш... Якщо церковні люди не розуміють, що цим самим вони хизуються таким патріархом, як в УПЦ – кривавим кірілом, то тут нічого додати...

Бабусі Христині вже за 80-ят. Вона недужа і на збори прийшла після крапання. Терпляче вистояла з паличкою всі суперечки. Коли запитала, за що сьогодні голосувала вона, відповіла твердо: «За Україну, дочко. Тільки за неї!».

У мами полеглого в боях за Україну Героя АТО Федора Пляшка – з церквою УПЦ пов’язаний свій біль. У сільському храмі її сина відмовлялися поминати. Сільський священник вимагав, аби його перепоховали, бо ховав Федора священник ПЦУ. Там воїн здійснював свої духовні треби та сповідався. Тільки після того, як сестри Героя, які співають в церковному хорі, пригрозили, що підуть з нього, священник почав поминати Федора. При цьому він заявив мамі, що поминати її сина «взагалі-то гріх, бо обряд поховання не був дійсним, але хай гріх той буде на ній».

 

До слова, прицільна розмова на майбутні парафіяльні збори щодо зміни підпорядкування церкви відбулася після служби й у Висоцькій церкві. Там така сама риторика: настоятель храму за те, щоб чекати далі. Переходити з громадою зараз категорично відмовляється. 

Як розвиватимуться події навколо церков в цих селах, відслідковуватимемо й надалі.

Людмила РОДІНА.