медсестринство –

моя доля

 

Нещодавно в Україні відзначали своє професійне свято медсестри. Багато наших землячок обрали саме цю нелегку професійну стежку. Щиро шануємо наших медсестер, які працюють у міській лікарні та Дубровицькому центрі ПМСД. Про кожну з наших медсестричок можна сказати теплі слова, бо вкладають медичні фахівці у роботу знання та душу. Чимало наших землячок працюють у галузі медицини за межами Дубровиччини. Їх також шанують у колективах, з вдячністю говорять про них пацієнти.

 

Вікторія Жакун народилася та виросла у мальовничому Залужжі. Після школи дівчина вступила у Київський медичний коледж та здобула фах медсестри. Як каже наша землячка, у школі вона мріяла про вчительську професію, але, мабуть, Господь скерував так, що її долею стала медицина. Під час навчання студентка-медик ходила на практику у різні київські лікарні. Вирішила залишитися працювати у столиці. Вже понад тринадцять років Вікторія працює перев’язувальною медсестрою в одній з київських онкологічних клінік, в одному і тому ж відділенні.

– Працювати в онкологічній лікарні нелегко, адже тут треба бути й медиком, і часто психологом. Роботі віддаємося сповна, адже розуміємо свою відповідальність перед людьми й перед Богом. Я працюю у дуже хорошому колективі, з колегами мені пощастило: всі молоді, енергійні, душевні. Маємо й дуже хорошого керівника відділення. Я працюю у всі будні дні, вихідні – субота та неділя. Звичайно, за тиждень втомлююся, але на це не нарікаю. Моя робота – велика складова мого життя. Є два вихідних, коли намагаюся переробити хатню роботу, зустрітися з друзями чи рідними. Вихідні пролітають швидко. Щопонеділка – знову на своє робоче місце.

24 лютого війна змінила життя кожного з нас. У Київ вона увірвалася на світанку. Вікторія згадує:

– Війна застала нас зненацька, як і всіх українців. Спочатку мені прийшло СМС про початок війни від одногрупниці. А потім зателефонувала старша медсестра і сказала взяти на роботу з собою всі документи. Я, мабуть, хвилин двадцять бігала по квартирі, а мені здавалось, що це – вічність. Було чути вибухи, а потім – така довга дорога на роботу. Раніше я добиралася 15 хв., а в той день їхала 2 години. Можна було вийти й бігти, як це робили люди. А був якийсь ступор, параліч, це страшно.

Лікарня була заповнена хворими. У нашому відділенні були й прооперовані пацієнти, й хворі, яких готували до операції. Ми зобов’язані дбати про них. Тому, допоки пацієнтів не підняли на ноги, всі фахівці, які прийшли 24 лютого на роботу, залишались тут. Ми трудилися без вихідних, поки не виписали останню пацієнтку з відділення. Правда працювали не у відділенні, а в бомбосховищі. Раніше пережили пандемію, а війна – то значно страшніше. Ми на околиці Києва. Бучу бомблять. Від Макарова до Стоянки стріляють. Люди в паніці. Страшно. Ми між сиренами бігаємо до стаціонару за матрацами, медикаментами, по максимуму робимо хоча б якісь умови в бомбосховищі. Це не передається словами. Дай Боже, щоб цей жах в Україні якнайшвидше закінчився, щоб люди не чули сирен, вибухів. Це страх, біль, смерті. 

Два тижні після початку війни я працювала в Києві, а потім, завдяки волонтерам, приїхала додому.

Вікторія розповідає, що дуже любить своє мальовниче село.

Як каже Вікторія, робота у лікарні, де вона працює, вже відновлюється. Тому незабаром наша землячка знову повернеться до столиці на своє робоче місце.

– Про Залужжя можна говорити довго, – ділиться думками моя співрозмовниця, – це моє серце, моя любов, моя душа, моє дитинство. Я з простої сільської родини. Мій тато – водій шкільного автобуса(до речі, днями він зустрів свій день народження. Бажаю тату здоров’я і дякую за всю турботу), а мама – домогосподарка, роботи у селі вистачає в неї. Вона у нас велика трудівниця. Я маю ще два молодші братики. Дуже люблю своїх рідних і своє Залужжя.

Ось така скромна, красива, привітна, професійна медсестра із Залужжя гідно представляє наш край на своєму робочому місці у столиці. Бажаємо Вікторії усіх життєвих гараздів. Нехай її вміння, людяність та професіоналізм і надалі служать людям, якнайшвидше в мирній Україні. Якось Вікторія написала на своїй сторінці у соціальній мережі:

«Знайди роботу, яка тобі до душі, і твій виграш складе п’ять днів на тиждень». Наша землячка щаслива, бо знайшла таку роботу.

Любов КЛІМЧУК.