Наші за кордоном: враження батьків про школи в інших країнах

Батьки дітей, які зараз відвідують закордонні школи, масово пишуть про цей досвід навчання. Ми зібрали розповіді кількох мам, адже те, як діти реагують на нове шкільне середовище – це дуже цікаво. Хтось захоплений, хтось має змішані відчуття, але всім цікаво, бо це – новий досвід.

 

Олена, шведська школа

Ми оселилися в маленькому містечку, тягли самостійно українську школу онлайн, але, коли зрозуміли, що діти не можуть без спілкування з однолітками, – подалися у шведську школу.

Маю двох дівчат 8 та 12 років (в Україні ходили до 2 та 6 класів). З українців у нашому регіоні лише одна сім’я з Києва, крім нас.

Жодної адаптації в нас не було, дітей одразу зарахували до звичайних класів. Попри абсолютне незнання шведської мови, моїх дітей прийняли дуже тепло як вчителі, так і учні. Менша дівчина приєдналася до 1 класу, старша – до 6-го.

Я надзвичайно хвилювалася в перший день навчання, оскільки розуміла, що менша навіть не знає, як запитати, де туалет. Але все виявилося окей, уже ввечері обидві розказували назви кольорів по-шведськи й рахували в межах 100. Не уявляю, як це можливо, оскільки мова надзвичайно складна.

Школа має 3 корпуси для різних вікових категорій, уроки є по 30, 60 і 80 хвилин, перерви – від 20 до 60 хвилин. Пишуть лише олівцем. Учитель каже, що це логічно, адже олівець можна стерти й виправити помилку.

Усім абсолютно забезпечує школа: ноутбуки, зошити, книжки, олівці й інше. Харчування безплатне, кілька різновидів страв, щоби дитина могла обрати, дуже ретельно опитують, чи дитина не веган, не алергік тощо.

Важливе живе спілкування, тому телефони забирають до кінця уроків, моїм дітям лишають, щоби могли користуватися перекладачем. Усі перерви на вулицях, у будь-яку погоду, у дощ дають чоботи й водостійкі костюми (думаю, це костюми відсутніх дітей, потрібно вже придбати власні).

Форма одягу – вільна, й отут діти самовиражаються, як хочуть. Мене, яка звикла то до шкільної форми, то до ділового стилю, просто шокує іноді манера одягу школярів. Але дітям, звісно, подобається. Шведи – дуже міцна нація, тож ходити в холодну погоду в пуховику та шортах на голі ноги – для них нормально, мої дівчата, закутані з ніг до голови, дуже вирізняються.

По школі вчителі ходять у змінному взутті, менші діти – у капцях, старші – просто в шкарпетках. Чистота школи мене просто вражає.

Дуже важливим на уроках є обговорення інформації. Щоби зрозуміти причини виникнення будь-якого явища, діти вільно ставлять запитання і висловлюють свою думку. На уроках можна хоч лежати, якщо це комфортно. Є урок, на якому дивляться новини й потім обговорюють побачене.

Як я зрозуміла, пишуть мало, більше працюють із планшетами та ноутбуками. Усі книжки лишаються в класі, додому можуть узяти якісь видруки, але в жодному разі не рюкзак по 10 кілограмів з усім шкільним приладдям, як у нас.

Вивчають іноземні мови. Англійська – обов’язкова, її знають просто ідеально всі. На вибір дають німецьку, французьку або іспанську.

Домашніх завдань як таких немає. Знаю, що зараз клас старшої доньки робить презентацію про американські штати, усе це в школі у вільний час. Донька дивується, що ніхто не змушує й не вимагає, діти самі сідають і роблять, бо їм цікаво. Моя донька робила презентацію про Україну.

Коли я розмовляла з учителькою про домашні, вона спочатку щиро не розуміла, що я від неї хочу. Коли я пояснила, що таке домашнє завдання в моєму розумінні – вона була шокована, каже: «А навіщо стільки займатися дома? А коли в дитини вільний час? Це ж так вона зненавидить школу…».

Водночас учителі щиро дивуються рівню знань українських дітей. Можу зазначити, що українська програма явно масштабніша, але чи потрібна вся та інформація, яку дають в українських школах?

Я розумію, що повернутися в рідні школи для моїх дітей буде складно, не уявляю, як вони наздоганятимуть своїх однолітків у навчанні, коли звикнуть до шведських шкільних реалій. Але поки що мої діти біжать до шведської школи, обожнюють своїх учителів і нових друзів, які терпляче навчають їх своєї мови й роблять максимум для українських діток.

Катерина, італійська школа

Оскільки з документів у нас були тільки українські, а на італійські ми чекаємо досі, школа просто дала нам заповнювати анкету з моїх слів, що страшенно мене порадувало. В анкеті питали про харчові алергії та про продукти, що дитина не любить, щоби готувати їй тільки те, що сподобається.

Також мати має право надати контакти трьох осіб, які можуть забирати дитину. Якщо людини в цьому списку нема, хай то навіть рідний дядько, дитину не віддадуть. Отаке запобігання кіднепінгу.

У перший день дочка принесла повний портфель і ще два кульки подарунків. І це не просто на честь нас – подарунками зустрічають будь-кого новенького. Також їй подарували листівки всі класи, що дуже надихає. А далі почалися дива.

Моя мала дуже важко сприймала іноземні мови, а тут її навчили базових слів, а також математичних понять на рівні 1 класу за три шкільні дні. Сказати, що я була здивована, – це нічого не сказати. У класі є соціальний педагог, що супроводжує всіх дітей, тому школа відкрита для дітей з особливими освітніми потребами. Це не просто не дивно для них, а в порядку речей.

Зазначу про особливий підхід до навчання: вчителі залучають так багато сучасних технологій і молодіжних трендів, як тільки можна. Програма дещо слабувата, що на руку нам у сенсі адаптації, але, думаю, що це через те, що італійська школа 13-тирічна.

Трохи засмутила шкільна форма, котра дуже нагадує радянську: на цей клімат навесні й восени в ній нестерпно спекотно. Але порадувало, що я порушила це питання в батьківському чаті, посилаючись на відсутність шкільної форми в Україні, батьки підтримали й ми разом попросили адміністрацію про лояльність. Й адміністрація погодилась.

Багато шкільних матеріалів надає школа, програма цікава (наприклад, на природознавстві вони вирощують квасолю, змагаються, у кого краще й вище виросте. Моя перемагає, одразу видно: українка).

Школа працює з 8.30 до 16.15 (приблизно, деякі класи виходять о 16.10, деякі о 16.20), батьки зустрічають дітей на вулиці. Дитина показує вчителю пальцем на маму, мама махає рукою.

Тетяна, французька школа

Першою допомогою, яку я отримала від Франції, була саме школа для дитини. Адже для них дитина в школі (і мама, яка має вільні руки) – то святе. І школа обов’язкова з 3 років.

Було питання щодо класу, бо за віком син мав іти в їхній аналог 1 класу, але управління освіти дозволило, з огляду на ситуацію, зарахувати в аналог старшої групи садка (як він і ходив в Україні).

Директорка школи нас зустріла в костюмі пінгвіна (бо в цей день був карнавал) і тут я зрозуміла, що все буде добре. Те, що дитина не знає французької, нікого не здивувало й не злякало, вони мають спеціальний адаптаційний клас на кожній паралелі (не для українців, а для дітей не французького походження взагалі).

У класі 25–27 дітей на двох дорослих (вчителька + помічниця). Приміщення облаштоване як клас, але є мезонін для ігор. Решта так само, як у нас, – туалет і роздягальня на вході.

Розпорядок дня теж приблизно схожий на наш у садках. Зранку заняття, прогулянка, тоді обід. У якісь дні музика й фізкультура. Раз на два тижні – відвідування бібліотеки. Школа працює за системою, близькою до Монтессорі, тобто діти мають чималий вибір різноманітних занять і можуть їх вільно обирати. Є, звісно, й обов’язкові заняття, на кшталт, прописів чи математики.

Їдальня в іншому приміщенні через дорогу (взагалі це інші структура, яка окремо оплачується). Меню за повною французькою програмою – закуска, основна страва, сир, десерт. І з 3 років повний комплект сервірування, включно з ножем. На десерт буває – морозиво!

Після обіду охочі можуть полежати, подрімати в спортзалі на матах, але це не обов’язково і триває 30–40 хвилин.

Школа працює з 8.20 до 16.30, крім середи й вихідних. Група подовженого дня – зранку і ввечері, а середу забезпечує «центр розваг» за окрему плату. Мені все покриває мерія, як і їдальню, але ми користуємося тільки заняттями до обіду в середу.

З незвичного – багато виходів за межі школи. Щотижня заняття на стадіоні на іншому кінці містечка. Щомісяця якась автобусна екскурсія (в такому випадку просять супроводжувати 2–3 батьків із класу). Це все насправді дуже безпечно організовано.

У перший тиждень учителька трохи жалілася, що син не слухається, скаче в приміщенні (можна тільки на вулиці). Але потроху ми то все проговорили й розібралися в правилах. Зараз претензій практично немає, зрідка якісь дрібниці.

Взагалі правил досить багато, але вони логічні й зрозумілі. І в межах цих правил діти вільні.

P.S. Ще один «шок-контент» – можна зі соплями по коліно, кашлем і температурою до 38. Не можна з кон’юнктивітом, блюванням, поносом, ну й температурою під 39. Жодних довідок від лікаря теж не треба, просто попередити, якщо дитини не буде, і виходити, якщо симптомів немає 24 години. Якщо хвороба супроводжується температурою – на другий день зробити домашній тест на ковід. Також треба робити тест, якщо хтось у класі захворів на ковід (про це повідомляють на електронну пошту й за цим листом можна отримати безплатний тест в аптеці).

Анжеліка, польська й німецька школи

Мабуть, уже маючи досвід навчання моєї дитини в Польщі та Німеччині, можу розповісти про явні відмінності української та європейської освіти.

Зараз моя дитина навчається одночасно в німецькій гімназії та у своїй українській школі онлайн.

Перша відмінність і, звісно, найбільш визначна – це педагоги.

У європейських школах керівник та всі вчителі виявляють до кожної дитини повагу. У Німеччині – плюс приязність. На учнів не підвищують голос, немає наказного тону та команд «сіли-встали». Дітям під час уроку дозволяється перепитувати, уточнювати, підходити ближче, щоб уважніше розглянути… Кожний учитель на уроці допоможе, підтримає.

Друге – це програма. У німецькій гімназії в старших класах лише по 5-6 уроків на день. Деякі предмети йдуть парами. Плюс, іноді буває ще один урок, найчастіше останній, самопідготовки. Дзвінків немає. Уроки не нормовані за часом, але не більше 40 хвилин. Деякі, класичні в нас предмети, суміщені. Математику не ділять на алгебру та геометрію. На уроці німецької вивчають літературні твори, одночасно навчаючись правопису. Обов’язкове вивчення двох іноземних мов: англійська та ще одна на вибір між російською, французькою та латиною. Домашніх завдань немає. Але бувають групові проєкти, які можна виконувати після занять і не в школі.

Третя відмінність – актуальність знань. Відсутність марної інформації, зубріння правил, віршів, переписування параграфів із підручника до конспекту. Навпаки, отримані під час уроків знання можуть стати в пригоді. Наприклад, на уроці біології під час теми про вагітність докладно обговорювався кожен спосіб застосування контрацептивів. Неймовірно для української освіти, але на наступному уроці біології, під час вивчення венеричних захворювань усі учні практично навчалися надягати презервативи. На дерев’яні фалоси, звісно. Під час вивчення таких делікатних тем ні вчитель, ні учні не червоніли, не комплексували. І вульгарних жартів не було. Уроки минули звичайно.

Четверте – релігія. На відміну від України в європейських країнах школа від релігії не відокремлена.

У Польщі моя дитина відвідувала католицьку школу. Приймаючи її, директор поцікавився віросповіданням та звільнив від уроку релігії. У Німеччині директор одразу запропонував на вибір релігію чи філософію.

П’яте, і теж важливе – це ставлення дітей до школи. Їм подобається! У школі комфортна вільна та дружня атмосфера. Навчання не напружує, навчання легке, а частіше ще й цікаве.

Ну, і шосте – звісно, відсутність батьківського комітету, робочих зошитів, поборів, штор…