Війна війною,

а порядок має бути

 

«Подивіться, якого монстра вигодували ми самі. Чому ми? Бо у цьому ми є і я, хоча мешкаю в іншому селі. Але інколи я проходжу повз хребти цього казково-страшного монстра.

Це, повірте, страшно, і навіть соромно, ми ж люди розумні, гомо сапієнси, чи як?

І не треба говорити, що не виділено ділянки під сміттєзвалище, воно ж бо вже давно існує там. І всі мовчать. Ніхто із сусіднього села чи міста не привіз нам цього непотребу. Це ми самі, де кожен знає один одного, підгодовували цю страшну сміттєву гідру. Ми думаємо тільки кожен про себе. А чому так? А чи задумався хто, що цей монстр колись прокинеться і проковтне нас самих, наших дітей і врешті-решт наше майбутнє. Воно просто задушить нас своїм невидимим отруйним газом. Хіба не можна зібратись на годину всім разом і побороти цей жах. Це наш край, наша земля, і ми маємо тримати її в чистоті, а не червоніти від сорому за такі неприглядні краєвиди нашого села. Якщо ми нічого зараз не зробимо, то це означає, що ми живемо сьогодні тільки для себе, а про майбутнє нам навіщо думати. То давайте подумаємо, що ж ми залишаємо своїм дітям, онукам, правнукам, прийдешньому? Хіба вам самим приємно жити серед сміття?

Для проведення урочистих подій та дозвілля маємо будинок культури.

Для дітей є хороша школа, ігровий майданчик.

Для спокою і чистоти душі маємо два Божих храми.

А для здорового життя, що ми маємо – монстра?

Про це можна говорити й говорити, але від цього нічого не зміниться, потрібно діяти і вирішувати цю проблему. Якщо ви мене зрозуміли, а я думаю, що так і зробимо. Ми прагнемо українства, я думаю. Відстоюємо його на світовій арені та у воєнному протиборстві. А під власним домом смітимо. Щось воно не в’яжеться, на мою думку. А як на вашу?».

Такими роздумами про довкілля поділилася в мережі «Фейсбук» уродженка села Крупового Марія П.