У МЕДИЦИНІ ВИХІДНИХ НЕ БУВАЄ

Завідуюча Орв’яницьким ФАПом Лариса Миколаївна Мельник у медицині вже більше двадцяти років. Майже весь час працює в рідному селі – а це подвійна відповідальність. Бо ж завжди на видноті. Пацієнти – твої сусіди, однокласники, куми, родичі.  Зустрічаєшся не тільки в робочий час у кабінеті, щодня бачишся.

Ще з ранньої юності Лариса Миколаївна засвоїла для себе золоте правило, яке згодом стало її професійним кредо: медпрацівник повинен бути чуйною, доброю, спокійною людиною. Холерики у цій професії довго не витримують. Адже кожна пігулка може принести не тільки фізичне полегшення, але й навпаки спровокувати серйозний функціональний розлад. Недарма ж головне правило медицини: не нашкодь. Спокійна вдача та аналітичний склад розуму завідуючої ФАПом роблять її для орв’яничан незамінною людиною.  

- Професія медсестри – це мрія моєї мами Федори Микитівни Корень. Сама вона довгий час пропрацювала в школі, була парторгом в колгоспі, завідуючою дитсадком. Проте саме вона зробила все для того, щоб мені хотілося піти  в медицину. Коли закінчувала школу, я не вагалася, як інші однолітки, вже твердо для себе вирішила, ким хочу бути. Тим паче по сусідству жила сільська медичка Надія Андріївна Добра. Бачила, наскільки необхідна й шанована серед людей її професія. Наскільки потрібний землякам цей фах. І нехай тепер не маю жодного дня, котрий минув би без виклику, все одно можу твердо сказати, медицина - моє покликання і ні в чому іншому я себе просто не бачу, - каже Лариса Миколаївна.

Робота, виклики, домашнє господарство – інколи просто жалкуєш, що в добі лише 24 години. Бо ж Лариса Миколаївна й господиня вправна. Любить рідних й смаколиками побалувати, й город тримає в ідеальному порядку. Але все це – в перервах між улюбленою справою. Адже ентузіастів робота любить. А в її родині що сама, що чоловік - вчитель фізкультури і футбольний тренер Василь Васильович – не вміють працювати напівсили. Так напевно змалку виховані – перш за все дбати про суспільне, а вже потім про своє, індивідуальне, власне.

Такі й батьки у Лариси Миколаївни. Навіть займаючи певні посади, ніколи не сторонилися простої сільської роботи. А скільки доклали рук до загального добробуту - впорядкування сільських вулиць, будівництва садочка, церкви тощо.

Пройшовши в медицині довгий й непростий шлях, різноманітні «реформування» Ларисі Миколаївні, як і кожному медпрацівнику, є багато що розповісти. Дуже жалкує, що нині ця галузь стала для земляків дуже затратною. Нічого в ній вже не лишилося безкоштовного. А це ж зняло б багато проблем і те напруження, яке є між хворими і медичним персоналом. «Коли відправляєш хворого в аптеку за кожною таблеткою, ампулою – це неприємне відчуття. А я пам’ятаю часи, коли у нас було все безкоштовно. Більшість людей також це пам’ятають, тому і запитують, чому зараз не так. Старші люди не розуміють, що таке фінансування, що ціни не порівняти з тими, що були колись», - кажуть на сільському ФАПі.

Всі господарські турботи про утримання установи також більшою мірою лягають на плечі її працівниць. Не так давно з допомогою спонсорів самотужки замінили на ФАПі систему опалення. Не кажучи вже про банальне прибрати й причепурити. Це вже виключно руками самих працівників. Аби більш мобільними були, подбали спонсори й про транспорт для медиків. Велосипед для завідуючої ФАПом доставив керівник місцевого агроформування Андрій Кулик.

Приємною несподіванкою для Лариси Миколаївни стала відзнака від народного депутата Василя Яніцького, яку вона отримала з нагоди Дня села. «Дякую за те, що така велика людина оцінила наші заслуги. Адже вважаю, що грамота від депутата – це не лише моя особиста нагорода. Це всьому колективу ФАПу подяка за цілодобову варту, яку несемо на сторожі здоров’я земляків». А й справді, в дощ та сніговій, по бездоріжжю й в нічну темінь поспішають сільські медики на поклик про допомогу. І роблять це без жодних нарікань.

Вирішила піти маминим шляхом й донька Діана. Зараз вона студентка медуніверситету імені Богомольця.

Впевнена, з нагоди професійного свята телефон Лариси Миколаївни, як й інших її колег, був червоним від подячних дзвінків. Бо дівчата справді всі стараються й нікого не залишають поза увагою. Не зважаючи ні на особистий час, ні на особисті проблеми. Бо ж у медицині вихідних, на жаль, не буває.

Проте, можливо, медики як ніхто інший цінують кожну вільну хвилину. Люблять активний відпочинок, дотепне товариство, цікаві та пізнавальні подорожі, посиденьки за кавою. Таким чином відволікаєшся від буденних проблем, щоденних клопотів та чужих недуг.

Людмила РОДІНА.