Без ентузіазму зустрічають професійне

свято медики району

Адже прийдешній День працівників охорони здоров’я затьмарений не тільки гострим дефіцитом зарплатного бюджету галузі, а й черговою хвилею скорочень. Тож приводів для святкового піднесення вкрай мало. Невизначеність і тотальна економія накладає відбиток на роботу та настрій.

Але від цього відвідувачів у лікарні не меншає. Черги під кабінетами сімейних лікарів. Медогляди, декларації, рецепти, довідки для вступу – в цій повсякденній рутині ще ж й так важливо не прогледіти серйозного діагнозу, вчасно призначити необхідні обстеження й оптимальне лікування.

І диву даєшся, як на такому конвеєрі лікар взагалі витримує. Та ще й знаходить для нас, розгублених в своїй недузі пацієнтів,  втішне й співчутливе слово. По доброму шкода цих працівників нашої первинки - стійких олов’яних солдатиків від медицини, що змушені тулитися в малесеньких геть некомфортних кабінетиках по шість чоловік одразу. Прикро й за нас, їхніх клієнтів, що маємо обслуговуватися в таких спартанських умовах. Коли про твої болячки слухає, окрім твого сімейного лікаря, ще і його колега, чотири медичні сестрички та й інший пацієнт на додачу. Отака гарантія лікарської таємниці по-українськи, ну принаймні, по-дубровицьки точно. Реалії медичної реформи так би мовити в дії. Але хіба ж ми зважаємо на подібні дрібниці, коли по-справжньому припекло? Бо ж більшість з нас, як не крути, приходить до сімейного лікаря аж ніяк не з метою профілактики, а в стадії загострення захворювання. І покладаємося в цей момент ми на людину в білому халаті, як на Бога. Та якщо ми стикаємося з такими незручностями лише вряди-годи, тільки переступаючи поріг кабінету сімейного лікаря, то самим медикам доводиться миритися з ними постійно. Бо ж працювати первинка повинна безперебійно – тих славнозвісні 24/7, про які йдеться в прожектах МОЗу.

Щодо вузьких спеціалістів, то найбільший потік відвідувачів припадає на поліклінічне відділення  ЦРЛ. Сотні мешканців нашого району та й не тільки приймає воно щодень. При чому все жіноцтво  проходить через гінекологічні кабінети. Перша приємна звістка про майбутнє материнство, весь супровід вагітності, підготовка до пологів, усі подальші огляди – в ідеалі жінка повинна відвідувати гінеколога двічі на рік упродовж всього дітородного віку.  Згасання репродуктивної функції пов’язано з особливими ризиками для здоров’я жінок. А отже вимагає посиленої уваги жіночого лікаря. Тому під їх кабінетами ніколи не буває порожньо.

На змімку: лікарі-гінекологи Людмила Кирилівна Кліценко, Ганна Адамівна Ожелевська, Олександр Миколайович Грищенко.

Безперечно, найприємніші події в лікарні пов’язані з пологовим відділенням. Майже щодня там загоряються на горизонті Всесвіту нові зірочки життя. Здається, руками медичного персоналу сам Бог приводить у цей світ нових людей. І всі тривоги та переживання, що супроводжували вагітність, тут сповна компенсуються ні з чим не зрівняною радістю материнства. Перші рекомендації та поради з догляду за немовлям дають нам люди, котрі  ще поперед матері беруть їх на руки. 

Мабуть, для кожної жінки спогади про пологовий будинок – особливі, вічно живі й хвилюючі. Особисто я й через роки з великою вдячністю згадую бригаду медиків, що допомогла з’явитися на світ  моїй двійні: на жаль, вже нині покійну акушерку Ольгу Томко, Марію Рабчевську, Тетяну Григорівну Туткалюк, Юрія Васильовича Шевела. Першою прослухала серденька моїх хлопчиків тодішній дитячий лікар пологового будинку Зінаїда Антонівна Шевченко. Пригадую, як по-материнські вчили мене «дитячі» медсестрички прикладати малят до грудей, як йшли інколи на поступки, коли просила залишити синочків біля себе на ніч. Адже в часи мого материнства діти перебували окремо від мам – у спеціальних дитячих боксах. Та й умови перебування у відділенні були більш аскетичними, а дисципліна жорсткішою. Та все ж для кожної з матерів працівники пологового будинку – назавжди незабутні та важливі в їхньому житті  люди.

Ці всі теплі відчуття, пов’язані з цими людьми, що десь спокійно тамувалися весь цей час, розгорілися з новою силою, коли випала нагода зловити в фотооб’єктив щасливу мить виписки з пологового будинку двійні родини Ярмошевичів із Залужжя. Мине час й з подібним теплом вони згадуватимуть бригаду в складі акушера-гінеколога Володимира Петровича Бобика,  лікаря-неонатолог Руслани Войтович, акушерки Людмили Углік, «дитячих» медсестер Євгенії Василівни Дульської, Наталії Данилівни Правник, молодшої медсестри Наталії Потерайко.

Приймальне відділення – по-своєму універсальне. Це, образно кажучи, судини лікарні. Інформація про кожного з пацієнтів проходить через нього. За потреби, тут надається й перша невідкладна допомога, роблять екстрені обстеження. Нерідко трапляється, що візит до лікарні аж зовсім не запланований й доставляють сюди пацієнта у вкрай критичному стані. За час моїх відвідин карета швидкої допомоги двічі привозила сюди травмованих. Оскільки один з пацієнтів, якого цього дня транспортували з Переброд до приймального бригада екстреної допомоги у складі Тетяни Максимівни Кошиної, Валентини Гнатівни Олексійовець та Сергія Власовича Покидька, мав аж надто складні численні переломи, поспілкуватися з черговими в приймальному медиками не випало. Надто зайнятими безпосередніми обов’язками були в цей момент  Надія Григорівна Черпак та Людмила Прокопівна Петрушко.

Багатопрофільну медичну допомогу надає і медичний персонал ЛОР-очного відділення. Адже саме воно багатофункціональне, об’єднуючи 8 ліжок ЛОР, 6 – очного, 10 – гінекологічного профілю. І в кожного з них – своя специфіка роботи. Здавалося б, що взагалі може об’єднувати такі різні й навіть несумісні спеціалізації, окрім спільної території? Це до того ж всього одне з найбільш «оптимізованих» відділень ЦРЛ, де призначення одразу трьох лікарів виконує одна чергова медсестра: вона й здійснює всі перев’язки, слідкує за прийомом ліків, асистує при хірургічних маніпуляціях, робить ін’єкції й звісно приймає в стаціонар та виписує з нього хворих. А це інколи до 18 одних крапельниць. Такий собі універсальний медпрацівник. Тож витривалості та кваліфікованості у сестричок відділення не бракує. Тому й нарікань на роботу І.М. Тихончук (на фото), І.М.Твардовської, О.Г. Войтович, Г.О. Цапко, І.Є Яцковець, Л. В. Шевчук, Н.А. Черетович (на фото), М.Л. Воробоей, С.В. Тинко, В. В. Дудар, П.П. Котяш немає. Брак штатного персоналу дівчата компенсовують досвідом та щирістю.

Серце лікарні – терапевтичне відділення. Тут знаходять зцілення пацієнти з найважчими недугами, функціональними розладами. Вже багато років поспіль на сторожі здоров’я земляків стоять завідуюча відділенням Тетяна Іванівна Охтень, лікарі Ірина Михайлівна Ляшенко, Марія Мартинівна Ващишина. А середній медичний персонал відділення – надійні помічники й вірні ад’ютанти лікарів. На знімку: чергова зміна відділення Луцук Тетяна Миколаївна,  Холодько Наталія Юріївна, процедурна медсестра Задорожна Надія Михайлівна разом із завідуючою відділенням.

Нині в соцмережах гаряче обговорюють неординарний випадок, що стався нещодавно в неврологічному відділенні ЦРЛ, коли впав пацієнт, який проходив тут реабілітацію після оперативного втручання. Не хочу бути в цій ситуації ні прокурором, ні адвокатом. Це велика прикрість як для родини потерпілого, так і для медперсоналу. Проте, на моє переконання, причина цього кричущого випадку куди глибша, ніж здається на перший погляд – так відгукуються наслідки того тотального недофінансування галузі, коли медперсонал оптимізували настільки, що він просто фізично неспроможний сповна виконувати свої функції.

 Я свого часу впритул сама стикалася з цим відділенням, бо його пацієнтом був хворий на інсульт тато. Це важкий й дуже специфічний підрозділ, де дуже багато залежить від якісного та належного догляду за пацієнтом. Чи спроможний його забезпечити вкрай урізаний в штатах персонал для трьох десятків пацієнтів відділення? Особисто я не пам’ятаю такого випадку, щоб тут не виконали призначення лікаря чи знехтували проханням пацієнта. При потребі завжди відгукнуться на прохання допомогти придбати ліки, погодувати чи помити прикутого до ліжка. Допоможуть транспортувати його на обстеження. Але, на жаль, індивідуального чергування біля ліжка хворого тут дійсно не організують. Фізично просто немає у відділенні такої змоги. Бо на увагу та допомогу медика розраховує ще кілька десятків не менш немічних та безпорадних. Пригадала слова відомого кардіохірурга Миколи Амосова: «Успіх операції лише наполовину залежить від хірурга, друга половина видужання  припадає на реабілітацію». Однак навіть в інституті Амосова післяреанімаційний догляд за прооперованими хворими організовують його родичі або ж винаймають спеціальну доглядальницю для цього.  Це – тема окремої й досить неоднозначної дискусії, яку ми обов’язково продовжимо на сторінках газети.

Втім за одним цим випадком не можна вважати, що все настільки погано і в цьому відділенні. Днями, наприклад, до редакції зателефонувала пацієнтка В.І. Гаврильчик і попросила подякувати лікарям-невропатологам Ірині Юріївні Бобик та Наталії Леонтіївні Андрусенко, усьому персоналу відділення за чудове ставлення та кваліфіковану допомогу. Особливо ж просила відмітити маніпуляційну медичну сестру Катерину Остаповець (на фото). «Молода, жвава, вправна, встигає в кожну палату, ін’єкції робить зовсім безболісно», – каже пацієнтка.

Найтяжчі випадки, коли пацієнт балансує на грані життя – це реанімаційне відділення. Вже багато років поспіль очолює його Руслан Володимирович Бовгиря. Він свого часу власне й був ініціатором створення такого відокремленого підрозділу на базі ЦРЛ. Раніше реанімаційні палати діяли на базі хірургії. Позаяк саме ці два відділення тісно взаємопов’язані. І не тільки в робочих моментах. Хірургом став син Руслана Володимировича – Володимир. Тепер батько з сином  спільно витягують з критичного стану пацієнта на операційному столі. Цього року закінчує Одеський медуніверситет й донька Руслана Володимировича. Отак з’явилася поряд з Маковецькими ще одна лікарська династія Бовгир.

Продовжила справу тата – шанованого в районі невропатолога Володимира Миколайовича Власюка (на фото) і його донька Вікторія. Пацієнти гарно оцінюють не лише її фаховість, а й суто людські якості. Тактовна, толерантна, співчутлива.

Фізіотерапевтичне відділення – допоміжна служба лікарні. Проте для окремих хворих – вкрай важлива. Однак перспективи для цього підрозділу ЦРЛ у світлі таких безрадісних економічних перетворень геть примарні. «Скоріше всього, такого відділення згодом зовсім не буде», – кажуть його працівники.  На змімку: Н.С. Малей, В.М. Костючок, О.Ф. Петрович, Г.В. Нагорняк, Л.І. Кепін.

Тому зрозуміло в таких умовах настрій у медиків зовсім несвятковий. «Ви сфотографуйте для газети наш зарплатний корінець – лікар з вищою категорію одержує трохи більше трьох тисяч», – каже мені не один медик. На жаль, дійсно в Україні робота медика дуже мало оцінена. Велика частина випускників медичних вишів воліють виїхати на роботу за кордон.

А ті з співвітчизників, що спробували європейського медичного обслуговування,  щиро співчувають нашим пацієнтам та медикам. «Якось в гінекології лежала на збереженні наша землячка, що виїхала на постійне місце проживання до Німеччини. Страхова компанія мало того, що сплачувала більше тисячі гривень за кожен день її перебування в лікарні. Як тільки дозволив стан пацієнтки, ще й прислала спеціальний санітарний літак та лікаря й медсестру для супроводу, аби безпроблемно транспортувати майбутню маму на нову Батьківщину. У німецьких колег не було жодних запитань до лікарських призначень, що робилися хворій у Дубровиці, але наші дороги та лікарняні побутові умови, а головне розмір зарплатні наших працівників охорони здоровня м’ягко кажучи, їх шокували», – пригадують в ЦРЛ.

Брак фінансового забезпечення тут навчилися заміщати іншими позитивними моментами. Бо ж кожного дня в лікарні відбувається маленьке диво. Десь народжується нова людина, а десь надія на одужання. У всі часи найголовніше в медицині зовсім не зарплати, а високе почуття відповідальності, професіоналізм, доброта і бажання допомогти людям. Ми знаємо, у цій галузі – немає випадкових співробітників, саме тут працюють чуйні, співчутливі люди, які на своєму посту вдень і вночі рятують здоров’я, а часто, і життя людей. Саме тут добро перемагає зло, завдяки справжнім професіоналам своєї справи. Я також щиро вітаю всіх працівників галузі з чудовою датою і бажаю міцного здоров’я, матеріального благополуччя, поваги, розуміння і, звичайно ж, тільки успіхів у їхній почесній праці!

Людмила РОДІНА.