четвер, 2 лютого 2017 р.

Дев’ятнадцятикратна мама:
«Діти – моє покликання»

На Водохреще Дубровицю відвідали із різдвяними вітаннями та колядою особливі гості –
родина-рекордсменка, яка наразі вважається найбільшою в Україні. Оксана та Олександр Біруки із села Великий Олексин виховують 19 дітей – 8 своїх та 11 прийомних. Та рідними батьки називають усіх,
бо впевнені – чужих дітей не буває. До речі, двоє хлопчиків з нашого району. Саме з Андрія
та Володі й розпочалось історія цієї унікальної сім’ї.

«Якось потрапила з донькою до лікарні. В палаті з нами поселили дівчинку з притулку. Стало боляче від однієї думки, що хтось міг покинути свою кровинку напризволяще. Я пообіцяла прийти до неї в гості в дитбудинок. Там одразу мені до душі припав один хлопчик. Він по-особливому горнувся, називав мамою. Я розповіла про нього чоловіку. На що Олександр з посмішко сказав: «Походиш більше, ще не один сподобається». Так і сталося. Наступного разу познайомилася з іншим хлопчиком. І в ньому теж відчула щось рідне. Згодом виявилось, що це брати. Я спочатку не могла повірити, адже там було близько 40 діток, а мені сподобались саме вони. Далі півроку тривала паперова тяганина, і врешті-решт Андрій та Володя стали частинкою нашої немаленької сім’ї. На той час в нас уже було 8 діток», – розповідає «Дубровицькому віснику» багатодітна мама. 
Оксана та Олександр навіть приїжджали до Орв’яниці, звідки хлопці родом. «Тоді їхні батьки були ще живі, – загадує жінка. –На жаль, мати замерзла, а тато згорів у хаті. Побувати у хлопців вдома – була наша ініціатива. Все-таки там їхнє коріння». Попри кревний зв’язок, біологічні батьки без сумнівів відмовились від дітей, мовляв, не в змозі утримувати, адже були заручниками оковитої.
Раніше родина Біруків жила в квартирі в Рівному. Коли ж стало тісно, помешкання продали і власними зусиллями збудували дім. Старались, аби все було до ладу – окремі спальні, велика кухня, вітальня, дитячий майданчик. Обзавівшись просторим будинком, подружжя вирішило подарувати сім’ю двом діткам з Рівненського району та чотирьом  з Костопільського. У 2016-ому в родину потрапило ще троє дітлахів. «Ними опікувалась бабуся. Вона попросила, щоб саме ми забрали їх, і написала відповідну заяву. Хоча були в них й інші родичі», – додає пані Оксана.
Жінка зізнається, що інколи було нелегко, насамперед психологічно. «Діти потрапляли до нас різні, з різною поведінкою та звичками. Нецензурно висловлювались, були дуже роздратовані, зажаті, семеро мали легку ступінь відсталості, не вміли та й не хотіли ні вмиватися, ні чистити зуби, деякі школярі не читали та не писали. Життя їх змушувало уже в  маленькому віці виживати. Особливо складна історія у олександріївських діток. Батьки могли запивати тижнями, залишаючи їх самих без їжі. Малеча розповідала, що доводилось харчуватись навіть конюшиною. Батько жорстоко бив, одна дитина від струсу мозку ледь не померла».
«Але за кілька місяців наші уже доньки та сини кардинально змінювались, – продовжує пані Оксана. – Я інколи сама дивувалась разючій трансформації. Якогось особливого секрету виховання немає. Просто кожна дитина для нас – унікальна й неповторна. Ключик до дитячого серця підбираємо лише величезною любов’ю. І вони це відчувають та розкриваються. Насамперед діти потребуються материнського тепла та татової підтримки. Недарма абсолютно всі з першого дня просили, чи можна називати мене мамою. Чоловік багато з ними спілкується, розповідає, що треба робити, а що не варто, що добре, а що погано. В результаті пожинаємо щедрі плоди у вигляді дитячої вдячності та любові».
Щаслива мама з гордістю перелічує досягнення своїх чад. «Дітки в нас дружні, веселі, старанні. Допомагають один одному, підтримують. Добре навчаються в школі, маємо відмінників. Майже всі грають на музичних інструментах, дехто навіть на двох. Відвідують спортивні гуртки, грають в шахи, освоюють іноземні мови. Любимо разом подорожувати. Неодноразово брали участь у вокальних конкурсах. Маємо призові місця як на районному, так і на всеукраїнському рівні».
Пані Оксана працює на підприємстві «Рівнеазот», попри це їй щодня доводиться готувати, як на цілу спортивну команду. 15 літрів супу, 35 літрів голубців – норма для родини Біруків. Втім на побут жінка не нарікає, каже, що має хороших помічників.
Подружжя виросли в невеликих сім’ях. Втім гени багатодітності передались їм від попередніх поколінь. «Чоловікова бабуся виховала 12 дітей, моя – 11, а у прабаби було аж 17. Тому з самого дитинства я знала, що теж матиму велику родину. Звісно, ніколи не думала, що настільки велику. Втім я щаслива, діти – моє покликання».
Наостанок питаю, чи не планують Біруки ще поповнення в сім’ї. «Як нас поінформували, зараз ми сім’я, яка виховує найбільше неповнолітніх дітей. Втім за кількістю ми ніколи не гнались. Не вважаємо себе особливими героями, як про нас кажуть. Так склалося життя, доля подарувала нам цих дітей. Що буде далі, тільки Богу відомо. Головне, щоб ми змогли виховати щасливих та достойних людей, не важливо скільки їх буде», –підсумовує пані Оксана.
Леся КОНДРАТИК.



Немає коментарів:

Опублікувати коментар