четвер, 2 лютого 2017 р.

Гармонія серця і розуму
Бовгиря Валентина, що працює у Бережківській школі, є однією із унікальних наставників. Її вихованці можуть похвалитися не тільки численними призовими місцями на обласному рівні, а й життєвою мудрістю, яку запам’ятали на все життя. У вересні Валентині Іванівні виповнилося 50 років, із яких близько 30 – професійний стаж. «Слабка людина вірить в долю, а сильна – в себе», - її життєве кредо. Але чи можна характеризувати вчителя без спогадів учнів? Безперечно, ні. Адже відтоді і назавжди вони забрали із собою частинку серця наставника, залишивши – тепло та подяку.
Випускники 2011 року дуже тепло відгукуються про час, проведений разом із Валентиною Іванівною у стінах школи. Віталій, у якого вона була класним керівником, із посмішкою згадує: «З нею завжди сміялися. Але навіть цей сміх був професійний. Пам’ятаю, як у школі був театральний конкурс. Вона готувала нас так, що навіть хлопцям було цікаво. Це був сьомий-восьмий клас та  «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького. І знаєте що? Ми тоді виграли».
Величезну кількість позитивної енергетики випромінюють діти, які минулого року попрощалися зі своїм класним керівником і наставником, але тільки у стінах школи. Віра, яка зараз навчається у Тернополі, як тільки в неї запитали про Валентину Іванівну, щиро і натхненно заявила: «Це одна із найрозумніших, найпрекрасніших людей, яких я знаю. Спасибі за величезний багаж знать і витримку. Це справжній філолог, адже любов до мови та прагнення виховати учнів належним чином – безмежні. Сім років ми були разом. І весь цей час моя пам’ять вимальовує спогади лише найсвітлішими барвами».
Ірина, студентка Острозької академії, теж із теплом згадує: «Коли у мене запитали, чому я обрала спеціальність «Українська філологія», без зайвих роздумів відповіла: «У мене був чудовий вчитель української мови і літератури, який став прикладом вміння працювати з дітьми. До Валентини Іванівни я йшла завжди з радістю. Найзахопливішими для мене були уроки української літератури: вона наскільки сильно переймалася долею кожного героя, жила твором, і це вражало».
Колега Валентини Іванівни – Погулич Катерина – теж не без поваги та любові говорить: «Це впевнений у своїх учнях вчитель. Віддана своїй справі, серйозна, відповідальна, завжди виконує все вчасно та професійно. Це людина, на яку не лише можна покластися, а й завжди приємно це робити! Вимоглива до себе й до вихованців, до обов’язків професійних та до життя. Минулого року із восьми її учнів ЗНО з української мови та літератури четверо склали на добрий результат, а четверо – продемонстрували відмінний рівень. Я пишаюся нею». Здавалося б, ідеальна характеристика вчителя. Але ні, перевівши подих, колега додає: «Посміятися теж любить, через те діти її не тільки поважають, а й дуже люблять».
Роки невблаганно шурхотять пожовклим листям годинникових стрілок. Але є люди, які й роки вміють приборкувати, – це вчителі. В чому ж виявляється це володіння часом? Насамперед – у вмінні перетворювати хвилини навчання у години мудрості, а дні важкої розумової праці у роки світлого майбутнього та неоціненного досвіду.
Вікторія Селезень,
студентка Національного університету «Острозька академія».


Немає коментарів:

Опублікувати коментар