У Києві курашани співали повстанську пісню

Вже декілька днів учасників народного аматорського колективу автентичного фольклору с. Кураш переповнюють світлі та радісні спогади. 23 березня колектив побував на зйомках телевізійної передачі «ФОЛЬК-MUSIK» (1-й нац. канал), куди були запрошені знімальною групою під керівництвом народної артистки України Оксани Пекун.

Учасників колективу та супроводжуючих вразив теплий прийом, увага. Зустріли нас як давніх знайомих, повсюди супроводжували дівчата-куратори, які допомагали орієнтуватися на знімальних павільйонах.

Підтримати колектив на студію приїхала помічниця народного депутата Василя Яніцького Алла Перфецька, яка привезла подарунки та щирі вітання від Василя Петровича.Приємною була зустріч з Оксаною Пекун, яка із своїм чоловіком-продюсером Володимиром Коваленком створили цей проект. Ці люди налаштовані на позитив. Розповідають та знімають про хороше і добре так, щоб хотілося жити, працювати і… співати.

На проекті колектив з Кураша виконав повстанську пісню «Цвіти, цвіти, черемшино». В сучасному варіанті пісня прозвучала у виконанні молодіжного гурту «Фіолет». Перед фінальним виходом на сцену ми зустрілися і поспілкувалися з учасниками гурту. Хоча вони і з різних регіонів країни, але їх об’єднала усіх любов до пісні. А солістом цього гурту є наш земляк з м. Дубно.

На завершення програми для всіх співала відома українська співачка Марія Бурмака.

Від імені всіх учасників колективу хочу подякувати народному депутату Василю Яніцькому та його помічниці Оксані Слободзян за допомогу, підтримку та за чудові сценічні костюми, нашим – сільському голові Олегу Білотілу та директору сільгосппідприємства Андрію Кулику за фінансову підтримку, начальнику районного відділу культури Наталії Мозоль, майстрині Ірині Потер – за виготовлені ляльки-мотанки, котрі як обереги подарували знімальній групі та Василю Яніцькому, нашому фотографу Мирославі Білотіл та кондитерському відділу маркету «Серп» за короваї.

Щиро дякуємо майстру з лозоплетіння М.Г. Білотілу, пасічнику В.С. Курачику, підприємцю В.В. Конончуку, вишивальниці М.О. Корнійчук за цікаві, колоритні, смачні дарунки, які гідно представлять Дубровиччину у музейній світлиці «ФОЛЬК-MUSIK».

Приємні спогади, зустрічі зостануться надовго. Давайте будемо жити позитивно, дарувати любов оточуючим, шукати радість у кожному дні.

Олена ЧЕРНЕЦЬКА, директор Орв’яницького СБК.

Олександр Баклан: «Сімейний лікар повинен бути не просто медиком, він має стати другом родини»

Держава дала зелене світло для приватних сімейних лікарів. Вони також зможуть підписувати декларації з пацієнтами, за котрими, як відомо, згодом «йтимуть гроші». Без вагань у вільне плавання пішов Олександр Баклан й відкрив власний кабінет. Тож з першим сімейним «приватником» на Дубровиччині спілкуємось про реформу, фуфломіцини та самолікування.

На папері все виглядає гарно,

не зрозуміло, як буде в реальності

Олександре, як складалася Ваша медична кар’єра?

Виріс у медичні сім’ї – мама медсестра зі стажем у травматології нашої лікарні, брат пов’язав життя з лікарським фахом. Тому сумнівів не виникало при виборі професійної стежини. З’явились вони вже пізніше. Починав з роботи епідеміологом у санстанції. Швидко мені набридла паперова рутинна. Ще й складні часи були – зарплати майже не платили. Тому вирішив, що в медицині зайвий. Пішов на інший «хліб». Все було добре, непогано заробляв. Але весь час «гризла» думка, що роблю щось не так, займаюсь не своєю справою. Тож після душевних терзань повернувся у Дубровицю на посаду фтизіатра. Далі кілька років трудився сімейним лікарем в Сварицевичах. Доїжджати до села кожного дня було складно, відтак перейшов на роботу у «швидку». Тут й досі працюю.

Чому вирішили паралельно започаткувати ще й приватну практику?

Мені завжди хотілось себе реалізувати в сімейній медицині – спілкуватись з різними людьми, шукати відповіді на різні загадки організму. Та й думаю, ні для кого не секрет, в яких умовах нині працюють наші медики. Середня зарплата лікаря, який несе величезну відповідальність за життя людини, 3-4 тисячі. Це насправді смішно, це не ті гроші, які мали б бути. Але по складу свого характеру, я не люблю нити, чекати від держави раптової мани небесної. Є голова, руки, бажання, натхнення, чому б не спробувати втілити свою давню мрію.

Часто сімейних лікарів називають універсальними солдатами.  Погоджуєтесь?

В цьому доля правди є. Сімейний лікар – суміш терапевта та педіатра Він наглядає за всією родиною – від немовлят до бабусь і дідусів. Якщо такий медик братиме під опіку маленьку дитинку, то супроводжуватиме  її упродовж життя. Знатиме про пацієнта все: чим хворів, які в нього особливості організму, як він реагує на певні ліки. Ось у чому суть сімейної медицини. Взагалі сімейний лікар повинен бути не просто медиком, він має стати другом родини. Окрім цього, якщо брати статистику, то власними силами і засобами він може вирішити більше половини звернень людей, не скеровуючи до вузьких спеціалістів. Бо не у всіх є складні патології. Втім звісно сімейний лікар не замінить, наприклад, окуліста чи кардіолога.

Приватники теж будуть підписувати декларації. Чи складною буде ця процедура?

Все буде абсолютно безболісно. Треба визначитись з лікарем, прийти до нього з паспортом і кодом, а для дітей – свідоцтвом про народження, спільно заповнити бланк декларації. От і все. По ідеї приписна кампанія стартує з квітня. Але на практиці є багато незрозумілих моментів і питань. Приміром, я маю як сімейний лікар укладати угоду з Національною службою здоров’я, яка й виділятиме фінанси на кожного пацієнта. Але вона буде створена лише в липні. Що до цього часу робити? На яких правах працювати? Тому хоча б до цього місяця потримаю паузу. А далі планую влитись у процес, якщо все буде добре.

Людей настрахали, якщо до липня не оберуть сімейного лікаря, то й взагалі можуть залишитися без нього?

Не треба панікувати та влаштовувати ажіотаж. Всі встигнуть, адже сімейного медика можна обирати до кінця 2019-го. Такий поспіх більше важливий для лікарів та медзакладів, щоб виділялись гроші. Для пацієнтів стислих термінів немає – виникла потреба, щось заболіло, пішли до лікаря і при зверненні зразу ж уклали  декларацію. За прогнозами МОЗ, за цей рік підпишуть контракт не більше 30% пацієнтів. Люди загалом з острахом ставлять до реформи, але надто кардинальних змін для них не буде. Тому переживати нічого.

Лікар може взяти під опіку 2000 пацієнтів – чи осилить таку кількість? І чи вистачить часу на виклики?

Думаю, осилить. Свого часу в мене на дільниці було біля трьох тисяч. Якось справлявся. Щодо викликів, то їхня обов’язковість буде скасована. Лікар сам вирішуватиме, чи поїде, чи ні. Бо інколи люди цим зловживають. Буває виїжджаємо каретою «швидкої», і нам відкриває молодих хлопець з кашлем і температурою 37,4. Це не є нормально, я вважаю. Сімейний медик знатиме стан тої людини. Якщо це старенька бабуся чи маленька дитина, то звісно у виклику ніхто не відмовить. А інші  й самі можуть приїхати, якщо ситуація не критична. 

А уявімо, критичний стан одразу у двох пацієнтів з Берестя і Дубровиці, наприклад, які обрали одного лікаря?

Якщо щось вкрай складне, то слід викликати швидку. У селах є фельдшери, які теж можуть підійти і оцінити стан хворого. Але однозначної відповіді немає. Виникатимуть непорозуміння і конфлікти поки все не буде чітко продумано і доведено до автоматизму.

Медики не набиратимуть мертвих душ?

А як?  Я не бачу способу, як це можна практично зробити. Чийсь ідентифікаційний код чи паспортні дані не придумаєш. За роботою лікаря в перспективі має слідкувати Нацслужба здоров’я – чи призначив всі обстеження, чи приписав нормальні препарати, куди пішли виділені гроші.

В середньому на одну людину держава виділятиме медику 370 гривень на рік. Чи вистачить цього, адже приватнику треба цими коштами оплатити все?

Це ще одна загадка. Комуналка, оренда, податки – з цим зрозуміло. А якщо я направлю людину на аналізи. Вони входитимуть в цю суму? Якщо так, то скільки коштуватимуть. Міністерство обіцяє, що буде пакет безкоштовних послуг – аналіз сечі, крові, холестерин, глюкоза, кардіограма. А хто буде його оплачувати – Нацслужба здоров’я чи місцевий бюджет? Не зрозуміло. Точно відомо, що буде безоплатними огляд та консультація сімейного лікаря.

Хоча б вату і бинт не доведеться купувати, як це робимо зараз?

По ідеї, ні. Лікар не зможе цього вимагати. Хоча й нині така норма є. Але якщо коштів немає, то їх не надрукуєш на ту ж вату чи  бинт. Говорять, що й ліки будуть безкоштовними. Але я читав проекти, і в жодному нема про це ні слова. Трохи виручатиме програма «Доступні ліки».

Часто чути нарікання, що за програмою доступними виявляються найдешевші та найслабкіші препарати.

Є в медицині поняття брендові ліки і генерики. Що таке брендові? Це коли фірма придумує хороший препарат, котрий, як правило, найбільш дієвий і дорогий. З часом інші підприємства вивідують технологію і роблять ліки з такою ж речовиною. Вони звуться генериками. Можливо вони не в такій гарній упаковці, не такі ефективні, але все одно діють.  До прикладу, взяти «Мерседес» і «Деоланос». І той, і то їде. Різниця в комфорті і ціні. Так і з медикаментами. В «Доступних ліках» є з чого вибрати, там зібрані хороші генерики. Особливо ті, що можна взяти за співоплатою з державою.

Як вважаєте, медична реформа – епопея з хепіендом?

На папері все виглядає гарно. Мені імпонують гасла і принципи реформаторів. Не зрозуміло, як це буде в реальності. Є багато «але». Не все залежить  від медичних факторів. Будь-які зміни потребують фінансування. Красивих обіцянок багато, але якщо бюджет не зможе їх втілити, то який толк з цієї реформи. Сподіваюсь, що поступово все налагодиться. Бо переінакшувати систему треба, адже нинішній стан не влаштовує ні лікарів, ні пацієнтів.

Головне – берегти нерви

Ми рівняємось на заморські зразки медицини. Невже там все ідеально?

В жодній країні немає ідеальної системи охорони здоров’я. Скажу більше, навіть зараз наша медицина доступнішою для пацієнта, ніж, приміром, та ж американська, яку всі хвалять. Так, вона сучасна, на високому рівні. Але якось професор на кафедрі розповідав про свою коліжанку – жінку років за 60-ят. Вона знайшла бойфренда-американця і переїхала до нього жити.  Жінка мала серцеву хворобу, і якось трапився черговий приступ. В нас приїхала б «швидка», дали б їй ліки, зняли кардіограму і порадили  звернутися чимскоріш до кардіолога. А там за три хвилини примчалась карета швидкої допомоги, занесли пацієнтку на руках, поклали в лікарню, зробили безліч обстежень. Вона залишилась в захваті. Але за таке задоволення прийшов рахунок на 40 тисяч доларів. Отож жінка сказала бойфренду, мовляв, друже, тебе люблю, але зі свою хворобою не зможу тут бути. І повернулася в Україну.

Ви працюєте у «швидкій». Її теж реформуватимуть. Які зміни очікувати?

За ідеєю, у «швидких» не буде лікарів і медсестер, а лише парамедики, функція яких зводитиметься до підтримки життя дорогою у лікарню. Також планується розділити екстрену та невідкладну допомогу. Екстрена виїжджатиме на виклики, пов’язані з порятунком людей, коли діяти треба негайно. Наприклад, у ДТП, пожежах тощо. Невідкладну будуть надавати чергуючи сімейні лікарі при підвищенні температури, головному болю, загострені хронічних хвороб. В деяких містах такий розподіл вже діє. В нас поки залишається все, як є, виїжджаємо на всі виклики.

Спілкувався з литовськими колегами. В них перед тим, як відправити машину до пацієнта, диспетчер задасть йому три десятка питань. І за відповідями визначить, чи потребує хворий швидкої. Якщо ні – порадить звернутися до сімейного медика. Щось подібне хочуть і в Україні.

У своєму пабліку у «Фейсбуці» наголосили, що не лікуєте  фуфломіцинами. Про них багато говорять в мережі, що скажете Ви?

Аби європейська країна рекомендувала препарат, він має пройти дослідження на ефективність. Тобто дають половині людей його, іншій – глину. Якщо є результат від лікування, значить медикамент дієвий, якщо ні – неефективний. Повернемось в Україну. За даними фармнагляду, з 10 топ-препаратів, які люди найчастіше купували, лише два мають доказову базу. Інші вісім не використовуються в країнах Євросоюзу і Америки, бо їх ефективність недоведена. Тобто вони є фуфломіцинами. 90% ліків, що рекламують по телевізору, є саме такими. Наприклад, нині актуальні противірусні – «арбідоли», «амізони». Є навіть сайти для перевірки. Спеціально цікавився «Амізоном». Його тестували три місяці, але дослідження закрили, бо він не працював. А ще частину розрекламованих препаратів не слід приймати направо і наліво, як нам розказують. Приміром, «Мезим». Він потрібен при деяких станах, але не тоді, коли просто переїли вареників.

А що з гомеопатією?

Я працюю з позиції доказової медицини, вона туди не входить. Не вірю, що одна молекула речовини, розведена в літрі води, може на щось повпливати. Свого часу у Великій Британії гомеопатія була дуже поширена. Минулого року її там заборонили, довівши, що вона не дає ніякого ефекту. Це про щось має говорити. Ми можемо себе запевнити, що гомеопатія діє, і такий ефект плацебо часто спрацьовує. Але це знову ж не доводить її ефективність. Якщо я віддаю немалі гроші за препарат, я хочу лікуватись не самонавіюванням, а діючою речовиною. Гомеопатичних ліків на українському ринку безліч.

Нині кожен сам собі медик. Таке самолікування  шкідливе?

Безумовно. І явище це дуже часте. Слава Богу, за моєї практики  летальних ситуацій не було. В біді вистачає розуму звернутися до спеціалістів. Але коли вже дуже припре. Лікуючись самотужки, люди не лише запускають хворобу, залишають купу грошей в аптеці, але й встигають нашкодити собі. Якось приїжджаю вночі до однієї бабусі. Їй справді було недобре, хронічні хвороби роками тягнулися. Розказала  мені, що ні до кого не зверталась і ніяких ліків не пила. Тут бачу баночку перекису водню. Питаю, може уколи робила чи рани промивала. А виявилось, що їй сусідка порадила від усіх болячок пити його по дві столові ложки в день. Цією отрутою заганяла себе ще в більшу яму.

В кожного були елементарні соплі і кашель. Вони можуть самі пройти, а можуть перерости в пневмонію, якщо не відлежатись. Тому треба добре розуміти, коли без лікаря не обійтись.

А ще любимо приписувати собі ліки. Чи очікувати того часу, коли в аптеці без рецепту не вдасться придбати навіть анальгіну?

Я двома руками за. Але не вірю, що в нашій країні таке станеться. Фармацевтичні кампанії не втраться жирний шматок прибутків. В цьому бізнесі крутяться мільярди. В більшості державах з розвиненою економікою 90% препаратів можна придбати лише за рецептами. Бо люди шкодять собі неправильними ліками. Найтиповіший приклад – головні болі. Підвищився тиск і людина біжить в аптеку купувати пачками «Цитрамон». Голова перестає на трохи мучити, але причина залишається. В результаті – інфаркти, інсульти і виразка на додачу від такої кількості таблеток.

Ви вирішили організовувати для людей курси невідкладної допомоги. Чому?

Багато смертей можна було б не допустити, якби пересічні громадяни знали елементарні правила надання допомоги. Це стосується ДТП в першу чергу. Того року зіткнулися дві машини. Лежало троє потерпілих і 20 глядачів стояло навколо них. Нікому не спало на думку зупинити кров, поки приїде «швидка», в кожному ж автомобілі - по аптечці. Якби хтось із них мав хоч елементарні знання, то зорієнтувався б. А буває, що більше нашкодять, ніж допоможуть. При судомах, наприклад, пхають в рот ложку, ламаючи таким чином людині зуби.

Є цікаві випадки з практики, що особливо запам’ятались?

Випадків було багато. Може вони комусь цікаві, а мені звичні. Згадується один кумедний. Я тільки почав працювати в Сварицевичах. Заходить до мене бабця років за 80. Жаліється, мовляв, «дохторику, в мене проблема. Що було за Польщі пам’ятаю, а що зранку – геть з голови вилітає». Починає мені розказувати польські віршики. Через 20 хвилин її перебиваю, пояснюю все, призначаю лікування. Вона подякувала і вийшла за двері. Буквально через три хвилини знову заходить ця бабуся зі словами: «Дохторику, маю проблеми з пам’яттю. Що мені робити?..». Отакі живі анекдоти.

Зміна сезону завжди відбивається на здоров’ї. Як боротися зі славнозвісним авітамінозом?

Є вітаміни синтетичні і природні. Наш організм не дурний, він чужого не приймає. Якщо з’їсти 100 грам вітаміну С в таблетці, то його засвоїться відсотків 20-30. А якщо в свіжому лимоні,  то 60-70%. Разом з тим фрукти кілограмами в день не треба їсти, організм їх не накопичує. Він бере лиш скільки потребує. А в цей період головне – правильно харчуватися, щоб було достатньо овочів і фруктів, більше рухатися і не перепрацьовувати, повинен бути й відпочинок.

Маєте якусь універсальну пораду?

Берегти свої нерви. Недарма кажуть, що від них усі хвороби. Частіше посміхатися і слухати свій організм.

Спілкувалася Леся КОНДРАТИК.

ЩОБ БУДУВАЛИСЯ

ТА РЕМОНТУВАЛИСЯ

22 березня в авральному порядку було скликано позачергову сесію районної ради. Чому так терміново, адже за тиждень депутати мають знову зустрітися в сесійній залі? Річ в тім, що на будівництво спортивно-оздоровчого комплексу в Дубровиці з Державного фонду регіонального розвитку планується виділити в поточному році 10 млн. грн. Але є умова, район також має забезпечити співфінансування. Це пов’язно з певними часовими рамками. Отож, аби вкластися в терміни, депутати й відклали всі нагальні справи задля виділення необхідної суми. А вже, окрім цього, народні обранці розподілили кошти ще на найбільш нагальні потреби. Загалом було розподілено 684,3 тис. грн. вільного залишку:

на співфінансування будівництва спортивно-оздоровчого комплексу – 400,0 тис. грн. (300 тис. грн. ще додала міська рада);

коригування проектно-кошторисної документації об’єктів ремонту, що увійшли до спільного Проекту «Поліпшення здоров’я на службі у людей», який буде фінансуватись за кошти Світового банку, з проходженням експертизи – 130,3 тис.грн.;

утримання бюджетних установ – 90,0 тис. грн.:

КЗОЗ «Дубровицька ЦРЛ» – 80,0 тис. грн. на оплату енергоносіїв;

відділу культури і туризму – 10,0 на проведення культурно-освітніх заходів;

фінансування заходів місцевих і регіональних програм – 64,0  тис. грн.:

матеріальної підтримки найбільш незахищених верств населення – 40,0 тис. грн.;

соціального захисту військовослужбовців  та членів їх сімей  – 10,0 тис. грн.;

підтримки молоді – 4,0 тис. грн.;

військово-патріотичного виховання та підготовки молоді до служби в Збройних Силах України – 10,0 тис. грн.

Передбачено також, що за рахунок коштів з обласного бюджету видатки на реконструкцію Дубровицького НВК «Ліцей-школа» - 1500 тис.грн.; капітальний ремонт Осівського НВК – 1000 тис. грн. та капітальний ремонт міського ДНЗ №1 «Теремок» – 281 тис. грн. тощо.

Людмила РОДІНА.

Кордон охороняють дві чарівні білявки

Я часто бачила її неподалік дому. Вона радісно гуляла то поруч з чоловіком, то з симпатичною жінкою. Завжди спадало на думку: «Мабуть, це дуже важко і відповідально тримати породистого пса у квартирі і взагалі приручити ближнього – це завжди відповідально!». 8 Березня поверталася зі святкового концерту. Зустріла знову свою сусідку, яка стежила, як вигулюється пес.

Не втрималася, підійшла, привітала зі святом. Ну й перейшла до головного: «Така гарна у вас собака, але це ж, мабуть, і клопоту чимало біля неї». Пані Ніна з усмішкою розповіла, що Альбіна – це службова собака, яка захищає кордон України разом з донькою Лесею. Живе вдома у Лесиних батьків, бо донька мешкає наразі у них. Альбіну люблять всі, вже без неї не уявляють своє сьогодення. А гуляють з собакою Лесині батьки. Бо дівчина часто приходить з нічної зміни і їй треба відіспатися. Ну, Альбіна, звісно, відпочиває менше. Попросила свою співрозмовницю організувати нам зустріч з донькою, в той момент, коли йтиме Леся на службу, щоб сфотографувати у формі поруч з Альбіною.

Леся зателефонувала за кілька днів близько сьомої, перепросила, що так рано, але запропонувала зустрітися ненадовго у скверику поряд з домом. Дівчата вирушали охороняти кордон. Ці дві чарівні блондинки зробили мій ранок особливим – приємним і позитивним. Отож… Все по порядку.

Інспектор прикордонної служби, інспектор-кінолог Леся Цуп зустрічає мене приємною посмішкою, Альбіна сидить поряд, як дівка на виданні, і хорохолиться. Мабуть, відчуває, що я робитиму їй фотосесію. Вона позує так, як каже Леся: сісти, встати, йти. Слово господині для Альбіни - це закон. Собака наразі зовсім не така грайлива, як бігала поруч з Лесиною мамою. Не бешкетує і не біжить геть. Прикордонниця пояснює, що Альбіна завжди перед чергуванням така відповідальна, знає, що робота є робота і треба відповідно налаштуватися. Але я ловлю себе на думці, що Альбіна вміє ще й хитрувати. Біля Лесиних батьків вона схожа на маленьку дитину, якій дозволено біля дідуся і бабусі бути більш балуваною.

Леся стверджує, що собака завжди характером схожа на свого господаря. Маленьке щеня звикає до людини, яка про неї дбає та її виховує, отож з часом стає схожим на власника у поведінці. Леся додає:

– Я холерик. Отож і моя Альбіна саме така, якщо працювати – то працювати, якщо відпочивати – то відпочивати! Коли йшла працювати кінологом, то не знала, яка собака мені попаде у колеги. Зателефонувала знайомим у Мости (кінологічний навчальний центр державної прикордонної служби). Там якраз один з викладачів їхав у Польщу, залишав собаку. Отак Альбіна стала моєю. Це гарне ім’я (яке мені дуже до вподоби) я їй не вибирала, брала її вже з документами.

Розпитую у Лесі про уподобання Альбіни. Цікаво, якій їжі пес надає перевагу, як любить Альбіна релаксувати. Леся розказує:

– Моя панянка любить посмакувати печінкою, все одно якою. Це смаколик, якому надає перевагу завжди. Альбіна, як і кожна жінка, буває мінливою у настроях – то радісна, а то раптом трішки засумує. Ще Альбіна дуже любить водні процедури. Вона використовує кожну можливість скупатися. Бачить водойму, навіть невеличку, - туди бігом. Навіть коли вода вже геть холодна, Альбіна бовтається в ній залюбки. Вона хороша спортсменка.

Коли тепло, Альбіна спить на балконі. Близько шостої починає неголосно мене будити. Зранечку звучить обережне «Гав…».

За словами Лесі, якщо ж чарівна хазяйка не реагує, то наступний привіт трішки голосніший. Альбіна вихована і розуміє, що довкола у багатоповерхівці живуть інші люди, отож її примхи – це не найважливіше.

Альбіна любить весну і осінь, коли надворі не гаряче, таку погоду, коли файно дихається. А ще, як і Леся, любить літо – літо вечорове або зранечку, як не палить сонце. Найбільша розлука у цих чарівних дічат тривала два тижні. Леся підліковувалася у госпіталі. Альбіна дуже сумувала вдома. Вона ходила по квартирі у пошуках господині, не знаходила Лесі, лягала і просто тужила. Леся також у лікарні сумувала за своєю подругою-колегою, телефонувала до рідних, перепитувала, що і як. Леся пригадує: «Побачила мене і так скакала, що думала зіб’є мене з ніг. Ми намагаємося якомога частіше розлучатися насправді. Бракує нам одна одної. Коли я хворію, Альбіна дуже відчуває мій настрій і стає напрочуд лагідною і ніжною. Ляже біля мене і спокійнісінько жалібними очима дивиться. А от коли я у чудовому настрої, то й Альбіна бешкетує».

Колеги по службі дуже люблять Альбіну. Вони її балують. Альбіні приносять солодощі, хоча собаці не можна багато цих смаколикв. Ну, але ж трішечки. Ну, як нам, дамам, не з’їсти солоденького? Чотири кінологи несуть службу на пунктах пропуску, що межують з Білоруссю. Звісно, Альбіна любить поспілкуватися безпосередньо з колегами-собаками. Але от в день нашої зустрічі в Удрицьку вона працювала сама.

Альбіна вміє шукати наркотики. Як вчує цю гидоту, то сідає поруч і лає. Півроку навчалася цій відповідальній справі собака в Мостах. Зокрема, привчали Альбіну реагувати на тампони, настояні на наркотичних речовинах. Отож тепер не пропускає заразу на територію України.

5 років служить Леся Цупа у прикордонній службі. Зараз стояти на сторожі кордону непросто. Чергують Леся з Альбіною доба через добу. Приходять додому втомлені, треба ж і відіспатися. Практично часу на себе у Лесі нема.

Леся зазначила, що гордиться своєю роботою, пишається тим, що для України разом з Альбіною вони роблять корисну справу. Отож вони патріотки своєї рідної землі. Так-так, Альбіна теж патріотка, вона знає, що кордон України – це не забавка, а робота. Прикордонниця Леся Цупа не жаліє, що обрала такий фах – непростий і відповідальний, як для дівчини. Каже, якби повернути все назад, то зробила б так само, ані на хвильку не вагаючись.

Ось такі красуні охороняють наш кордон. А ще живуть поруч зі мною. Приємно завжди бачити. Обох. Якось пізнаєш людину, коли почуєш від неї думки – думки про життя, роботу, захоплення. Альбіна говорити не може. Але її мову, мову без слів, добре розуміє Леся. Дякую інспектору прикордонної служби за переклад. За час, знайдений для спілкування, і за турботу про Альбіну. Зрозуміло, що у них взаємна любов, про це й не треба навіть говорити вголос.

Люба КЛІМЧУК.

Фотопроект викликав різні емоції:

від приємного захоплення до співпереживання

Напередодні свята весни спільно з депутатом обласної ради Віталієм Суховичем ми провели фотоконкурс «Жінка – це весна, весна – це жінка». Як зазначив Віталій Миколайович, проект мав на меті якомога яскравіше відобразити світ наших землячок, їх захоплення, громадянську позицію, адже наші жінки такі різні – дружини, доньки, мами, бабусі, майстрині, лікарі, освітяни, бізнес-леді, громадські діячки, патріотки. Ми їх поважаємо, ми ними пишаємося. Рідні і друзі присилали на конкурс світлини дорогих людей і коротко розповідали про учасників.

26 фоторобіт отримали ми на конкурс. На фото – наші прекрасні дівчата і жінки: мами, донечки, дружини, сестри, подруги, колеги, учасниці танцювального колективу. Жінкам зізнавалися у повазі та коханні. Говорили про безмежну материнську любов, про жінок, які чекають захисників, про їх світ захоплень і роботу.

Два дні у мережі «Фейсбук» користувачі голосували за переможниць проекту. Найбільшу кількість голосів набрав хореографічний колектив «Юні колків’яночки»». В дарунок від депутата обласної ради Віталія Суховича дівчата отримали нові сценічні костюми для своїх виступів! Хай радують земляків ці щирі і гарні україночки під керівництвом талановитої Мирослави Мороз, художнього керівника Колківського СБК.

До речі, кожна учасниця проекту отримала сюрприз від Віталія Миколайовича, який був вражений спілкуванням з учасницями, їх харизмою та життєвою позицією.

Нашою наймолодшою, найулюбленішою конкурсанткою стала Христинка Гром із Висоцька. Фото дівчинки на проект надіслала її сестра Наталія Карпінська. Про свою сестричку вона написала так: «На фото зображена моя найменша сестричка Христинка (6 років). Завжди усміхнена, ласкава і щира дівчинка. Пробувши в лікарні 8 місяців, вона твердо вирішила, що хоче стати лікарем і допомагати людям. Поки що її пацієнтами є ляльки, якими вона дуже любить гратися. Бажаю їй міцного здоров’я та цілеспрямованості, щоб досягти своєї мрії. Фото зроблене до курсу хіміотерапії». Ось такі хвилюючі рядки. Зізнаюся, отримала цю світлину і серце защеміло, бо насправді історія маленької дівчинки не може нікого залишити байдужим. Фото Христинки ми відокремили від інших учасниць, задля того, щоб якомога більше людей підтримало цю чарівну учасницю, даруючи дівчинці свою позитивну енергетику.

Спільно з Віталієм Миколайовичем ми вирішили відвідати Христинку, познайомитися з нею ближче, подарувати їй хвилини приємного спідкування. Дуже хотілося підтримати цю гарну дівчинку, яка пройшла нелегкий шлях у боротьбі з онкологією. Шлях до повного видужання ще триває, адже після лікування настає довгий час реабілітації. Я написала пост у «Фейсбук» про нашу зустріч. Хочеться, щоб ці рядки прочитали і жителі району, які не користуються Інтернетом. Велике прохання: «ЯКЩО У ВАС БУДЕ НАГОДА ПІДТРИМАТИ ХРИСТИНКУ, ТО ЗРОБІТЬ ЦЕ ОБОВ’ЯЗКОВО». Отож моя розповідь до вашої уваги.

9 березня 2018 рік. Висоцьк.

Сьогодні у моє життя увірвалося шестилітнє сонечко, маленьке і ніжне! Але про все по порядку. Їдемо до маленької учасниці нашого фотопроекту Христинки Гром (фото на стор. 1). і хвилюємося. Купили вітамінів, а як до дівчинки без іграшки?

З Віталієм Миколайовичем ми довго вибираємо у магазині ляльку для Принцеси. Як їх багато тепер і які вони різні! Депутат обласної ради виправдовується, пояснює, що виховуючи двох синочків, на ляльках абсолютно не розуміється. Я хоч і гралася ними, теперішні модні тенденції в ляльках абсолютно не ідентифікую: що модно у ляльковому царстві, а що не модно серед дітей. Сучасні ляльки зовсім не такі, як бавилася я. Зрештою купуємо сучасну пані, за порадою продавчині, я навіть не можу повторити її назву – ім’я цієї стрункої дами. Це не класична лялька з гарним обличчям і кучерями. Цікава, щонайменше. Але саме зараз такі ляльки люблять дівчатка.

Христинка ходить по подвір’ю з мамою, вона у масці. Така маленька тендітна дівчинка. Лише очі визирають з-під шапочки, а там маска, така, як ми при грипі одягаємо. Як метелик пурхає вона у хату, і поки ми, на запрошення мами, заходимо у вітальню, перед нами вже без маски сидить дивовижна дівчинка з очима, в яких купається всесвіт.

– Я – Люба, – представляюся.

– А я – Христинка, – дитина у відповідь.

– А я – дядя Віталій, – розповідає про себе Віталій Миколайович. З нами ще Людмила Федорівна Гура, сільський голова. Христинці вручили ляльку і модну сумочку, а її племінник Владиславчик (молодший від тьоті тільки на рік) бере до рук пакунок з гостинцями. Доки дівчинка просить Віталія Миколайовича розкрити коробку з новою подружкою, Владік цікавиться смаколиками. На запитальний Христинчин погляд він звертається до дяді, який пакунок приніс:

– Ти ж мені його дав в руки. Значить, можу їсти.

Владік – це синок старшої сестри дівчинки. Хлопчик гарний і дуже розумний, він розвіює сьогоднішню буденність Христинки. Бавиться з нею, не пішов у садочок.

Як каже мама Надія, з минулого травня найменшеньке її сонечко Христинка (господиня має четверо дочок) веде майже тепличний спосіб життя. Мама схвильовано згадує:

– Донечку турбував животик, ну думаю, зелених абрикосів поїла. Потім підозра впала на апендицит. На УЗД побачили щось зайве у животику. Це зайве було розміром з дитячу голівку.

Апендицит у Христинки був справа, поряд пухлина, якби вона не надавила на апендицит, то хтозна, чи була б ця Принцеса зараз на світі. Адже захворювання могло досягти останньої стадії, на початках не турбуючи маленьку.

Далі все пішло, як у страшному сні: операція, чотири блоки хіміотерапії, ще одна операція в Киві, ще два блоки хімії.

«Як заїхала я в лікарню, де були онкохворі діти, – згадує мама, – то жахнулася, два дні не могла відійти. Я думала, що ото по телевізору бачу хворих, то й усе. Боже, скільки у нас таких діточок! Скільки грошей треба на їх лікування, а держава дає мізер.

Зараз загальний аналіз крові здаємо через день-два, якщо певні показники падають, то контроль стає суворішим. Щомісячно онкомаркери (1300 гривень), УЗД – 250, УЗД серця –180, через кожні три місяці КТ, а треба ж машину найняти, щоб поїхати в Рівне».

Мама не скаржиться на нестачу грошей, це я прошу її розповісти про витрати. Пенсія по захворюванню у дівчинки становить аж дві тисячі чотириста гривень. Вони спостерігатимуться шість років, щоправда, з наступного року трішки рідше здаватимуть аналізи.

Мама продовжує:

– Христинка знає про всі граничні показники, якою має бути кров. Дітки у таких лікарнях «медично» грамотні всі. От недавно телефоную, щоб дізнатися, яка кров на онкомаркер. Мені кажуть, що аналізи хороші, я плачу від радості. А донечка і собі вплач, бо подумала, що аналізи погіршилися. Вона цього дуже боїться і хоче бути здоровою.

Своїми великими оченятами дівчинка бере моє серце в полон. Вона просить Віталія Миколайовича дістати ляльку, одягає ляльці окуляри і тішиться подарунком. Цей світ дитинства зачаровує так, що забуваєш про вчорашню недугу Христинки. Хіба що волоссячко коротке, після хімії відростає. Воно значно світліше, аніж було. Христинка перепитує маму, а чому ж воно не кучеряве і не таке темненьке, як раніше.

Людмила Федорівна каже, що мама завжди робила донечці на свята у садочок прекрасні зачіски, бо волосся до хвороби було густе, кучеряве і довге. На випускному у садочку Христинка була, як Попелюшка на балу. І, як грім серед ясного неба, цей онковирок.

Надія, хвилюючись, додає:

– Батьків у мене нема давно, є брат і той далеко дуже. Я думала, що буду одна в біді. Але я кланяюсь всім односельчанам, які прийшли на допомогу: Висоцький лісгосп дуже підтримував (хлопці і кров здавали), Висоцька сільська рада, народний депутат Василь Яніцький, благодійник Віктор М’ялик, ви теж, Миколайовичу, мені допомагали (звертається до Віталія Суховича). А яка молодець наша директор школи Валентина Пилипівна Креденсир, як вона організувала збір коштів – освітяни району, школярі також були з нами на шляху до виздоровлення. (Я ж пригадую, що Дубровицький ліцей (дир. Володимир Кушнір) назбирав більше 11 тисяч, директор запропонував спеціальну акцію) допомогла Дубровицька школа №1, Туменський, Берестівський, Людинський, Мочулищенський, Лісівський, Нивецький, Бережківський навчальні заклади. Школярі провідували постійно дівчинку з солодощами та іграшками. Підтримала харчуюча організація (кер. Геннадій Конончук). Допомагали і німецькі благодійники, які беруть діток з Висоцька на оздоровлення. Низький уклін всім!

Я підсідаю ближче і розпитую, чи хоче Христинка літечка. Зізнається, що хоче, як всі дітки, побігати по зеленій травичці, хоче сонечка (зараз дівчинка бліда). Я обіцяю, що буду з нею тепер дружити і приїду ще. Дівчинка замовляє у мене вже м’яку іграшку і банани. Віталій Миколайович теж наголошує, що стане Христинчиним добрим другом, а він таким і був, просто Принцеса не знала його в обличчя.

В оселі тепло і затишно, бачу, що Надя – гарна господиня, людина сильного духу, яка вірить, що донечка буде абсолютно здоровою. Жінка розповідає мені про прекрасних старших доньок, двох онуків, каже, що гордиться зятем. Щастя воно ж ніби поруч, тільки б Христинка зовсім видужала.

Беру в долоні маленьку руку дівчинки, так би і тримала її, стільки позитиву йде від дитини. Дівчинка каже, що до неї приходять вчительки, а вона так хоче до школи. Дітки провідують, а якось гуляла з мамою біля навчального закладу і побігла за парту. Скучила за всіма і своїм класом. Ще вона каже, що дивиться, скільки лайків ставлять під її фото в Інтернеті. От така у нас особлива учасниця фотоконкурсу!

Мені, здається, що зі мною в Дубровицю приїхав її погляд, як блиск сонечка. Поїду до Сонечка ще, я ж пообіцяла.

Віталій Сухович передав мамі матеріальну допомогу на лікування Христинки Гром.

Друзі, підтримуйте тих, хто цього потребує! Разом легше пройти навіть найскладніший шлях. А з Христинкою ми ще обов’язково зустрінемося!

Люба КЛІМЧУК.

Підтримаймо братів наших менших!

Днями йшла парком. Побачила, як жінка принесла продукти і підгодовувала двох собак, яких в центрі міста всі вважають своїми. Ці дві рижі подруги мирно гуляють Дубровицею і ніколи не зачіпають перехожих! Зрозуміло, що саме взимку, коли багато снігу, собакам, без постійного місця прописки, вижити важко.

Днями йшла додому, сусідка Світлана Правник заглядала з онучкою у кожну годівничку: «Чи є що попоїсти птахам?». За словами Світлани Леонідівни, вона постійно дбає, щоб пташечки. які живуть у дворі, не залишалися голодними, стільки ж снігу довкола. Дбають про пернатих і багато інших наших сусідів. По-перше, це гарний приклад для дітей – дбати про тих, хто не в змозі у форс-мажорних обставинах самотужки  вижити.

Наш земляк Василь Ільчук, знаний орнітолог, написав звернення у Фейсбуці:

«Як орнітолог дякую всім, хто турбується про лелек, поширює поради, пости, де йдеться про допомогу лелекам. Зараз потерпають і потребують підтримки всі птахи як зимуючі, так і ті, що вже почали прилітати. Для птахів не страшний холод – аби були ситі, то й вистачить енергії, щоб вижити.

Пригадую, дуже страшною була весна 2013-го, коли були хуртовини, налипання мокрого снігу і нічні морози. У лелек покривалося льодом пір’я, що унеможливлювало політ, а відтак – виживання. Зараз бачу дещо іншу картину – є незамерзлі струмочки, береги ставків та інших водойм. Однак якщо птахи зупинилися десь у полі чи не покидають гнізда – їх варто підгодовувати (в полі – розкидати корм звіддаля, а до гнізда доправляти довгою палицею). Сьогодні спеціально їздили на Рівненське сміттєзвалище побутових відходів, де для птахів є вдосталь їжі. Тож тут завжди перебувають великі зграї пернатих – спочатку зимуючих, потім – мігруючих і літаючих (влітку тут буває по кілька десятків молодих лелек, які ще не створюють пари). Сьогодні ж тут побачили лише 4 особини лелек, також з перелітних – мартини (звичайні, жовтоногі, чорнокрилі), шпаки. Добре, що лелек ще мало прилетіло, а ті, які вже в нас, справляються з зимою на місцях і не шукають порятунку на звалищі. Можливо, завдяки допомозі людей».

Друзі, бережімо природу і братів наших менших, зокрема.

Люба Клімчук.

ЛІСІВНИКИ ДУБРОВИЧЧИНИ ЗАГОРТАЮТЬ «БУРШТИНОВІ» КОТЛОВАНИ

Місячні ландшафти, величезні котловани, надовго виведені з сільсько- та лісогосподарського обігу угіддя – ось далеко неповний перелік зворотного боку бурштинового промислу.

Особливо від його свавілля потерпають наші ліси, адже  в гонитві за легкою наживою нанівець зводяться зусилля не одного покоління лісівників. Днями довелося знімкувати процес засипання лісівниками Дубровицького ДЛГ одного з котлованів в лісовому урочищі поблизу Сельця. Під шарами піску екскаватор піднімав живцем вирвані тридцятирічні дерева, інші просто повільно всихали над урвищем цієї «гідротехнічної споруди». Оголені корені ледь тримали колись могутню крону. Здорове дерево лісівники шкодують навіть завчасно пустити під пилу, тож від цього побаченого блюзнірства мимоволі стає не по собі. Що ж ми за люди такі, якщо заради миттєвої вигоди так бездумно руйнуємо життєдайне довкілля?

Прочитала на сторінці Рівненського управління лісового та мисливського господарства: «На сьогодні в держлісфонду області на обліку понад 5 тис. га пошкоджених земель внаслідок незаконного видобутку бурштину, в тому числі на території природно-заповідного фонду площа порушених земель становить більше 500 га.

Працівники лісової охорони підвідомчих підприємства управління вживають різні заходи для недопущення в’їзду спецтехніки для незаконного видобутку бурштину на територію держлісфонду, зокрема перекривають дороги в ліс, здійснюють патрулювання тощо. Через що працівникам лісової охорони нерідко погрожують, трапляються сутички з бурштинокопачами.

Минулого року, незважаючи на протистояння та опір працівникам державної лісової охорони та поліції з боку місцевих мешканців, таки вдалося загорнути 860 м викопаних канав на території природного заповідника, які використовували незаконні старателі для забору води».

Попри шалений супротив, досить тільки пригадати інцидент поблизу Осової, що стався 14 лютого, не згортають лісівники цієї роботи й цьогоріч. Як тільки-но дозволили погодні умови, засипання канав та котлованів відновили. «Це, звичайно, колосальні витрати для нашого підприємства. Адже всі рекультиваційні роботи  здійснюються власним коштом. А масштаби збитків ви ж бачите самі», – говорить директор Дубровицького лісгоспу Віталій Петренко.

Шкода, завдана довкіллю, дійсно колосальна. Цей котлован вражає розмірами – кілька десятків метрів завдовжки та до десяти завширшки при глибині до п’яти метрів. Проте, за словами лісоохоронців, це не найграндіозніше видовище. До того ж тут «доклала зусиль» великогабаритна техніка. Недарма ж весь ліс не так давно був увішаний своєрідними флаєрами, де за помірну ціну пропонувалися послуги екскаватора. Підзаробити сюди приїжджали навіть власники такої техніки з інших районів. «Бачили б ви біля Золотого, який котлован старателі вирили вручну, одними лопатами. Більше восьми метрів завглибшки. Пісок піднімали спеціальними східцями. Та й викопали його «стахановськими темпами», – діляться лісівники.

Що ж цей глибочезний шрам на тілі лісу, будемо сподіватися, завдяки лісівникам з часом зарубцюється. Але скільки їх ще ховають наші хащі? 

Людмила РОДІНА.