Купальський вечір над Горинню

Одним із найбільш таємничих і магічних свят, що дісталося нам від наших пращурів, є свято Івана Купала. Посеред літа воно збирає на берегах річок та озер всіх, хто хоче поспілкуватися та насолодитися традиціями купальського дійства.

6 липня і я потрапила на купальське дійство у Дубровиці і хочу поділитися враженнями. Організатори дійства – Дубровицька міська рада та Дубровицький РБК. Припала до душі цікава і змістовна програма. Розпочався цей особливий вечір із вітання міського голови Богдана Микульського. Працівники культури та аматори сцени підготували цікаву програму з елементами відтворення традицій купальського дійства. Всім припали до душі хореографічні композиції та виступи вокалісток Аліни Діжурко, Олени Воробей, гурту «Намисто». Традиційно роль купальського водяного виконав Володимир Малафей, у якого були і чарівні русалоньки. Дуже гарно долучилася до організації концертної програми наша талановита молодь. Пускали дівчата віночки у Горинь, загадуючи свої мрії. Попливли віночки далеко, то й бажання збудуться. Колись казали: в яку сторону вінок поплив, звідти і нареченого чекати, а на місці стоїть – не скоро заміж іти. Якщо вінок піде на дно – чекай невдачі в любові: «Вінок потонув – милий обдурив». На Горині, звісно, віночки пливуть всі в один бік. Треба ждать дівчатам наречених з боку Сельця і так далі. А потім була святкова дискотека.

Дуже жваво працювала біля мосту торгівля. Не зважаючи на високі ціни, особливою популярністю користувалися шашлики та пиво. Хто був більш завбачним, той приносив святкову вечерю з дому. Розташовувалися і за столами, і просто на траві. Дехто, виходячи з економії, їздив скуплятися у «Вопак». Іванів, Івановичів та Іванівних у нас багато, отож компанію до душі знайти було легко. Територія біля мосту була повністю заставлена автівками. Всі охочі наробили гарних світлин з Водяним та біля вогнища.

Гарні купальські свята пройшли у багатьох селах району. Влітку вдома студенти, діти на канікулах, старшим людям хочеться спілкування, отож це свято користується особливою популярністю.

Люба КЛІМЧУК.

Важливо робити те, що тобі до душі

Так вважає наша співрозмовниця головний спеціаліст відділу «Дубровицьке бюро правової допомоги» Сарненського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Наталія Райлян.

Наталю, сьогодні Ви знаний у районі юрист. Чи мріяли про таку професію з дитинства?

На мою думку, в сучасному демократичному суспільстві та правовій державі юриспруденція займає одне із провідних місць серед суспільних наук. До того ж, професія юриста є досить цікавою. Порив до юриспруденції в мене виник ще у 9 класі. Саме тоді, у школі почали вивчати предмет «Основи правознавства». І вже на той час я чітко усвідомила, ким я хочу стати.

Після 9 класу вступила на юридичний факультет Рівненського кооперативного економіко-правового коледжу. Після завершення навчання в коледжі отримала кваліфікацію молодший спеціаліст з права, потім вступила до Національного університету «Острозька академія» на факультет «Правознавство», де і здобула вищу освіту.

Шлях становлення мене як юриста не був легким. Адже за цей час отримала досвід як в сфері журналістики, так і в сфері загального та кадрового діловодства, при цьому розуміючи, що це не те, про що я мріяла.

Однак доля привела до омріяної роботи…

На той час, вже працюючи на одному із підприємств  Дубровиці, випадково дізналася про набір молодих юристів до Бюро правової допомоги, яке мало розпочати свою роботу у нашому райцентрі. Не гаючи часу, вирішила взяти участь у наборі нових кадрів до Бюро правової допомоги, які з 1 вересня 2016 року  мали почати працювати по всій Україні.

Після завершення відкритого конкурсу із відбору кандидатів на різні посади, мені запропонували роботу у відділі «Дубровицьке бюро правової допомоги» Сарненського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, на яку я відразу погодилася. І от власне, я тут.

Якою головною думкою керуєтеся на своєму робочому місці? Чи легко спілкуватися із земляками?

Особисто для мене головне у моїй роботі – це бажання працювати, допомагати громадянам захищати їх права і відновлювати справедливість у правовий спосіб не залежно від статків чи соціального статусу особи. А спілкування з людьми є цілком природним процесом і не повинно вимагати якихось особливих навичок. Якщо проявляти непідробну увагу до думок і почуттів того, з ким спілкуєшся, якщо щиро поважати думку свого співрозмовника і бути відвертим з ним, то я вважаю, що можна бути впевненим у тому, що людині приємно з Вами спілкуватися. Крім цього, спілкуючись з різними людьми, ми можемо отримати багато навичок і умінь, обмінятися інформацією, досвідом та знаннями.

З якими проблемами та питаннями йдуть до вашого бюро люди?

Щодня до нашого бюро звертаються люди різної вікової категорії та з різними правовими питаннями. І тому складно виокремити якісь конкретні категорії, однак досить часто людей цікавлять питання в сфері сімейного, спадкового, земельного, житлового та трудового прав.

За перше півріччя відділом «Дубровицьке бюро правової допомоги» Сарненського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги було зареєстровано близько 500 звернень громадян, з них 468 особам було надано правові консультації, а 32 - написали звернення про надання безоплатної вторинної правової допомоги. Але це не просто статистичні показники. Адже кожне звернення до нас – це чиясь проблема чи навіть біда.

Де вас шукати у Дубровиці і яким категорія можна звертатися до вас?

З 1 липня 2019 року відділ «Дубровицьке бюро правової допомоги» Сарненського МЦ з надання БВПД змінив місце розташування.

 Відтепер Дубровицьке бюро правової допомоги знаходиться за адресою: м. Дубровиця, вул. Воробинська, 4 в приміщенні Дубровицької міської ради на 3-му поверсі.

Крім цього, в районі діють дистанційні та мобільні пункти консультування громадян, де відповідно до затверджених графіків їх роботи, жителі району також можуть отримати якісну праву допомогу. Безоплатні правові консультації може отримати будь-яка особа, що звертається до бюро.

Безоплатну вторинну правову допомогу, що полягає у складанні процесуальних документів та здійснення представництва інтересів у суді, можуть отримати категорії громадян, передбачені п.1-2, 8-12 ч.1 ст.14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», зокрема найчастіше до нас звертаються малозабезпечені особи, середній сукупний місячний дохід яких не перевищує двох прожиткових мінімумів, інваліди, що отримують соціальну допомогу у розмірі, що не перевищує двох прожиткових мінімумів, учасники бойових дій, у тому числі учасники АТО як особливо важлива та чутлива категорія на сьогоднішній день, діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, внутрішньо-переміщені особи та низка інших категорій громадян.

Особистий прийом громадян у нашому бюро проводять два юристи. Крім мене, на посаді заступника начальника відділу «Дубровицьке бюро правової допомоги» Сарненського МЦ з надання БВПД працює Юлія Швець. Спільними зусиллями ми намагаємося надати якісні юридичні послуги і забезпечити належний рівень доступу громадян до безоплатної правової допомоги.

Які права людини у нас найчастіше порушуються?

Частина 2 статті 3 Конституції України зазначає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Проте, сьогодні, враховуючи наші внутрішні економічні, соціальні та політичні обставини і стабільність в межах певних кордонів України усі права людини потребують захисту. Про це свідчить і те, що Україна займає одне з перших місць за зверненнями  до Європейського суду з прав людини, і те, що своїми рішеннями Євросуд констатує порушення державою Україна прав своїх громадян.

Як люди сприймають надання саме БЕЗОПЛАТНОЇ правої допомоги, бо звикли за все платити?

Часто люди, звертаючись до нас за правовою допомогою, уточнюють (часом і не раз), чи дійсно безкоштовно можна отримати якісні юридичні послуги. З впевненістю можемо сказати – це можливо! Наша мета – забезпечити рівний доступ до правової інформації та правосуддя незалежно від матеріальних статків особи. Саме завдяки злагодженій роботі системи безоплатної правової допомоги, існує дієвий спосіб захисту прав і свобод людини, який полягає у створенні рівних можливостей доступу осіб до правосуддя.

Кожну людину щось радує у житті. Що любите Ви?

Люблю все те, що я маю та чим займаюсь. Я з впевненість можу сказати, що люблю свою роботу. Саме ця робота приносить мені багато позитивних емоцій від того, що комусь допоміг розібратися в складному питанні.

Дуже важливо робити те, що тобі до душі. Людина, яка натхненна тим, що робить, переносить свій настрій і на інші сфери життя.

Що побажала б українській молоді молода і чарівна юрист Наталія Райлян?

Сьогодні, у складні часи змін, в яких опинилося наше покоління, особливо хочеться побажати терпіння і сміливості у всіх вчинках. Не боятися брати відповідальність на себе. Плідно використовувати кожну вільну хвилинку. Досягати поставленої мети. Бути еталоном справедливості адже ми всі творимо цю країну і кожен з нас є її частинкою і саме від нас залежить те, в якій країні ми будемо жити.

Спілкувалася Люба КЛІМЧУК.

Ярослав Олексійовець:

«Я люблю свою державу,

якою б вона не була»

Марк Твен казав: «Тільки про дві речі ми будемо шкодувати на смертному одрі: що мало любили і мало подорожували». Дубровичанин Ярослав Олексійовець другу половину життєвих настанов легендарного письменника виконує сповна. У його мандрівному арсеналі – уже більше двох десятків відвіданих країн. І це не межа. Можливість побачити світ Ярославу  дарує його робота на круїзному лайнері. Саме про неї ми трішки розпитали у хлопця.

Знаю, ти працював у банку, куди життя завело після цього?

Так, два роки віддав банківській справі у Дубровиці. Потім вирішив спробувати себе за кордоном. Спочатку була Швеція, далі – Польща. Довелось попрацювати ландшафтним дизайнером,  декоратором по дереву і не тільки. Але це все було нелегально, що мені зрозуміло не подобалось. Якось друг підказав ідею роботи на лайнері в одній американській круїзній кампанії. Подумав, якщо є змога подивитись світ і підзаробити на життя, то чому б і ні. Зайшов на сайт, для мене найбільш підійшла вакансія  на барі. Вимог було не так багато: розмовна англійська й досвід роботи. За досвідом поїхав спершу до України, далі кілька місяців постажувався  в Португалії. Потім пройшов співбесіду, підписав контракт і вже чотири місяці на лайнері. Якщо знаєш англійську, то туди влаштуватись легко. Інтерв’ю з роботодавцем не складне – задають загальні запитання. Вимагають 2-3 роки досвіду, але це не обов’язково. Головне – хоч трохи орієнтуватись в тому, чим будеш займатись.

Не менш важливою була англійська. Як її освоював?  Випадково не філолог за освітою?

Я – історик, закінчив виш у Кам’янці-Подільському. Англійську на початковому рівні освоїв ще в школі. Там в мене з нею справи не завжди легко складались, але, мабуть, десь в глибині душі я  її таки любив. Коли дізнався про можливість роботи на кораблі, почав вдосконалювати свої знання. Не вчив ні граматику, ні слова. Головний акцент зробив на спілкуванні. Знайшов кілька спеціалізованих сайтів для покращення мови і там по кілька годин розмовляв з іноземцями. Англійська нині дуже потрібна. Вона насправді відкриває багато дверей.

У чому полягають твої обов’язки?

Моя позиція – бар-сервер. Я по ідеї мав би сервірувати напої на барі. Але на кораблі – робота специфічна. Вона відрізняється від того, як працюєш на суші. Тут дають безліч різних обов’язків. Тобто я на кілька відсотків і бармен, і офіціант, і бар-сервер. Ритм інтенсивний. Більшість часу роблю замовлення, даю рекомендації і приношу гостям різні коктейлі чи кавові напої. Якщо всі інші дуже зайняті, то роблю їх сам.

А що розповіси про сам лайнер?

Це – ціле містечко на воді: зі своїми басейнами, перукарнями, магазинами, ресторанами…Тут перебуває 2500 гостей і тисяча персоналу. Обслуговуюча команда багатонаціональна – зібрана з-понад 50 країн світу. Вистачає і українців. Але працюємо в різних «департаментах», тому бачимось рідко. Умови хороші. Хоча каюта невеличка, на двох чоловік, все необхідне є: холодильник, телевізор, душ. Для нас облаштовані джакузі, басейн, спортзал, спортивна арена. Деколи збираємось пограти у футбол чи баскетбол. Організовують також для персоналу різні тематичні вечірки. Цікавий захід – «Wine and cheese», на якому можна скуштувати смачний сир з бокалом вина під супровід хорошої музики. Коли приїхав, то часто ходив на подібні дійства, зараз більше хочеться відпочити.

Цікаво, у скільки ж такий відпочинок обходиться вашим гостям?

Гості відправляються в круїз зазвичай на десять днів. Це такий же відпочинок, як в готелі Туреччини чи Єгипту, тільки тут кожного дня перед ними відкривається нова країна. Найдешевша каюта без вікон десь в середині корабля обходиться у 500 доларів з людини. Діє  «allinclusive», за їжу і розваги вони не платять. Суму формує комфорт кабіни. Наприклад, великі, просторі з балконом коштують і по 2000 доларів з одного. Як і для персоналу, для відпочиваючих є окремі басейни, джакузі, СПА, спортзали. Розроблені різні активні програми, конкурси. Тут все організовано для більш старшого віку, всі гості 50+. Але є кораблі, що спеціалізуються на молоді. То там взагалі є аквапарки з водяними гірками, штучний серфінг і тому подібне.

Мабуть, як і персонал, відпочиваючі теж  з різних куточків світу?

70% – це американці і британці, ще 15% – іспаномовне населення, далі всі інші – німці, португальці, з Росії траплялися, українців зустрічав лише кілька. Гості різні, в кожного свій менталітет, вимоги до сервісу. Навіть в спілкуванні видно їхню відмінність. Англійці дуже виховані, ввічливі, хоча трохи скуті. Американці більш розкуті, люблять жарти, з ними легко знайти спільну мову. Іспанці погано знають англійську, тому з ними складніше. Вони зазвичай дуже імпульсивні, особливо латиноамериканці.

Як і в кожній роботі, є певні мінуси. Розкажи про них.

Звичайно, не все, як в казці. Найбільша складність в тому, що довгий час перебуваєш далеко від дому. Контракт триває 6-8 місяців. Можуть запропонувати залишитись ще на місяць. Змушувати не будуть, але відмовлятись не варто. Немає жодного вихідного. Але деколи можуть розробити графік, коли я працюю чотири години зранку і п’ять ввечері. Тобто з 11 до 5 чи 6 дають змогу погуляти, подивитись порти. Кожен день одинаковий, як у фільмі «День бабака». Ті самі обов’язки, та сама обстановка, замкнутий простір на кораблі. Це трохи впливає морально. Починаєш сумувати за домом, за сушею, за звичайним життям. Перші два місяці під враженням, все надзвичайно захопливо і цікаво, але з часом «приїдається». Сама робота не складна, тяжкого не ношу, більше спілкуюсь. Втім інколи втома відчувається.

Тепер про мандрівки: де вдалося побувати?

Подорожі – це хороший бонус роботи на лайнері. Мені подобається відчувати себе туристом, набиратись вражень, відкривати нове. Стараюсь щось взяти для себе і поспілкуватись з людьми. Моя мандрівка на лайнері розпочалась з Об’єднаних Арабських Еміратів. Потім мали круїзи Азією. Там побував десь в десяти країнах. Найбільше вразив Сінгапур. Я гуляв лише центром, не відвідував ніяких визначних пам’яток. Але й цього було достатньо, щоб захопитися ним. В 1950-х роках це була відстала країна третього світу. І який шалений стрибок вона зробила, перетворившись в надсучасний мегаполіс. Це вражає, є з кого брати приклад. Зараз подорожуємо Європою, де теж відкрив для себе біля десятка країн. Особливо до душі припав Котор в Чорногорії. Коли запливаєш туди, то таке відчуття, ніби потрапляєш в норвезькі фіорди. Це маленьке, старовинне, історичне містечко, оточене великими скелястими горами. Взагалі вся Іспанія справила  враження. Я люблю готичну архітектуру. А саме там вона  яскраво виражена. Особливо в храмах Барселони. Коли дивишся на них по телевізору – це гарно, а наяву виявляється ще неймовірніше і грандіозніше.

Вистачає часу, щоб «познайомитись» з тою чи іншою країною?

Якщо правильно розплануєш час, то вистачає. Я в середньому маю 5-6 годин. Шукаю попередньо в Інтернеті, що побачити найбільш визначне. Стараюсь відвідати центр і кілька історичних місць.

Щось збираєш на пам’ять?

Звичайно. Магнітиків уже цілий пакунок. Якщо якісь цікаві речі  трапляються, то купую. В кожному місті чи країні є свої «родзинки». В Римі, наприклад, колізей, в Барселоні – величезний собор Саграда-Фамілія, в Індії – Будда, в Таїланді – зображення з їхніми джунглями. Тому й сувеніри відповідні.

Одним з найяскравіших виразників культури є національна їжа. Встиг скуштувати різних кухонь?

В ресторанах мало проводжу часу, більше стараюсь погуляти. До того ж в нас на кораблі представлені страви усіх континентів. Є індійська їжа, загалом азійська, арабська, європейська. Знаходиться чотири різних ресторани. Ми також маємо змогу їх відвідувати і спробувати щось цікаве. Але я не великий фанат делікатесів. Більше сумую за нашим українським борщем.

Ти побачив чимало різних країн. Як вважаєш, Україна є туристично привабливою?

Безумовно. В нас є багато місць, які можна відвідати і отримати задоволення. Побачити для себе щось нове і водночас своє, рідне. Часто гості в мене питають, де пораджу побувати в Україні. Я завжди рекомендую навідатись до столиці чи десь на Захід – у Львів, Ужгород, Карпати. Або ж в  місто, де я навчався, – у Кам’янець-Подільський. Нам потрібно розвивати туризм, вкладати гроші і підтримувати пам’ятки в належному стані. Потенціал в нас величезний.

Що іноземців цікавить про Україну?

Чимало кого цікавить політична ситуація: які в нас стосунки з Росією, що відбувається на Сході. Хто розуміється в історії, той питає про козаччину і Київську Русь. Європейці знають про Україну, багато хто в нас навіть був.

Чи думав про те, щоб рано чи пізно емігрувати кудись?

Я жив півроку у Швеції, потім  в Португалії, де мав хорошу можливість подивитись за їхнім стилем життя, як там люди себе поводять. І скажу, що це чужі для мене культури. Адаптуватись до них звісно можу і зміг би, але не маю бажання. Ніщо мене не притягує до інших країн. Хочу жити в Україні і емігрувати не збираюсь. Я люблю свою державу, якою б вона не була.

Що плануєш робити далі?

Буду працювати на лайнері кілька років. Але хочу змінити свій «департамент». Це не моє. Спочатку на інші вакансії важко претендувати. Широкий набір лише на барменів, офіціантів та прибиральників. Вже будучи на кораблі, можна розраховувати на інше. На лайнері є до 50 вакансій. Тут є банк, різні магазини, треба люди для організації активностей. Тобто є можливість щось підшукати до душі.

Леся КОНДРАТИК.

Об’єднало храмове свято

Віра так необхідна для духовного життя, як необхідний корінь для дерева. Раніше чи пізніше Господь приводить кожного з нас до Церкви і Бога. Кожна людина обирає для молитви храм для душі. Бо саме там Господь найбільше захищає нас і дає нам сили. А недільна служба – кращий засіб проти тих незліченних депресій і печалей, які мешкають в «сірому побуті». Або, як кажуть, це блискуча веселка Божого заповіту серед туманів загальної метушні. Саме такі емоції відчула я у неділю у Дубровицькому костелі Іоанна Хрестителя, де відзначалося храмове свято.

Невелика громада вірян костелу завжди рада всім, хто переступає поріг цього храму, щоб душею разом славити Господа. Переконана, що Бог завжди чує молитву тоді, як вона йде від серця, незалежно, якою мовою вона звучить.

Гарного жовтавого кольору набирає нині будівля костелу. Триває ремонт фасаду храму, завдяки наполегливості настоятеля отця Владислава по крупинці відшукуються кошти, щоб ремонтуючи, вберегти цю святиню для міста та України. А особливо гостинним настроєм наповнюється святиня  влітку, традиційно в цей час наш єдиний нині діючий костел у районі стає осередком міжнародного духовного спілкування. Поляки та українці спільною молитвою славлять тут Господа в день Іоанна Хрестителя. Життя цього святого – це безперервний ланцюг жертви й покути. Іоанн Хреститель ніс слово про хрещення і покаяння, про близькість небесного царства, про появу й живу присутність Месії Спасителя. Іван Предтеча був посланцем Бога, щоб сповістити людям про прихід і живу присутність Месії на землі. Цей святий навчав, проповідував, хрестив, викривав гріхи, відстоював справедливість, об’єднував. Сьогодні Україні, як ніколи важливі ці цінності, аби незалежно від віросповідання, ми об’єдналися задля блага рідної землі. 

Отож 30 червня людно було у Дубровицькому костелі. Розділили особливий святковий день з прихожанами народний депутат України Василь Яніцький, голова райдержадміністрації Микола Петрушко, міський голова Богдан Микульський, начальник управління освіти, молоді та спорту Ніна Стасюк, шановані гості з Польщі та з сусідніх Сарн.

Розпочалося свято з традиційного міжнародного велопробігу, спортсменів зустріли запашним короваєм. Настоятель храму отець Владислав також пропагує здоровий спосіб життя і є активним учасником цих велопробігів. Своєю харизмою Владислав Лукасевич об’єднує довкола себе чудових людей.

Почесний громадянин міста Федір Іванович Кренько, який був присутній на святі, в цей день багато розповів мені про Дубровицю за часів Польщі. Старійшина міста добре пам’ятає, де були будинки польських заможних родин, як навчався він з друзями у польській школі грамоті. Дуже приємно було в цей день Федору Івановичу зустріти на святі Юрія Буйновського – сина свого давнього приятеля. Пан Юрій – економіст за фахом, мешкає нині у Варшаві, він написав книгу про історію Дубровиці. А факти для книги автор черпав з розповідей батька, а також від Федора Івановича та з архівних джерел. Батько пана Юрія мешкав у Дубровиці, у 1944 році залишив наше містечко, виїхавши до Польщі. До речі, така книга польською мовою вже є і у нашому місті.

Приємно було бачити на святі благодійника Юрія Кубіцу з Польщі, також уродженця Дубровиці. Саме у костелі батьки охрестили свого синочка Юрія. У 1945 році його родина емігрувала до Польщі. Шанує Дубровиця родину пана Юрія, разом з синами благодійник допомагає матеріально громаді костелу берегти цю святиню.

Всі гості дякували прихожанам, організаторам за чудову атмосферу храмового свята. Як зазначив Микола Петрушко, він вперше побував у костелі на святковій месі та був зворушений високою духовністю свята. Пошана нашим землячкам, які з року в рік докладають всіх зусиль, щоб костел Іоанна Херстителя почувався справжнім іменинником в день храмового свята. «Ми можемо сьогодні радіти святковій службі та погожому мирному дню завдяки нашим воїнам», – підкреслив отець Владислав на закінчення служби. Миру нам всім та духовності, хай єднає Господь нас у найкращих життєвих помислах.

До речі, костел Іонна Хрестителя – найстаріша архітектурна пам’ятка міста, яка має національне значення. Він збудований на поч. XVIІI ст., наразі костел підпорядковується Луцькій дієцезії римо-католицької церкви.

Люба КЛІМЧУК.

Зламані дерева, зірвані дахи, знеструмлені села

Це не із телевізійного блокбастера катастроф – такі наслідки буревію, що пронісся північною частиною району в понеділок, 1 липня. Найзначніших збитків стихія завдала Миляцькій ОТГ. Майже повністю розкрито місцевий НВК, величезної сили поривчастий вітер зірвав її дах разом з обрешіткою, залишивши храм науки на всю ніч під проливним дощем. Суми матеріальних втрат просто колосальні. Вже у вівторок на місці події побував голова райдержадміністрації Микола Петрушко разом із першим заступником Миколою Кохном та начальником відділу цивільного захисту та охорони навколишнього природного середовища Олегом Петрушком. Працівники школи та актив села швиденько включилися до ліквідації наслідків стихії. Однак самотужки повністю ліквідувати завдану шкоду їм, зрозуміло, не під силу. Додамо лишень, що тільки восени Миляцький НВК було перекрито. Однак щойно збудований дах не витримав першого ж серйозного випробування на міцність. Цікаво, чи будуть виставлені підрядникові якісь претензії за неякісну роботу? Чи знову відновлення покрівлі ляже виключно на плечі платників податків? Окрім школи, на території Миляцької ОТГ було частково пошкоджено покрівлю на дошкільному навчальному закладі.

У селі Великі Озера також частково було пошкоджено покрівлю школи. У Бродці стихія позбиткувалася на покрівлі сільського клубу та магазину. Одразу в кількох населених пунктах зірвано шифер на житлових будинках.

Внаслідок буревію виявилися знеструмленими 27 населених пунктів. В свою чергу збитків було завдано торговельній мережі через тривале відключення морозильних установок. І хоча енергетики в рекордні строки відновили електропостачання, спекотний наступний день вніс свою лепту до матеріальних втрат, завданих стихією.

Людмила РОДІНА.

Хай щастить вам, діти!

Зовсім не буденним був у нашому районі вечір напередодні Дня конституції. 27 червня вчорашні одинадцятикласники, педагоги та їх батьки поспішали на випускний вечір. Традиційно він проходив або безпосередньо біля закладів освіти, або ж у будинках культури. Цьогоріч випускники Великоозерянської ЗОШ взагалі відмовилися від прощального випускного свята у рідному закладі, частина дітей з протестантських сімей захотіли просто скромно забрати свої атестати про завершення навчання. Так і вийшло для всього випускного класу.

 У Дубровиці відбулося традиційне свято на майдані Злагоди, воно зібрало випускників всіх трьох навчальних закладів міста. Щороку це дійство один за одним режисують та проводять по черзі представники ліцею або ж двох шкіл. Випускний-2019 у центрі міста організовували вчорашні одинадцятикласники Дубровицького НВК «ліцей-школа».

Міський голова Богдан Микульський та начальник управління освіти Ніна Стасюк щиро привітали щасливу юнь та вручили медалі найбільш успішним учням (у Дубровиці їх чотири). Всі насолоджувалися прощальними випускними вальсами, представники кожного закладу підготували танець на цей вечір. Особливо припав до душі вальс ліцеїстів, який розпочали на майдані викладачі закладу, а продовжили їх вихованці. Найкреативнішим у випускний вечір був виступ хлопців-випускників ліцею. Сучасний танець у їх виконанні зацікавлено сприйняли всі глядачі. Додам і таке, цьогоріч юнаки проявили новизну і у вбранні на випускному вечорі. Хтось обрав кросівки до костюма, хтось туфлі з непомітними шкарпетками, були хлопці у вишиванках та сорочках на випуск. Найбільш популярними були костюми «в клітку». Молодь 21 століття, як кажуть, зламала стереотипи вбрання випускників. Що ж винуватці торжества мали повне право прийти так, як прагнула саме їх душа. Щоправда, дівчата обрали для цього вечора саме вишукані, стильні сукні. Щоправда, на світлиних у «фейсбук» помітила двох випускниць у брючних костюмах. Але хіба щось може зіпсувати дівочу красу?

Найбільше випускників цьогоріч у Дубровицькому НВК «ліцей-школа» – 47, міській ЗОШ №2 – 31, а найменше у Тумені – 3, Сельці – 6, Трипутні – 6, Велюні – 6.

Найбільше золотих медалей важкою працею та за результатами ЗНО відстояли випускники Висоцької ЗОШ. Тут три золоті медалістки – Дарина Кухар, Ірина Самко, Ольга Осмолович. Дівчата набрали прекрасні бали з предметів, які складали на зовнішньому незалежному оцінюванні. Зрозуміло, цей успіх – спільна праця випускників, педагогів та батьків. Директор закладу Валентина Креденсир відзначила наполегливість та старання своїх учениць, наголошуючи на їх трудолюбстві.

Ряд випускників, які претендували на медалі, не отримали їх через недостатньо високі результати ЗНО, адже тепер бали за зовнішнє незалежне оцінювання йшли в свідоцтво про освіту. Різні чинники могли вплинути на результат ЗНО – хвилювання, емоції, а можливо й невідповідний рівень знань. Ну що ж, закінчити школу без медалі – це зовсім не катастрофа. Не варто розчаровуватися,  все життя насправді попереду.

А зараз ще про тих, хто вчився, вчився і вчився. Про тих, хто впевнено, завдяки наполегливості, відклавши багато справ заради навчання, досяг успіхів. Отож, золоті медалі, окрім височанок,   отримали: Софія Торгун (Туменський НВК), Євгенія Лясковець (Дубровицька ЗОШ №2), Алла Нікодімова (Селецький НВК), Олена Добринська (Орв’яницький НВК), Володимир Новак (ЗОШ №1). Срібними медалістами цьогоріч за результатами навчання стали: Валентин Сімчук (Осівський НВК), Юлія Вальковець та Тетяна Шеремета (Мочулищанський НВК), Андрій Котяш та Юлія Кохан  (Дубровицький НВК «ліцей-школа»), Оксана Ожелевська (Селецький НВК), Вікторія Жмура (Бережківська ЗОШ), Ігор Ярмошевич (Миляцький НВК).

Алевтина Михайлівна Хрипта – класний керівник природничо-математичного класу ліцеїстів, зазначила мені, що гордиться своїми вихованцями і тою спільною дорогою, якою йшла поряд зі своїми учнями: «Цікаві, розумні, прогресивні діти, яким випала доля розбудовувати незалежну Україну. Кожним випускником пишаюся, кожен залишив у моєму серці свій добрий слід. Хай щастить моїй дітям і випускникам всієї України»!

Від автора: На жаль, фото не всіх медалістів ми знайшли у соцмережах. Але з радістю публікуємо світлини тих випускників, кого вдалося відшукати у всесвітній павутині.

Люба КЛІМЧУК.