Ярослав Олексійовець:

«Я люблю свою державу,

якою б вона не була»

Марк Твен казав: «Тільки про дві речі ми будемо шкодувати на смертному одрі: що мало любили і мало подорожували». Дубровичанин Ярослав Олексійовець другу половину життєвих настанов легендарного письменника виконує сповна. У його мандрівному арсеналі – уже більше двох десятків відвіданих країн. І це не межа. Можливість побачити світ Ярославу  дарує його робота на круїзному лайнері. Саме про неї ми трішки розпитали у хлопця.

Знаю, ти працював у банку, куди життя завело після цього?

Так, два роки віддав банківській справі у Дубровиці. Потім вирішив спробувати себе за кордоном. Спочатку була Швеція, далі – Польща. Довелось попрацювати ландшафтним дизайнером,  декоратором по дереву і не тільки. Але це все було нелегально, що мені зрозуміло не подобалось. Якось друг підказав ідею роботи на лайнері в одній американській круїзній кампанії. Подумав, якщо є змога подивитись світ і підзаробити на життя, то чому б і ні. Зайшов на сайт, для мене найбільш підійшла вакансія  на барі. Вимог було не так багато: розмовна англійська й досвід роботи. За досвідом поїхав спершу до України, далі кілька місяців постажувався  в Португалії. Потім пройшов співбесіду, підписав контракт і вже чотири місяці на лайнері. Якщо знаєш англійську, то туди влаштуватись легко. Інтерв’ю з роботодавцем не складне – задають загальні запитання. Вимагають 2-3 роки досвіду, але це не обов’язково. Головне – хоч трохи орієнтуватись в тому, чим будеш займатись.

Не менш важливою була англійська. Як її освоював?  Випадково не філолог за освітою?

Я – історик, закінчив виш у Кам’янці-Подільському. Англійську на початковому рівні освоїв ще в школі. Там в мене з нею справи не завжди легко складались, але, мабуть, десь в глибині душі я  її таки любив. Коли дізнався про можливість роботи на кораблі, почав вдосконалювати свої знання. Не вчив ні граматику, ні слова. Головний акцент зробив на спілкуванні. Знайшов кілька спеціалізованих сайтів для покращення мови і там по кілька годин розмовляв з іноземцями. Англійська нині дуже потрібна. Вона насправді відкриває багато дверей.

У чому полягають твої обов’язки?

Моя позиція – бар-сервер. Я по ідеї мав би сервірувати напої на барі. Але на кораблі – робота специфічна. Вона відрізняється від того, як працюєш на суші. Тут дають безліч різних обов’язків. Тобто я на кілька відсотків і бармен, і офіціант, і бар-сервер. Ритм інтенсивний. Більшість часу роблю замовлення, даю рекомендації і приношу гостям різні коктейлі чи кавові напої. Якщо всі інші дуже зайняті, то роблю їх сам.

А що розповіси про сам лайнер?

Це – ціле містечко на воді: зі своїми басейнами, перукарнями, магазинами, ресторанами…Тут перебуває 2500 гостей і тисяча персоналу. Обслуговуюча команда багатонаціональна – зібрана з-понад 50 країн світу. Вистачає і українців. Але працюємо в різних «департаментах», тому бачимось рідко. Умови хороші. Хоча каюта невеличка, на двох чоловік, все необхідне є: холодильник, телевізор, душ. Для нас облаштовані джакузі, басейн, спортзал, спортивна арена. Деколи збираємось пограти у футбол чи баскетбол. Організовують також для персоналу різні тематичні вечірки. Цікавий захід – «Wine and cheese», на якому можна скуштувати смачний сир з бокалом вина під супровід хорошої музики. Коли приїхав, то часто ходив на подібні дійства, зараз більше хочеться відпочити.

Цікаво, у скільки ж такий відпочинок обходиться вашим гостям?

Гості відправляються в круїз зазвичай на десять днів. Це такий же відпочинок, як в готелі Туреччини чи Єгипту, тільки тут кожного дня перед ними відкривається нова країна. Найдешевша каюта без вікон десь в середині корабля обходиться у 500 доларів з людини. Діє  «allinclusive», за їжу і розваги вони не платять. Суму формує комфорт кабіни. Наприклад, великі, просторі з балконом коштують і по 2000 доларів з одного. Як і для персоналу, для відпочиваючих є окремі басейни, джакузі, СПА, спортзали. Розроблені різні активні програми, конкурси. Тут все організовано для більш старшого віку, всі гості 50+. Але є кораблі, що спеціалізуються на молоді. То там взагалі є аквапарки з водяними гірками, штучний серфінг і тому подібне.

Мабуть, як і персонал, відпочиваючі теж  з різних куточків світу?

70% – це американці і британці, ще 15% – іспаномовне населення, далі всі інші – німці, португальці, з Росії траплялися, українців зустрічав лише кілька. Гості різні, в кожного свій менталітет, вимоги до сервісу. Навіть в спілкуванні видно їхню відмінність. Англійці дуже виховані, ввічливі, хоча трохи скуті. Американці більш розкуті, люблять жарти, з ними легко знайти спільну мову. Іспанці погано знають англійську, тому з ними складніше. Вони зазвичай дуже імпульсивні, особливо латиноамериканці.

Як і в кожній роботі, є певні мінуси. Розкажи про них.

Звичайно, не все, як в казці. Найбільша складність в тому, що довгий час перебуваєш далеко від дому. Контракт триває 6-8 місяців. Можуть запропонувати залишитись ще на місяць. Змушувати не будуть, але відмовлятись не варто. Немає жодного вихідного. Але деколи можуть розробити графік, коли я працюю чотири години зранку і п’ять ввечері. Тобто з 11 до 5 чи 6 дають змогу погуляти, подивитись порти. Кожен день одинаковий, як у фільмі «День бабака». Ті самі обов’язки, та сама обстановка, замкнутий простір на кораблі. Це трохи впливає морально. Починаєш сумувати за домом, за сушею, за звичайним життям. Перші два місяці під враженням, все надзвичайно захопливо і цікаво, але з часом «приїдається». Сама робота не складна, тяжкого не ношу, більше спілкуюсь. Втім інколи втома відчувається.

Тепер про мандрівки: де вдалося побувати?

Подорожі – це хороший бонус роботи на лайнері. Мені подобається відчувати себе туристом, набиратись вражень, відкривати нове. Стараюсь щось взяти для себе і поспілкуватись з людьми. Моя мандрівка на лайнері розпочалась з Об’єднаних Арабських Еміратів. Потім мали круїзи Азією. Там побував десь в десяти країнах. Найбільше вразив Сінгапур. Я гуляв лише центром, не відвідував ніяких визначних пам’яток. Але й цього було достатньо, щоб захопитися ним. В 1950-х роках це була відстала країна третього світу. І який шалений стрибок вона зробила, перетворившись в надсучасний мегаполіс. Це вражає, є з кого брати приклад. Зараз подорожуємо Європою, де теж відкрив для себе біля десятка країн. Особливо до душі припав Котор в Чорногорії. Коли запливаєш туди, то таке відчуття, ніби потрапляєш в норвезькі фіорди. Це маленьке, старовинне, історичне містечко, оточене великими скелястими горами. Взагалі вся Іспанія справила  враження. Я люблю готичну архітектуру. А саме там вона  яскраво виражена. Особливо в храмах Барселони. Коли дивишся на них по телевізору – це гарно, а наяву виявляється ще неймовірніше і грандіозніше.

Вистачає часу, щоб «познайомитись» з тою чи іншою країною?

Якщо правильно розплануєш час, то вистачає. Я в середньому маю 5-6 годин. Шукаю попередньо в Інтернеті, що побачити найбільш визначне. Стараюсь відвідати центр і кілька історичних місць.

Щось збираєш на пам’ять?

Звичайно. Магнітиків уже цілий пакунок. Якщо якісь цікаві речі  трапляються, то купую. В кожному місті чи країні є свої «родзинки». В Римі, наприклад, колізей, в Барселоні – величезний собор Саграда-Фамілія, в Індії – Будда, в Таїланді – зображення з їхніми джунглями. Тому й сувеніри відповідні.

Одним з найяскравіших виразників культури є національна їжа. Встиг скуштувати різних кухонь?

В ресторанах мало проводжу часу, більше стараюсь погуляти. До того ж в нас на кораблі представлені страви усіх континентів. Є індійська їжа, загалом азійська, арабська, європейська. Знаходиться чотири різних ресторани. Ми також маємо змогу їх відвідувати і спробувати щось цікаве. Але я не великий фанат делікатесів. Більше сумую за нашим українським борщем.

Ти побачив чимало різних країн. Як вважаєш, Україна є туристично привабливою?

Безумовно. В нас є багато місць, які можна відвідати і отримати задоволення. Побачити для себе щось нове і водночас своє, рідне. Часто гості в мене питають, де пораджу побувати в Україні. Я завжди рекомендую навідатись до столиці чи десь на Захід – у Львів, Ужгород, Карпати. Або ж в  місто, де я навчався, – у Кам’янець-Подільський. Нам потрібно розвивати туризм, вкладати гроші і підтримувати пам’ятки в належному стані. Потенціал в нас величезний.

Що іноземців цікавить про Україну?

Чимало кого цікавить політична ситуація: які в нас стосунки з Росією, що відбувається на Сході. Хто розуміється в історії, той питає про козаччину і Київську Русь. Європейці знають про Україну, багато хто в нас навіть був.

Чи думав про те, щоб рано чи пізно емігрувати кудись?

Я жив півроку у Швеції, потім  в Португалії, де мав хорошу можливість подивитись за їхнім стилем життя, як там люди себе поводять. І скажу, що це чужі для мене культури. Адаптуватись до них звісно можу і зміг би, але не маю бажання. Ніщо мене не притягує до інших країн. Хочу жити в Україні і емігрувати не збираюсь. Я люблю свою державу, якою б вона не була.

Що плануєш робити далі?

Буду працювати на лайнері кілька років. Але хочу змінити свій «департамент». Це не моє. Спочатку на інші вакансії важко претендувати. Широкий набір лише на барменів, офіціантів та прибиральників. Вже будучи на кораблі, можна розраховувати на інше. На лайнері є до 50 вакансій. Тут є банк, різні магазини, треба люди для організації активностей. Тобто є можливість щось підшукати до душі.

Леся КОНДРАТИК.