четвер, 12 вересня 2019 р.


Півстоліття разом!
20 липня у дім Галини Андріївни та Володимира федоровича Мельничуків із Дубровиці завітає гарне свято – 50 років спільного подружнього життя. Напередодні цієї дати розмовляю з цими хорошими людьми у їх затишному домі на вулиці Гліба Дубровицького. Золоте весілля на порозі, а моїм співрозмовникам не віриться, що час пролетів так стрімко. Життя прожите чималеньке, а скільки пережито відтоді, як стали на весільний рушник. Двох дітей гарних виховали Галина Андріївна та Володимир Федорович, онучок чарівних тепер підтримують. Хоч здоров’я в обох зараз не найкраще, все ж поряд чоловік і дружина, все ж підтримка вони один для одного. А це так важливо, коли біля тебе людина, яка зрозуміє і розрадить.

А кохання моїх співрозмовників зародилося у минулому столітті, традиційно гарно, на новорічному вечорі у будинку культури. Симпатична і зовсім юна працівниця місцевого кондитерського цеху Галя зробила костюм «шампанське» і пішла завойовувати головний приз на цій вечірці. Була в паперових окулярах, ото ж ніхто дубровичанку там не впізнав. «Хто ця загадкова дівчина?» – перешіптувалися хлопці. Згодом симпатичний і високий Володя запросив її до танцю. Після нього ще були кавалери для танців. Але ж додому провів Галю саме її майбутній чоловік. А далі почалося жваве спілкування – в кіно, на танці, прогулянки вечірнім містом. Часто запрошував кавалер свою дівчину у ресторан, мав можливість пригостити за зарплату не лише Галю, та й ціни у ресторані були помірні. Цікаво було поряд двом молодим людям і вони вирішили, що треба поєднати свої долі. До речі, Володимир за спеціальністю фармацевт. Свою трудову діяльність розпочинав в аптечному пункті села Біле. З хвилюванням розповідає мені Володимир Федорович, що не пам’ятає змалечку свого тата, бо той залишив сім’ю. Мама самотужки підіймала сина на ноги. А от Галина Андріївна зі знаної дубровицької родини. Її бабуся і мама були славними господинями.  Всі смаколики на місцеві весілля пекла  довгий час мама моєї співрозмовниці, неперевершеною була у цій справі. Так і казали на маму Галини Андріївни – Пекариха. Згодом і донька пішла стежкою мами. Працювала довгий час Галина Андріївна  на місцевій хлібопекарні на різних посадах, від лаборанта пройшла шлях до фахового технолога. Ох, який запашний хліб постачало підприємство у магазини. «Так шкода, що пекарню знищили», – згадує з сумом моя співрозмовниця.
Але повернемося до часу зародження сім’ї золотих ювілярів. Весілля справили, як годиться, у прибудівці на 150 чоловік. Хіба ж теперішнє ресторанне весілля порівняється по щирому настрою та дружелюбності до колишнього свята біля хати? Хіба ж головними тоді були гроші? Адже дарували їх вже після третього заходу за стіл. Щирість, людське спілкування – це було у той час понад усе. А друзів у двох молодих дубровичан було багато, то й весілля було веселим та пам’ятним. А смаколиків, що вистачало, то вистачало!
Життя розпочали в старенькій хаті неподалік річки, дамби тоді не було, вода часто стояла на вулиці, іноді треба було човном перепливати на роботу. Прийшла Галя за невістку і довгий час жила з свекрухою. Щоправда деякий період мешкало подружжя в аптечній квартирі у Милячах, бо чоловік там працював завідувачем сільської аптеки. Самі у селі купили дерево на хату. Молодий голова сім’ї особисто робив креслення і розрахунки на її будівництво. За рік збудували свою оселю в Дубровиці, друзі допомагали безоплатно, тільки обід Галина хлопцям готувала. Повернулися в райцентр. Володимир Федорович працював у лікарні в аптечному кіоску, згодом в оптиці, а після того довгий час в системі банківської охорони. На той час діяли банки «Україна», «Аваль», «Ощадний». Отож сигналізація часто спрацьовувала і посеред ночі, їхав відразу разом з міліціонерами. Майстром на всі руки називає свого чоловіка Галина Андріївна.
Непросто було трудитися у нічні зміни і його дружині. Робота на хлібопекарні ніколи легкою не була. От за такі трудові роки заробило подружжя, як і мільйони українців, у своєї держави аж мінімальну пенсію.
До речі, додам, що Володимира Федоровича багато людей знає як талановитого мисливця та рибалку. Майстерності у полюванні у нього годі було повчитися, у домі завжди були страви з дичини та свіжа риба. Рибалити люблять всі члени родини Мельничуків. Зараз син Руслан у цьому дуже вправний.
А крім роботи, звичайно найбільше уваги приділяли дітям. Донька Наталія опанувала музичне мистецтво. Галина Андріївна завжди підтримувала доньку у творчих поїздках.  Вдома хвилювався за обох батько. От, наприклад, фестиваль «Оберіг» залишив у спогадах так багато гарних моментів. Авторську пісню Наталі сприйняли дуже позитивно. Зараз мама радіє і всіляко підтримує талант доньки та онучки Боженки, про успіхи яких часто пишемо у нашій газеті. А син Руслан, як і батько, має більш математичний склад розуму, працює нині у Дубровицькому професійному ліцеї. Онучка Ірина опановує нелегку науку кібернетику у столиці, гарні перспективи є у талановитої студентки.
«Який секрет гарного подружнього життя?» – запитую у ювілярів.
– Як і у кожній сім’ї, буває і ми посперечаємося. Але протягом дня вже знову примирюємося. А то ж іноді деякі подружжя по кілька днів не розмовляють. Це неправильно. А ще треба всюди намагатися бути разом, на те вони чоловік і дружина, щоб поряд один з одним радіти святу, вихідним, спільним поїздкам. Це дуже об’єднує. Нас у Дубровиці бачили завжди лише разом.
Дивлюся на цих гарних людей. Попри життєві випробування, проблеми із здоров’ям, вони щасливі, бо мають один одного. Нещодавно Володимир Федорович мав складну травму, дружина доглядала, наполягала на фізичних вправах, була реабілітологом чоловіка. І дякувати Богові господар зараз самотужкий гуляє на свіжому повітрі.
У  їх домі дуже затишно і чисто. «Це мама така непосидюща господиня», – каже донька. У неї ідеальна чистота. А які смаколики досі пече Галина Андріївна, вкладаючи в них свою любов до рідних.
Людське щастя часто невидиме, воно в простих речах: у посмішці близьких, у квітах у дворі, у турботі про здоров’я ближнього. Щастя йти по життю разом, бо тоді і радість подвоюється, і турботи навпіл діляться. Нехай сімейна дорога Володимира Федоровича та Галини Андріївни і надалі дарує подружжю вогонь любові, добра, взаємотурботи. Хай ваш дім  завжди залишається затишним і теплим, хай радують діти та онуки! Із золотим спільним ювілеєм вас, Галино Андріївно та Володимире Федоровичу!
Люба Клімчук.
Два крила мої мама і тато.
Мої янголи, дар із небес.
Вам я Дякую хочу сказати.
Я б без вас не була б тим, ким є.
Бо для кожного з нас у цім світі.
Тато й мама опора в житті.
Не осудять, почують, зігріють
Допоможуть, чим зможуть тобі.
Найсильніші мої обереги.
Що мені дарували життя.
Богом послані, дар мій із неба.
Мама й тато мої два крила.
                               Наталія Ярмошевич.


Немає коментарів:

Опублікувати коментар