Погляд в історію: Свято-Миколаївський монастир

У ці великодні дні «Дубровицький вісник» продовжує знайомити вас, шановні читачі, з історією духовності краю.

За народними переказами, першим релігійним осередком на теренах у Сельці був Свято-Миколаївський монастир. Про його існування вперше письмово згадується в далекому XVI столітті в акті поділу маєтків Марії Гольшанської.

Свято-Миколаївський монастир був заснований приблизно в другій половині XV століття князем Юрієм Семеновичем Ольшанським на одному з островів Горині за 4 км на північний схід від Дубровиці – родинного гнізда князів Ольшанських. Нагадаю, що Дубровиця, у складі Волинської землі, у другій половині XIV століття була загарбана Литвою і стала центром правління князів Гольшанських, родичів Вітовта – великого князя Литовського.

Князі Гольшанські за час свого правління побудували по своїх Дубровицьких маєтках чимало храмів. У 1502 році князь Юрій Гольшанський з Григорієм Глинським і Федором Мстиславовичем зазнали поразки від татар над річкою Уж біля Овруча. Два князі загинули. Скориставшись відсутністю в Дубровиці князя Юрія, татари напали на містечко і сильно його понівечили. Княжій родині вдалося врятуватися. Припускають, що на честь цього чудесного порятунку князь і вирішив побудувати Свято-Миколаївський монастир.

Існує легенда, що якось рибалки помітили, як до острівця на Горині водою принесло ікону святого Миколая і скільки вони не відпихали її від берега, вона знову поверталася. Про це люди розповіли князю, який вбачав в цьому знак Божий – місце, де побудувати монастир. Цю ікону було розміщено в монастирському храмі, який був названий, як і весь монастир, Свято-Миколаївським. Пізніше виявилося, що ця ікона є чудотворною.

Острівець, на якому засновано Свято-Миколаївський монастир, знаходився серед непрохідних боліт і доступ до нього міг бути тільки по річці Горинь. На півночі від храму знаходились дерев’яні господарські будівлі й келії монахів. На схід від вівтаря храму було розташоване монастирське кладовище, сліди якого ще добре було видно до 70-х років минулого століття. Поруч храму стояла дерев’яна дзвіниця. Монахи вправно займалися сільським господарством, запроваджували в господарстві найновіші досягнення європейської агротехніки, обробітку землі й цьому навчали навколишніх селян. Проте їх головним покликанням залишалася молитва та спокута гріхів.

Князі Гольшанські надали монастирю святого Миколая чимало привілеїв, зокрема виділили монастирю значні земельні ділянки, дозволили ловити рибу в Горині, збирати продукти лісу, подарували село Селець, що знаходилося в одному кілометрі від монастиря. Монастир вважався родинним, на його кладовищі поряд з монахами покоїлись члени князівської родини і їх вірних слуг. Крім того, Гольшанські дарували храму чимало прикрас і церковних атрибутів.

22 травня, в день перенесення мощів Миколая Чудотворця, у храмі відбувалися урочисті Богослужіння, на які сходилися паломники з близьких та далеких сіл.

У XVI столітті Західну Україну підкорили поляки. Вони впроваджували свої адміністративні, судові та економічні закони, намагалися нав’язати свої релігійні вірування українцям. Згідно з Берестейською унією 1596 р. частина православного духовенства підкорилася католицькому Ватикану, зберігши православний обряд. Спадкоємці роду Ольшанських також стали католиками й перестали підтримувати Свято-Миколаївський монастир. Монастир став занепадати, а його храм перейшов до громади с.Селець. Парафіяни храму святого Миколая були приписані до храму Різдва Богородиці, збудованого графом Плятером в 1865 році.

У Свято-Миколаївському храмі с.Селець богослужіння відбувалися до 1950 року. За період існування монастирського храму священниками були Леонід Гордасевич (батько відомої поетеси Г. Гордасевич), Іван Кришпиневич, Петро Швець. В селі також діяв хор. Навчав співу сам отець Іван Кришпиневич. Пізніше дяком храму Різдва Богородиці працював Володимир Кубаєвський, родом з Мінська. Проте на початку Другої світової війни Кубаєвський повертається на свою батьківщину і хор розпався.

Сільський храм в 1950 році був знятий з реєстру і переживає лихоліття.

У роки радянської окупації велася активна атеїстична пропаганда. Політика Кремля була спрямована на знищення духовного життя усіх підкорених народів. Заборонялося святкувати будь-які церковні свята та здійснювати православні обряди, активно переслідувалися священники та парафіяни. В 1963 році Свято-Миколаївський храм розібрали. Майно храму було знищено, пограбовано, невелику частину передано до храмів м. Дубровиці. Ті, хто брав активну участь у знищенні храму, до біблійного віку не дожили. Щоб взагалі стерти сліди старої святині з лиця землі, в 70-х роках на місці храму зробили кошару для колгоспної худоби.

Ось таку історію про знищену святиню у Сельці віднайшла я на сторінках інтернету. На жаль, жодних посилань на авторство у публікації не було. Однак, вважаю що більшість історичних фактів, викладених тут, піддавати сумнівам не потрібно.

Великий духовний слід залишили на нашій землі князі Гольшанські, які за власний кошт будували церкви, монастирі, школи. Про це детальніше розкажемо у наших наступних публікаціях.

Люба Клімчук.

Отець Леонід Гордасевич з сім’єю