Для спочилих найцінніше – молитва

 

Провідна, або поминальна неділя, проводи, провідки, гробки, проводи, радониця, дарна неділя, радниця, Томина неділя. Все це назви однієї і тієї ж традиції у різних регіонах України – згадувати душі померлих в першу після Великодня неділю. Одне з цих всіх найменувань вважається церковним –  йдеться про Томину або Фомину неділю. У писанні йдеться, що один з апостолів, Фома, не повірив у Воскресіння Христа. «Не повірю, доки не вложу моїх пальців у Його рани», –  сказав апостол.

І тільки після перевірки він переконався, що Ісус воскрес. Тому весь тиждень, що минає, вважається Фоминим.

Кажуть, на Великдень Бог відпускає душі померлих на землю. А в поминальну неділю душі повертаються назад на небо. От родичі й приходять на цвинтар попрощатися. А якщо в цей день іде дощ, то якась із душ нібито плаче через те, що Господь її не відпустив за гріхи.

Традиції поминальної неділі у регіонах України – різні. На Поліссі традиційно відзначають Провідну неділю, хоч окремі парафії мають Проводи в інші дні. У кожному населеному пункті, кожній парафії скрізь є традиція молитися за тих, хто вже не з нами

У деяких селах Дубровицького району, це роблять відразу після Великодня – у понеділок. Спочатку в церквах проходять Служби Божі, а потім на цвинтарі збираються родичі. Але, як стверджують самі священнослужителі, це зумовлено скоріше зручністю. Адже на Пасху в українців є три вихідні, і вони можуть собі дозволити приїхати до рідних на кладовище без відгулів на роботі.

Колись спеціально для поминання близьких пекли паски, зараз часто беруть ті, що залишаються із Великодня, роблять крашанки.

Після Служби Божої в день Проводів священник й парафіяни хресним ходом ідуть на цвинтар, де відправляють загальну панахиду. Потім кожна родина, яка бажає, запрошує священника на могили своїх предків, щоб відслужити там літію. Подекуди заведено залишати на могилах пасочки, крашанки, цукерки, навіть чарку з горілкою. Чи варто це робити? Священники кажуть: наїдки розтягують тварини, а місце поховання має бути у чистоті та спокої. Церковною традицією установлено, що молитва за померлих повинна бути з жертвою. Тому варто віддавати харчі тим, хто не в змозі купити, чи приготувати святкові страви, а не класти їжу на могилах. Що ж до звичаю залишати, чи навіть лити на могилу горілку, то це взагалі неприпустимо: цим оскверняється пам’ять померлих, – наголошують священнослужителі у своїх зверненнях до парафіян.

Стосовно квітів, якими родичі прикрашають пам’ятники на Проводи, то за словами духівників, бажано нести на цвинтар лише живі, а не штучні. До речі, в Миляцькій громаді заборонили використання на кладовищах штучних вінків і квітів. Голова громади Федір Хлебович каже, стежити за тим, чи дотримуються рішення виконкому будуть місцеві старости.

Федір Хлебович пояснює, на такий крок пішли, аби дбати про екологію. До слова, в сусідньому обласному центрі, Житомирі, рішенням виконкому заборонили продаж штучних квітів під час поминальних днів.

І наостанок про головне. Кладовище – це святиня, там спочивають тіла християн, а найкращим дарунком для спочилих є молитва. Тому, як наголошують настоятелі храмів Дубровиччини, в поминальний день варто прийти зранку до церкви, поставити заупокійні свічки, подати записки за упокій душ покійних із їхніми іменами та помолитися за померлих, щоб великодня радість передалася їм.

Саме так православні люди мають передусім вшановувати пам’ять покійних. Навіть якщо ви далеко від місця спочинку своїх рідних, прийдіть у храм, помоліться за їх душі, подаруйте світло своєї любові спогадам про рідних, що відійшли у небо.

Що для нас, живих, значить провідна неділя? Зворушливі слова про цей день написала минулого понеділка дубровичанка Галина Німчук, ветеран педагогічної праці: «Сьогодні знову звеселіла батьківська хата, яка вже шість років стоїть одиноко сумною пусткою.Тільки на великі свята приїжджають діти, онуки, щоб відвідати могилки рідних і віддати їм шану –  помолитися за їхні душі.Ось і тепер, на другий день Паски, ми побували на цвинтарі та посиділи у такій, близькій серцю, рідній хатині, де з портретів на нас дивляться найрідніші і найкращі у світі очі. І так легко стає на душі, ніби мама тебе пригорнула і дала потрібні поради, як далі жити...».

Нам так не вистачає їх порад, мудрості і любові, всіх дорогих людей, які пішли у небо...

Люба Клімчук.