Дарія Мозоль – тендітна дівчина, залюблена у квіти. Вона звикла у всьому бачити красу та світло. І ділитися цим, роблячи світ довкола трішки кращим. Її благодійність розпочалась з допомоги малюкам в інтернат-закладі. А перед святами Даша запустила акцію для дубровицьких діток з малозабезпечених сімей. І сама не очікувала, що об’єднає гарною справою стількох небайдужих. Дівчина переконана, що творити добро легко. Доводить це власним прикладом і мотивує інших. Що надихнуло на благодійну акцію? У мені давно живе бажання допомагати іншим. Відтак прийшла ідея – стати корисною діткам. Бо ж не кожна сім’я може дозволити купити для них іграшки, солодощі, одяг, а дехто і взагалі продукти харчування, дрова чи ліки. А я вважаю, якщо маєш можливість, хай і маленьку, треба обов’язково ділитися. Так вчить Біблія, так вчать батьки. Ділитися шматочком хліба, гарним словом, посмішкою... Підтримувати тих, хто цього потребує. Це нормально, просто і не вимагає грандіозних зусиль та коштів. Я вірю, що посієш у цей світ, те й неодмінно пожнеш. Якщо сієш добро, воно буйно проростає радістю в очах діток. Їхні вдячні обійми та погляди й надихають на подібні акції. Можливо, я не можу всім допомогти фінансово, але в моїх силах знайти, організувати, доставити, обійняти. І я дуже тішусь, що це мені вдалось. Навіть не очікувала, що все так чудово складеться. Тому враження залишились потужні та неймовірні. Багато людей вдалось долучити до хорошої справи? Я завжди вірила в людей. Сподівалась, якщо є я з величезним бажанням, значить з’являться на моєму шляху такі ж однодумці з іскоркою добра в серці. Так і сталося. Хороша справа притягнула дуже багато хороших людей. Друзі, знайомі й зовсім незнайомі передавали допомогу і перераховували кошти з різних куточків країни – Київ, Луцьк, Рівне, Львів, Чернівці, Тернопільська область, Херсонська, Сарни, Володимирець, Зарічне, Рокитне, села Дубровиччини… Навіть з Польщі і Америки допомагали. З Чернівців прислали 65 кілограм яблук. Дві майстрині поділились власноруч виготовленими заколками та прикрасами, ще одна – своїми руками зробила милка, від яких дівчатка були в захваті. Хтось закупив солодощі та розмальовки. Хтось віддав одяг, взуття та іграшки. Хтось підтримав словом чи поширив оголошення про збір допомоги – це теж дуже цінно. Мені здається, для першого разу ми зібрали непогану суму – 10537 гривень. Я дякую всім і кожному, хто долучився і підтримав мою ідею. Радію, що навколо є стільки людей з великим серцем. Гуртом можна звернути гори і зігріти душевним теплом багато знедолених доль. У «Фейбуці» бачила, що своїми руками робили для діток пакуночки і шили декоративні подушки, тобто вклали в це і свою творчість та душу… Звичайно, а хіба можна приходити до діток та допомагати їм без душі? Ми з подругами ввечері після роботи кроїли та шили ці подушечки. Хоча в кожного свої домашні турботи, але бажання творить чудеса. З’являється і час, і натхнення. Люди передавали цілі пакети з речами. Бувало, до трьох ночі все фасувала і розподіляла між дітками. Однак це мені було лише в задоволення. Багато запитують, для чого воно мені? Чи роблю я це безкорисливо? На таке відповідаю тільки посмішкою. Найкраща нагорода, коли малюк тебе обіймає, з дитячою безпосередністю тішиться цукеркам та іграшкам, яких не завжди бачить, приміряє обновки. І ти подумки радієш, що змогла принести трішки щастя в його часом несолодке життя. Заради цього навпаки хочеться вкладати сили та гроші, а не чекати вигоди взамін. Скільки охопили сімей для першого разу? Загалом відвідали 37 діток з Дубровиці, Сельця, Колок, Берестя, Крупового, Мочулища та Миляч. Мені допомагали працівники соціальної служби. Вони підказали, хто потребує допомоги, адже знають ці сім’ї ближче. І щоразу нас супроводжував фахівець служби, щоб не було непорозумінь, бо люди можуть реагувати по-різному на незнайомців. А так їм розповідали, хто ми і чому приїхали. До кожної сім’ї старалась підійти індивідуально. Одна сім’я потребувала дрова. Ми це організували, привезли і розгрузили. Ще одній – потрібні були ліки Декому необхідні одяг та взуття. І ми ходили з ними в магазин скуплятися кофтинками, штанцями, шапками, рукавицями, черевиками…Комусь не вистачало подушок та постелі. Інших дітлахів радували іграшками, настільними іграми, приємними дрібничками і аксесуарами. Вибираючи їх, уявляла, що я хотіла б найбільше у їхньому віці. І здається, в мене вийшло. До всіх родин завітали з продуктовим набором (туди входило найнеобхідніше: крупи, макарони, олія, борошно, чай, цукор, печиво); із засобами гігієни (зубними щітками, пастою, милом, шампунем). І звичайно ж з купою солодощів. Ці сім’ї справді потребують підтримки. Однак багато людей, реагуючи на подібні акції, кажуть, що треба допомагати тим діткам, які взагалі не мають батьків. Мовляв, хай мама і тато працюють і дбають про своїх чад. В деякій мірі я згідна. Але разом з цим, така ситуація вже склалась. І хіба ж діти винні, що деякі батьки не справляються? Тим більше ми не даємо нікому коштів. А привозимо все виключно для малечі і стараємось для їхнього блага. Хто допомагає Вам реалізувати задумане? Батьки і хлопець, все роблю разом з ними. Я дуже вдячна їм за розуміння, підтримку і підказки. За те, що вони розділяють моє прагнення і погляди на життя. На цьому не плануєте зупинятися? Однозначно, коли все вдається, починаєш планувати щось більше. Було б добре в нашому місті організувати команду однодумців і творити такі справи й надалі. Влаштовувати для діток свята і приємні сюрпризи. А ще спілкуватися з родинами, які опинились в скрутних обставинах. В кожного на це свої причини. Можливо, вдасться до когось достукатись і надихнути звернути з неправильного шляху. Показати іншу картину життя своїм прикладом і допомогти розпочати «малювати» власну долю світлими фарбами. Принаймні в це дуже віриться. Хочеться, щоб в світі було більше щасливих дітей. Щоб кожен малюк зміг розвиватися, вчитися, радіти дитинству. Хай не у великих будинках, не з найкращим одягом і не з найсмачнішою їжею. Можна жити просто, але в спокої, затишку, без п’яних дебошів і конфліктів. Будь-яка дитина заслуговує на найкраще. І в кожного з нас є можливість докласти до цього лепту. Варто тільки захотіти. Спілкувалась Леся КОНДРАТИК.