четвер, 31 травня 2018 р.


Житиме у своїх піснях!

На 59-му році життя у Рівному несподівано помер наш земляк Павло Дука – відомий музикант, поет і виконавець, заслужений артист України, художній керівник гурту «Країна У». Павло Дука у свій час став лауреатом Міжнародної премії імені Григорія Сковороди, працював доцентом кафедри пісенно-хорової практики та постановки голосу РДГУ.
5 травня прощалися з талановитим земляком у Рівному та Дубровиці. У нашому місті музиканта відспівали у храмі Різдва Богородиці і провели в останню дорогу на новий цвинтар, де поховані батьки заслуженого артиста. Поряд з ними він і буде спочивати.
У 2016 році я писала публікацію до нашої газети про шанованого земляка, композитора, виконавця. Тоді у районному будинку культури, даючи концерт для земляків, Павло Дука розповів:
– Вперше на цю сцену вийшов у сьомому класі. Петро Степанюк, який проводив тут прослуховування, уважно переглянув номери всіх бажаючих і звернувся: «А чи є ще хтось, хто хотів би себе показати на сцені?». Я й піднявся останнім. Хвилювався дуже. Але з того часу я і стою перед глядачами. Дякую, що помітив Петро Наумович в мені оту іскру. Згодом співав у ансамблі РБК.
Щодо цієї сцени, то пригадую ще один повчальний і цікавий випадок: У 1983 році з колективом «Простір» завітав до рідної Дубровиці. Співали у селах, у райцентрі ж окремі поціновувачі музики засумнівалися: «Навєрно, вони спєвають под магнітофон» (на той час термін «фанера» ще не був введений в ужиток). Вирішили перевірити. Дядько Юзік (перепрошуємо, що називаю людину розмовним ім’ям), який на той час обіймав у будинку культури чимало технічних посад, під час виступу гурту просто вимкнув електрощит (на прохання отих «музичних експертів»), ми продовжили співати вже без мікрофонів. Але зала наповнилася відразу гучними оплесками.
Відліком свого творчого шляху вважав співак і композитор друге місце у престижному республіканському конкурсі «Молоді голоси», яке здобув у 1989 році, а переміг тоді Степан Гіга. Відтоді відбулося багато виступів, творчих зустрічей. Добре знали митця у нашому краї як художнього керівника гурту «Країна У».
Пригадую і такі слова композитора: «Роки беруть своє. Багато їздили колективом по Союзу. Мав можливість залишитися жити у Сочі. Але завжди так тягнуло додому. А пісні, вони народжуються по-різному, іноді виношуєш у серці музику тижнями, а інколи вона з’являється на світ миттєво, сідаєш за фортепіано, і мелодія ллється».
Гарні слова казали про талановиту людину в день похорон друзі і знайомі, священики з Рівного, адже Павло Дука керував хором у храмі на Басовому Куті. Наш земляк отець Данило також говорив про Павла Дуку як про талановиту людину і патріота.
У своїй промові отець Леонід Поліщук, настоятель Свято-Троїцького храму м. Рівне (Басів Кут), розкрив багатогранність постаті митця, священик нагадав про значення композитора для розвитку української музики, про те, що він співав про все найбільш істотне і яскраве. Отець Леонід зазначив: «Ми, друзі і товариші Павла, будемо згадувати його постійно, бо лунатимуть його пісні, твори, які він понаписував, будемо згадувати його афоризми. Не віриться, що Павла нема. Ми стали свідками того, як сьогодні аплодисментами рівненчани випроводжали митця за ворота нашої церкви. Відтепер він перебуватиме на небесах. Багато людей прийшло у Рівному попрощатися з цією чудовою людиною.
У нашій церкві сльози заливали всіх. Шкода, що не було транспорту, щоб всі могли приїхати і провести Павла до місця вічного спочинку. Унікальна людина від нас відійшла. Його пісні звучали всюди – в родинах, в будинках культури, в адміністраціях, в тюрмах. Він нікому не відмовляв. До речі, Павло їздив піднімати бойовий дух солдатам на фронт. Він співав для батальйону «Волинь».
Відійшла неординарна людина, а нам залишаються молитви, бо крім нашої молитви, яка зв’язує Небо і землю, він вже нічого не потребує. Павло у нашій церкві керував хором, і ми будемо молитися за цю прекрасну людину. Тепер перед Богом Павло дасть відповідь, для чого жив на світі. А він жив, щоб нести нам пісню. Павло ніколи ні з ким не сварився. Він знав, що Ангели можуть прийти і забрати його душу, але не знав, що так рано це станеться. Павло завжди казав: «Проживайте кожен день, як останній! У цій людині не було лукавства. Він міг плакати і сміятися, він був надзвичайно щирим. Дорогі браття і сестри, не скупіться на молитву. Помоліться, як знаєте, можливо різними словами і молитвами, але помоліться за упокій Павлової душі!».
Смерть Павла Дуки – самобутнього музиканта, громадського діяча, викладача стала справжнім ударом для земляків, які любили його за чесність, відвертість, любили його щирі пісні, життєрадісність і оптимізм.
Відомий у Рівному фотохудожник Олексій Потянок поділився такими думками:
«Востаннє бачив Павла Дуку 28 лютого на проекті Галини Швидків «За мить до весни», був він як завжди артистичний, завів публіку жвавими піснями. Дякував мені за фото! І тут раптом – така потрібна усім людина пішла до кращого світу. А хто коли думав, яка важка творча доля артиста-співака, коли за будь-яких обставин виходиш на сцену та співаєш, посміхаєшся, а всередині тобі погано. А що в середині – знає лише сам артист. І виразка, не смертельна, здавалося б, хвороба, але забрала Павла!
Бережіть своїх близьких – особливо артистів-співаків, ми нутром відчуваємо життя, ми сентиментальні і водночас зібрані на сцені ціною власного здоров’я, а часом і життя!
Цінуйте нашу творчість при житті, ходіть на наші концерти, поки ми живі. Бо посмертні згадування – то ностальгія по тому, що не збулося!
Павле, земля тобі пухом! Спочивай, любий друже, та надсилай нам з небес натхнення та любов. Чому так рано пішов – відомо лише Богу! Але тебе не буде вистачати нам усім!».
Дубровиця попрощалася з талановитим сином. Але Павло Дука житиме – житиме у своїх піснях! «Дубровиця, рідне моє місто», «Однокласники» - ці і багато інших творів митця люблять земляки талановитого музиканта.
Люба КЛІМЧУК.


Немає коментарів:

Опублікувати коментар