«Я перед нею помолюся, як перед образом святим»

Квітує травень, оспіваний у піснях, гаптований солов’їними розливами, і з ним приходить до нас славне свято Матері.

Ми мало звертаємо уваги на основне покликання жінки, її головну місію на Землі – продовження роду. Але ж і таємницю жіночності варто шукати у справжньому покликанні жінки – материнстві й коханні.

У наш час, час національного й духовного відродження, ми повертаємось до свят, які шанували наші предки. У них черпаємо скарби народної мудрості, наснагу, сподівання на кращу долю рідного народу.

Святкування Дня Матері має свою історію. У 1910 році у штаті Філадельфія вперше організували День Матері. А в 1914 на клопотання Анни Джервіс (вона рано втратила матір і запропонувала, щоб люди разом вшановували і матір-неньку, і матір-Землю, і Матір Божу) Конгрес США встановив нове державне свято.

Серед української громади День Матері вперше влаштував Союз українок Канади в 1928 році. А з 1995 року День Матері став святом усієї незалежної України.

Хай це свято ввійде в кожну українську родину, щоб під знаком вшанування Матері виховувалися наші діти, бо від того, як вони будуть виховані, залежить наша сила, краса, воля, наше майбутнє.

Упродовж всього нашого життя, з тієї миті, як народжується немовля, і до останнього подиху, найближчою, найріднішою людиною на землі є для нас мати. І хоч би скільки нам не було літ, у скруті і в радості, вголос і подумки ми вимовляємо: «Мамо!». Ніби кличемо її – щоб захистила, щоб просто була поруч. Бо людина в душі завжди залишається дитиною, для якої материнські обійми – найнадійніший у світі прихисток.

На цій землі, де ми живемо, де одвічно родять хліб і добро, де ростуть ліси і мужніють сини, де народжуються пісні і дочки, є ще одне сонце – материне серце.

На жаль, моєї неньки немає на цьому світі уже чотирнадцятий рік. Але я думаю: у людини немає смерті, є мить і вічність, коли на зміну дневі приходить нічна пітьма, а нам назавжди залишається простір і натхненний клич душі.

Я знаю: нині не заведено говорити високими словами та мені хочеться сказати, хай і запізно: «Матінко-зірко моя, звідси я – з твоїх гарячих, пошерхлих долонь і пісень. Тому не шукаю твого сліду в небесах. Він тут – на сходженій, тисячі разів скопаній тобою любленій землі. Тут відгомоніли, відспівали високим голосом, відплакали болючими для мене сльозами твої літа».

Спасибі ж тобі, рідний краю поліський, за те, що тут ходила моя мати.

У День свята матері хочу звернутися до дітей: не забувайте зайвий раз підійти до неньки, обняти, шепнути на вушко: «Я так тебе люблю». І нічого їй більше не треба. Вона й далі радісно нестиме свій хрест на свою Голгофу. А ще моліться, бо наша молитва за батьків дуже сильна.

Іще таке моє побажання: хай усі діти якомога довше чують дихання своїх батьків, удари їхнього серця. І їдуть. Доки є до кого…

Надія КОЛОДА, с. Кривиця.

День травневий, день весняний –

Трави й квіти весняні.

Навкруги – куди не глянеш:

Все всміхається мені.

І в таку чудову днину,

Між пташок дзвінких пісень,

В серце кожної людини

Йшов любов’ю Мамин День.

В цей прекрасний день хочемо привітати свою матусю Катерину Денисівну Приходько з Лютинська!

Нам, дітям цієї прекрасної жінки, поталанило, ми дуже вдячні Богові, що ця жінка – наша матуся. Вона справді сильна жінка, яка дала нам життя і навчила любити. Жінка, котра крізь все своє життя несе важку й водночас таку милу серцю ношу – «материнство». Її материнство по-справжньому вистраждане за рахунок власного здоров’я, воно завжди стоїть насторожі щастя та спокою, завжди оберігає, наставляє та захищає. Наша мама – це наша гордість! Нею варто пишатися тому, що вона зуміла виховати в скрутних умовах трьох дітей, зуміла пройти нелегкий шлях - хвороби своїх доньок, зуміла пережити ті страшні довжелезні, вимолені, виплакані ночі і дочекатися свого сина Юрія з АТО. Не кожна жінка здатна, але це не про неї. Її багатство – в дітях та онуках. Вродлива, жіночна, мудра, добра, сильна й водночас дуже ніжна та вразлива. Мамине слово, мамина усмішка, дотик лагідних рук – найдорожче в світі!!!

Матусенько! Нехай воздасться Вам сторицею все те, що Ви посіяла у наших душах. Нехай Матір Божа і ангел-охоронець бережуть Вас ще довгі-довгі роки.

Лагідна, рідненька, добра і проста,

Наша дорогенька, наша золота,

Натруджені руки, мудрі слова,

Вам, мамо, ніколи, спокою нема.

Тож дозвольте в день такий святковий

Побажати щастя,радості в житті,

Щоб не знали,мамо,горя Ви ніколи

І до 100 років Ви для нас жили!

Син Юрій, доньки – Юлія, Марія.

МАМІ

Для мене вдома подруга і мама!

У школі – вчителька. І зовсім не моя.

І що виходить? Справжня драма.

Бо тут чи там, а ми – сім’я.

Мене послухать не завжди ти встигаєш.

Робота в тебе вже така.

А говорити я люблю, ти знаєш!

І ще смієшся з мого язика.

Конспекти, зошити, книжки, уроки!

І завжди так! Роботи тьма!

А як на мене, то ти – вчитель року!

І виправляти що? Та ні. Нема!

«Наталіє Василівно!» – і так усі перерви.

Як не стомитися і щиро так сказать:

«Я, діти, тут». Це ж треба мати нерви

Усіх послухати, ще й зошити перевірять.

Усе життя і вчителька, й матуся.

В одній руці – пакети і сумки.

І знаєш, мамо, я від тебе вчуся.

І бути вчителем приходять вже думки.

М.А.М.А.

І подруга, і вчителька, і мама.

І мій «директор», і черговий спортсмен.

І сильна, і тендітна дама.

І у всіх справах – супермен!

Хотілося б пробачення просити.

Найкраща мама. Ось тільки ж я...

Могла посперечатись з нею, «не любити»

Її постійні повчання.

Та інколи послухати теж варто,

І розібратись, і допомогти.

Тоді усі проблеми стануть жарти.

З підтримкою всіх цілей можна досягти!

І дуже добре, коли мама щось порадить.

І заспокоїть, все пояснить, все віддасть...

Спокійно усміхеться, у біді розрадить.

І захистити зможе від усіх нещасть.

Дарина Кухар, учениця 8 класу Висоцької ЗОШ І-ІІІ ступенів.