Є така дивовижна професія –

щодня здувати з себе золотий пил

Ювеліра я собі уявляла не інакше, як сивочолого дідуся, обов’язково

в окулярах і з лупою, який день і ніч працює за щільно завішеними шторами

в маленькій кімнатці. Зустріч з Олександром Линником вщент розбила кіношний образ. Моїм співрозмовником виявився молодий золотих і срібних справ майстер. Попри це, хлопець має уже дев’ятирічний стаж у золотарстві

і виконує усі ювелірні забаганки поціновувачів прикрас. А приводом для розмови послужило майбутнє професійне свято, що відзначають 31 січня.

Олександре, знаю, ви не місцевий. Як опинились в Дубровиці і започаткували власну справу?

В Дубровицю привело кохання. Тут народилась моя дружина, сам я з Білої Церкви. Познайомилися ми в гуртожитку, згодом почали зустрічатися. А коли одружились, вирішили переїхати сюди. Звісно,  як і в будь-якій справі, виявилось не легко «ставати на ноги».  Треба було шукати приміщення, облаштовувати його, та й люди мене зовсім не знали. Але було величезне бажання і ціль. І ось уже більше року надаю ювелірні послуги дубровичанам – ремонтую, полірую, розкатую, роблю на замовлення. Насправді на цьому не заробиш надприбутків. Але все ж приємніше, ніж працювати на когось.

Як стали ювеліром – волею випадку?

Випадковостей в житті не буває, напевно, так і мало бути. Взагалі я навчався на програміста в університеті. Але зрозумів, що це не зовсім моє. Якраз тоді чоловік  сестри працював ювеліром.  Він й показав мені ази цієї справи. А все інше освоював на практиці, методом спроб і помилок. Спочатку на підприємстві  в Білій Церкві, а згодом в Києві. Саме в столиці почав власноруч робити прикраси. І мені це сподобалось, особливо старовина і рідкісна техніка філіграні. Паралельно читав багато літератури. Та й зараз в мене завжди під боком книжка. На жаль, достойну освіту ювеліра в Україні не можна отримати.

Щодо освіти, читала, що раніше перед тим, як навчатися на ювеліра, студенти проходили психіатричну перевірку. Невже все так не просто?

Золотарство завжди було щось середнім між наукою і мистецтвом. Треба бути художником і водночас мати навики в креслені, хімії і фізиці. Бо доводиться малювати ескізи, переплавляти метали, працювати з реактивами і кислотами. Слід також мати величезний запас терпіння. Одну прикрасу можна зробити за кілька днів, а іншу – доводиться місяцями. Наприклад, вироби в техніці філіграні інколи складаються з декілька сотень елементів, які треба з’єднати до купи. А це потребує ще й точності. Бо помилки у ювелірній справі дорого обходяться в усіх сенсах цього слова.

Є ще психологічний момент. Приміром, один ювелір  робив прикраси з недорогоцінного металу і продавав їх, як золоті. Виникає спокуса у недобросовісних майстрів. Втім ніяка тимчасова вигода не варта втрати імені і репутації. Бо саме вдячність людей є найприємнішим у цій роботі.

Прикраси – це не хліб, щодня їх не купують, тож хто ваші клієнти? І що найпопулярніше серед дубровичан?

Приходять різні люди, різного віку та статків. Замовляють кулони, сережки, каблучки, ланцюжки. Через різницю в ціні популярніше срібло. Також часто хочуть щось із бурштином. Переважно обирають щось стандартне, оригінальні замовлення – рідкість.

Ви згадали про оригінальність, а із чим цікавим доводилось працювати?

Коли був у Білій Церкві, один циган замовляв золоту соску, яка слугувала не просто прикрасою, а використовувалась за призначенням. Ще жінка просила срібну діадему. Їй порадили її від головних болів. Правда, не знаю, чи допомогло. В Києві, пам’ятаю, замовник приніс фотографію людини і захотів схожу на неї статуетку. Тіло і обличчя було із срібла, а стіл, за яким вона сиділа, обрамлений золотом.  Віддавали на ремонт старовинні речі, яким було більше сотні років.  Буває, береш прикрасу і бачиш її невеличку історію, як носилася, коли зроблена. Жаль, що власники не завжди це цінують. Фанати хотіли емблеми, фігурки з улюблених ігор та фільмів. А модниці замовляли копії прикрас відомих брендів.

Особисто для мене найпам’ятнішою була філігранна 15-сантиметрова квітка. Завжди цікаво працювати з чимось особливим, а не штампувати одне й те саме. Хай піде значно більше часу, але головне кінцевий результат. Не уявляєте, яке задоволення, коли грудка лому перетворюється у твоїх руках на гарну річ. Через це більше люблю срібло. З ним можна експериментувати, ввімкнути політ фантазії. А якщо щось не вийшло, не жаль переплавити. З золотом такого не вийде.

Про зв’язок срібла і лікування головних болів вперше чую. А який ще вплив мають цінні метали на здоров’я?

Срібло вважається чистим металом, тому часто люди замовляли «краплі», які клали у фільтр для води, або ложечки для дітей. Часто воно чорніє, це цілком нормально. Срібло так реагує на проблеми зі здоров’ям володаря. Його вчені рекомендують при дратівливості.  Коли є проблеми зі щитовидкою добре носити тісне намисто з бурштину, а срібна оправа збільшує силу дії каменю. Із золотом менше подібних міфів. Хоча дослідники кажуть, що воно сприяє зниженню тиску, цінне при захворюваннях серця.

У кожній професії – свої забобони, а між ювелірами є такі?

Не можна, наприклад, робити собі обручки. Тому замовляв їх у колег. А ще не бажано, коли паяєш, особливо золото, щоб хтось «стояв над душею». Інакше виріб не вийде.

На що слід звертати увагу при купівлі прикрас, щоб потім уникнути неприємностей?

Обираючи ланцюжок, я не радив би купувати порожні та дуті вироби, до прикладу, турецького виробництва. Вони коштують дешевше, але швидше деформуються, рвуться і забиваються брудом. Зрозуміло, що не варто йти за цінними прикрасами на ринок чи брати на вулиці «з рук». Не треба довіряти величезним знижкам та дешевизні, бо ніхто собі в збиток не стане працювати. Така щедрість має викликати підозру. А ще обов’язково звертати увагу на наявність паперового ярлика з усією інформацією про виріб, який обов’язково прикріплений металевою пломбою. Якщо на ньому написано «цепочка», а не «ланцюжок», «кольцо», а не «перстень», це має викликати сумнів. І найголовніше, справжність золота і срібла підтверджують проба та клеймо виробника (так званий іменник), зазначені на прикрасі. Найпопулярніша проба золота – 585 (вона містить 58% чистого металу), найнижча – 370, а найдорожча – 750. Для срібла існує одна – 925. Хоча може бути й 875, але це велика рідкість.

А чи можна визначити підробку неозброєним оком?

Будь-який виріб – чи перстень, чи застібка на ланцюжку – повинен бути суцільним, ідеально рівним і не відгинатися. Є багато елементарних порад в Інтернеті. Наприклад, справжнє золото не реагує на магніт, кинувши ребром на кахельну підлогу воно підстрибне, інший метал – ні. Відчайдухи взагалі перевіряють на зуб, з допомогою йоду і оцту. Але я не радив би гадати на кавовій гущі, а звернутися до майстра. Він завдяки кислотним  реактивам  швидко визначить підробку.

Як правильно носити прикраси, щоб продовжити їхню «службу»?

Це правильне питання, адже в ювелірних прикрасах важливим є не стільки вибір, скільки подальший догляд. Щоби золото тривалий час вас тішило, потрібно правильно зберігати прикраси: не можна скидати їх в одну купу. Кожен виріб повинен лежати окремо, щоб він не подряпався, а ланцюжки не плуталися. Потрібно також пам’ятати, що «дуті» ланцюжки лише виглядають масивними та великими, тому не можна на них чіпляти важкі підвіски. І головне – ювелірні прикраси бажано знімати на ніч і під час роботи вдома та на городі. Бо зачасту приходять ремонтувати саме механічні пошкодження. А ще деякі косметичні креми мають у своєму складі ртуть, що погано впливає на прикраси.

Як почистити золото та срібло в домашніх умовах?

Повернути золоту блиск можна за допомогою звичайної зубної пасти. Нанесіть її на прикрасу та ретельно потріть зубною щіткою. Потім змийте водою. Зі сріблом трішки складніше. Цей метал часто темнішає. Відполірувати та почистити срібні прикраси можна за допомогою засобу для миття посуду та соди. Їх потрібно змішати в кашку та потерти виріб. Потім також змити водою. Не слід експериментувати зі спеціальними засобами. До мене приходила одна жінка. Її дочка привезла з Чехії реактив для чистки виробів. Вони поклали в нього прикраси на добу. Спочатку було добре, все прекрасно блищало. А через кілька днів поверхня стала матовою. Щоб повернути блиск, я знімав повністю верхній шар металу. Засіб його роз’їв.

Чи маєте якусь професійну мрію?

Ще в Києві я почав обрамлювати філігранню велику ікону. На це в мене пішло б близько півроку. Але, на жаль, не вдалось доробити, бо переїхав у Дубровицю. Ще довго вона не виходила мені з голови. Хотілося б зробити щось подібне масштабне.

Ювелір – фах, який з давніх-давен передавався у спадок, свого сина теж бачите у цій професії?

Скоріше, ні. В ювелірній справі переважає масове виробництво, і з кожним роком все більше. Натомість ручна робота не така популярна. А цінність ювеліра саме у власних виробах,  від цього він отримує задоволення. А в рутинні на підприємстві можна загубитися і це швидко набридає. Я ж хочу, щоб він займався тим, що справді до душі.

Леся КОНДРАТИК.