«СВОЇХ ЛЯЛЬОК-МОТАНОК Я НАЗИВАЮ «ПОДРУЖКАМИ»

Одяг, взуття та прикраси – найнеобхідніші предмети в повсякденному житті людини. Однак в давнину вони виконували не лише практичну, але й не менш важливу символічну роль. В давніх віруваннях обереговим елементам надавали особливого значення. Зокрема це стосувалося прикрас, оздоблень і вишивки. Скажімо, коралі, каблучки, вінки, зрештою, вишивка на подолі сорочок та блуз, рукавах, комірі – не просто прикраси, а насамперед охоронне коло, яке мало убезпечити людину від злої сили.

На перший погляд ці прості й дивовижні предмети, родинні реліквії-обереги здаються якоюсь дрібничкою – звичайною ковдрою, піччю, іконою, – яких дуже багато. Але це не так! Наші реліквії-обереги – це наші талісмани, які ми цінуємо поряд із душевними якостями – добром, милосердям, любов’ю. Це найдорожче – наші корені, минуле родини, страждання й радощі...

Сьогодні про один з таких древніх  українських  талісманів, завдяки яким наші предки кодували на добро свою долю, ми говоримо з методистом районного будинку культури Іриною Андріївною Потер. Одним із захоплень цієї творчої жінки є виготовлення ляльки-мотанки.

Пані Ірино, що це за іграшка й звідки у Вас таке захоплення? Чи відслідковуєте особливості цих ляльок, характерні для певних регіонів України?

Лялька-мотанка (або вузликова лялька) є прадавнім сакральним оберегом, вона з’явилась, як тільки почали вирощувати льон. Я давно зацікавилась нею. Мені було особливо цікаво, чи в нашому районі вона мала якесь значення для людини в повсякденні? Звичайно я почала з історії її виникнення в Україні і знайшла дуже багато цікавих фактів.

Наприклад на Полтавщині, коли дівчина виходила заміж, мати до рушників клала також ляльку-мотанку як оберіг сімейного вогнища. Наші предки вірили, що мотанка має магічну силу, тому їх інколи робили з конкретною метою. На Закарпатті – щоб викликати дощ у посуху чи для доброго врожаю. Часто всередину ляльки клали цілющі трави від хвороб і давали бавитися дітям. Зазвичай такі ляльки після того, як вони виконували свою місію, спалювали. Одна із старовинних традицій, пов’язана з мотанками, зберіглася і донині. Чи не кожному з нас доводилося бачити на капоті машини молодят гарно вбраних ляльок. А в давнину ляльку прив’язували до підводи, на якій їхали наречені до церкви на вінчання. Та ця мотанка була особливою: ляльки зображали чоловіка та жінку. Проте руки у них були спільними. Їх називали «нерозлучники».

З чого виготовляєте свої іграшки? Чим вони особливі? Чи маєте колекцію іграшок, якщо так, то які екземпляри до такої колекції входять?

У нашому районі ще в сиву давнину матері загортали у тканину шматочок пожованого хліба, зав’язували у вузлик і давали немовляті. Називали це «куклою». Вона виконувала дві функції – соски та іграшки. Також старожили розповідали, що в нас мотанки ложили в колиску, щоб колиска не стояла порожньою. Клали таку мотанку дитині під подушку, щоб забирала погану енергію, весь хатній негатив. Тому головне призначення ляльки -мотанки, яка виготовлена власними руками – вона може стати родинним оберегом та родинним спадком.

Свою першу мотанку я робила так само, як і наші предки, з лляного самотканного полотна, для того, щоб зрозуміти і освоїти техніку виготовлення. Але лляне полотно у нас в дефіциті, і я знайшла простіший варіант. Використовую картонні трубки з фольги. Хто зацікавиться, звертайтесь, ми проводимо майстер-класи. Також покажу свою невеличку колекцію ляльок,  яких я називаю своїми «подружками». Ніяк не можу зібрати велику колекцію, тому що з великим задоволенням роздаровую. Зараз роблю заготовку на ляльку «Зеленого Куста» до свята Трійці.

Пані Ірино, Вас в районі більше знають як керівника самобутнього творчого колективу «Намисто»? За яким прнципом підбираєте людей до нього? А мотанка якимось чином до «Намиста» причетна?

В нашому фольклорному колективі «Намисто» є своя берегиня. Звичайно ж – лялька-мотанка «Намистина». Про своїх учасників колективу я можу розповідати безкінечно. Дівчата, як справжні українки, співучі красуні з перчинкою та родзинкою. А хлопці – то справжнісінькі козаки. Вони особливі. Принципів відбору в колектив не було. Нас об’єднує одне – любов до народної пісні. Чомусь зараз фольклорні пісні завжди стоять на другому плані. Ми шукаємо, записуємо, розучуємо і доносимо до глядачів і слухачів пісні та обряди, які давно забуті. Хтось же має зберігати наші традиції, щоб наші діти знали, звідки їх коріння. В нашому районі пісенного скарбу дуже багато. Тому нам є над чим працювати.

Що б порадила тим людям, які б захотіли стати твоїми послідовниками у виготовленні таких старовинних ляльок?

Всім бажаючим, хто хотів би долучитися до цієї справи, моя хороша порада. Лялька-мотанка у ваших руках народиться швидше, коли матимете хороший настрій і натхнення. І ще є один секрет: коли починаєте іграшку виготовляти, потрібно з нею спілкуватися, і тоді у вас народиться справжня берегиня.

Як Ви прийшли в культуру? Хто підштовнув до такого кроку? Чи коли-небудь виникало бажання змінити свою професію? Чи пам’ятаєте свій перший виступ на сцені? З чим можна порівняти ті відчуття?

Якби мені зараз запропонували якусь другу професію з великою зарплатою, не погоджусь ніколи. Тому що культура – це моє. Другого бути не може. Це ще з шкільних років. А перший виступ мій публічний був ще в третьому класі, як зараз пам’ятаю. Моя вчителька музики Людмила Миколаївна Скибан – перша, хто майже за руку вивів мене на сцену. Відчуття були неймовірні. До цих пір переживаю той адреналін. До речі, з часом нічого не змінилося – кожного разу хвилююся й збуджуюся перед виступом, як вперше. Вже в старших класах до мого «продюсування» долучилась класний керівник Раїса Михайлівна Таборовець – весь час вчила, як потрібно триматися на сцені. Вона вже тоді казала, що моє майбутнє – тільки культура. Тому я їм і вдячна, що зуміли в мені розв’язати творчий вузлик. Так і пішло – сільський будинок культури, далі музей, в якому я пропрацювала п’ять років.

Районний музей, де Вам, по суті, доводилося все починати з нуля, який урок приніс такий досвід культпросвітницької роботи?

Після музею так і залишилася звичка не сидіти на місті, бути завжди у пошуку чогось цікавого та корисного.

Дякую за розмову. Й нових творчих злетів.

Людмила РОДІНА.