* Добросусідство

ДИМ ІЗ ПРИСМАКОМ КОНФЛІКТУ

До нашої редакції звернувся мешканець Дубровиці Юрій Георгійович Абрамович з проханням допомогти в непростій ситуації. «Я межую з сусідом М.В. Музичком на вул. Лугова. Восени він поставив твердо-паливного котла в сараї на відстані 6 метрів від мого будинку, якраз навпроти моїх вхідних дверей. Тепер, коли сусід розпалює котла, мені на вулицю вийти ніяк. Весь дим стоїть у нашому дворі, через двері проникає в житлове приміщення (коридор, ванну). Ми змушені дихати чадним газом. Ні прання на вулиці не можна вивісити, ні з онуками в дворі погуляти…».

Сусід пана Юрія стверджує, що такі претензії на його адресу упереджені. Каже, що пан Абрамович вже неодноразово провокував його на конфлікт. «Третього січня навіть газ до нашої оселі перекрив, мусили спеціалізовану службу й поліцію викликати, аби відновити газопостачання. Юрій Георгійович може дуже бурхливо реагувати на будь-що», – каже сусід Максим Музичко.

Чоловік пояснює, що з підвищенням цін на газ, змушений був перейти на альтернативне опалення. «Ми придбали сертифікований польський котел. Він досить економний в обслуговуванні й має високу тепловіддачу – то тепер здебільшого використовуємо цей вид опалення».

Але те, що благо для одного сусіда, для іншого обертається злом. «Я людина старша, до того ж маю проблеми зі здоров’ям, серце недуже. Зробив сусіду зауваження, що дихати нема чим в моєму дворі, коли він свій котел запалить – він ніяк не реагує. Хоча ж має й пічне, й газове опалення, можна було б обігріватися й в інший спосіб. Нехай  вже хоч тоді, коли вітер дме в бік нашого обійстя. Ми живемо внизу, у нас здебільшого ніколи тиску достатнього нема, щоб дим вгору піднімався. Він стелиться по моєму дворі туманом, тоді пігулки жменями ковтаю, бо самопочуття ніяке.

В 2015 році я без роздумів пішов в АТО, бо відчував, що наша держава потребує моєї допомоги. Побачу тепер, як захистить колишнього атовця наша держава», – в свою чергу аргументує Юрій Абрамович. Те що перекрив сусіду газ, – каже чоловік, – звичайно, не вихід. «Прикро інше, – наголошує Юрій Георгійович, – з батьками Максима ми жили гарно, по-сусідськи. Той же газ, коли собі провів, сам запропонував сусідові змонтувати й до їхнього будинку. Так й сказав: врізайтеся до моєї труби, хіба ж шкода для сусіда, якщо по-людськи розібратися? Й зливного колодязя допоміг сусідові облаштувати, й до централізованого водогону підключитися, бо ж гарний сусід – перший приятель. З Максимом так не виходить. Щось мудрує сам собі, на інших не зважаючи. То так накипіло на душі, коли черговий раз сусід закоптив двір. Зопалу перекрив йому газ. Нерви вже здають…».

Минулого понеділка ми побували на обійсті Юрія Абрамовича разом з комісією міськвиконкому на чолі з Юрієм Яременком. Й справді чадний газ від сусідського димаря відчувається. Во й не дивно – бо ж встановлено цей димар біля самісінької огорожі, що розділяє два домоволодіння й прямісінько перед входом в дім Юрія Георгійовича – всього за кілька метрів від вхідних дверей. «Це сьогодні ще мороз стоїть, то викиди трохи піднімаються в небо, а уявіть, як буває, коли сира вітряна погода – все в нашому домі». Відчувається дим й в помешканні.

Навідалися ми й до його сусіда Максима Музичка. Він показав й сам котел, й помешкання, де його вмонтовано. Ніби ніяких порушень нема. Пожежних норм дотримано. Я не фахівець з опалювальних систем й не можу винести якийсь однозначний вердикт в даній ситуації. Тут мали б вагоме слово сказати компетентні служби.

На жаль, атмосферні викиди в приватному помешканні в Україні не регламентовані жодним законом. Та що тут житловий сектор, днями по телебаченню показали сюжет про роботу індустріального гіганта  в Кривому Розі – його викиди буквально отруюють місцевих мешканців. Санітарна служба, яка раніше контролювала такі ризики для здоров’я, нині реорганізована. «Причинно-наслідковий зв’язок впливу екологічних факторів на здоров’я людини нині не входить до нашої компетенції, позаяк й сама служба, яка раніше перебувала в підпорядкуванні Міністерства охорони здоров’я, перейшла під оруду Мінагрополітики», – говорить колишній головний санітарний лікар району Лариса Шеремета.

Повинна б в даній ситуації винести свої рекомендації архітектурно-будівельна інспекція, однак при щільності забудови на Луговій важко дотриматися теперішніх архітектурних вимог.

«Подивіться, які були вимоги колись, коли житло облаштовувалося тільки пічним опаленням – всі будинки розміщувалися під одну лінію, віддаль між димарями витримувалася на рівні не менше 20 м, та й висота їх була більш менш однаковою, тому й таких суперечок не виникало. Тепер хто що хоче, те й на своєму подвір’ї робить, а поза його домогосподарством – хоч потоп», – бідкається Юрій Георгійович Абрамович.

Розказує, що подібний «димовий» прецедент в Дубровиці вже був. Сусіди скаржилися на смердючий шлейф від димаря магазину «Надія», що по вулиці Миру. Аби не поглиблювати інцидент, власники магазину просто почали використовувати інший опалювальний пристрій. Як не крути – мудрі українці завжди більше цінували добросусідство, ніж тимчасову вигоду.

Сподіваємося, що дійдуть згоди й сусіди на Луговій. Пан Абрамович говорить, якби сусід трохи змістив вперед свій горезвісний димар, щоб той не обкурював димом вхід до його будинку, то й претензій ніяких не було б.

Юрій Яременко ж каже, що рекомендуватиме Максиму Музичкові ще вище підняти димову трубу, використовувати для опалення виключно сухі дрова твердих листяних порід, а також змінити сам режим опалення, більше завантажуючи котел на ніч, коли сусіди не перебувають на вулиці.

Людмила РОДІНА.