Язик до Києва доведе, а розум – до Англії

Писати про молодь – особливе задоволення. Бо попри нарікання та закиди, розумієш, що є ким пишатися і на кого рівнятись. Наприклад, дубровичанка Олена Бордакова нині «гризе граніт науки» в престижному англійському коледжі. Дівчина власним досвідом спростовує міф, що у Великобританії навчаються тільки діти президентів, урядовців та олігархів. Незважаючи на зайнятість Олени, нам таки вдалось поспілкуватись з нею через соцмережу. Відтак у невеликому інтерв’ю читайте про враження студентки від Туманного Альбіону.

Ти навчалася в Дубровицькому ліцеї, як вийшло, що потрапила до Англії?

Моя історія  розпочинається з моменту, коли я вперше поїхала до Великобританії на запрошення однієї з англійських сімей. На той час у Дубровиці працювала благодійна організація «Лінія життя дітей Чорнобиля» (Chernobyl Children’s Lifeline), яка давала можливість потрапити на місяць за кордон для оздоровлення. Ось і склалось так, що я стала однією із щасливчиків. Потім неодноразово відвідувала ту ж саму сім’ю. Вона й подарувала мені шанс навчатися у Великій Британії. Вирушати так далеко не було лячно, скоріше незвично. Хоча туга за рідною домівкою, якщо чесно, не покидає мене майже ніколи. А якщо і покидає, то лише тоді, коли за навчанням навіть сумувати немає часу. Загалом здобуваю освіту тут з літа 2016-го.

Вступити до закладу, напевно, було непросто.

Справді, це складний і довготривалий процес. Мені необхідно було здати GCSE – екзамени, які чимось схожі на ЗНО, але їх було аж дев’ять. А часу в мене було обмаль. Тому я стала ученицею іншого коледжу, де мені допомогли підготуватися та скласти ці іспити. А далі – суцільні інтерв’ю, бесіди і знову екзамени. Оскільки я подавала заяву на отримання стипендії, конкуренток у мене було багато. Але мені знову ж таки поталанило, і я отримала безумовне (це означає, що моє місце не залежило від результатів GCSE) запрошення до коледжу.

Британська освіта вважається однією з найкращих. Чи дуже вона відрізняється від нашої?

Мабуть, причиною того, що мені було і досі є складно, стали саме відмінності в системі освіти України та Англії. Вони відрізняються усім. Британським учням викладають базовий матеріал у початковій школі, для мене ж навчання там стало повністю новим досвідом. Англійська математика вразила найбільше. Було так багато матеріалу, про який я ніколи не чула, який я ніколи не бачила, що у мене виникали сумніви щодо того, чи взагалі зможу осилити кількість поставлених переді мною завдань. Натомість сподобались стосунки між вчителями та учнями. Усі дуже дружелюбні, поважають одне одного, і головне – не бояться запитати, коли щось не зрозуміло. Там навчають за принципом, що ніхто не ідеальний, а помилки – це кроки  до успіху, адже на них вчаться. Позаурочна діяльність не є обов’язковою, але майже всі охоче беруть участь. Пам’ятаю, що сама займалася спортом шість днів на тиждень після школи. Мовний бар’єр не спричиняв проблем, у більшості випадків труднощі виникали зі знанням культури та звичаїв Англії.

Розкажи про свій коледж. Читала, що це заклад з минулим. А на фото взагалі виглядає, як будівля з казки.

Так, коледж відкрили у 19 столітті, і з роками він стає тільки кращим. Коли вперше побачила його, подумала, що потрапила до Хогвардсу з «Гаррі Потера»! І не помилялася, бо заклад насичений історією.

У коледжі навчаються лише дівчата, і усе дуже дисципліновано. На заняття можна приходити лише у шкільній формі, навіть шкарпетки повинні бути темно-синього або чорного кольору. Ніякого макіяжу, нафарбованих нігтів, аксесуарів –  усе це заборонено. Одне з найдивніших правил для мене є обов’язкова наявність зеленого блейзеру (різновид піджака – авт.), коли йдеш до і з коледжу.

Найбільше подобаються ранкові лінійки. Оскільки  моя школа є релігійною, ми співаємо та промовляємо молитви кожного ранку. Навіть здивована, що саме така традиція мені припала до душі, втім це допомагає знайти нових друзів і робить атмосферу в коледжі теплішою. Ніколи раніше не була у хорі, нині ж від цього отримую величезне задоволення і багато позитивних емоцій. Також щоранку нам розповідають надихаючі історії, які завжди цікаво та корисно послухати, бо мотивують старатись ще дужче.

Що вивчаєш і як влаштований розпорядок у школі?

Штудіюю математику, економіку, історію та політику. Відвідую гурток хіп-хопу, лінгвістики та Модель ООН. Зазвичай є шість занять. Одне – триває 55 хвилин, а потім перерви, більшість з яких  п’ятихвилинні. Втім ранкова і обідня займають півтори години. Неділя – єдиний вихідний день.

А мешкаєш де?

Проживаю у гуртожитку  разом з іншими дівчатами. Умови дуже хороші, у кімнаті я сама. Також забезпечене п’ятиразове харчування.

Студентство – це не тільки навчання. Як відволікаєшся від занять?

Відпочивати та відволікатися вдається рідко, адже роботи дуже багато. Однак це не заважає інколи вийти, прогулятися, випити чашку кави з подругами. Я закохана у Челтнем – містечко, де знаходиться коледж. Його по праву вважають одним з найкрасивіших міст епохи Ренесансу. Архітектура і атмосфера просто зачаровують. Є безліч монументів та історичних пам’яток, а ще виставок та фестивалів.

Маєш можливість подорожувати Англією?

Мала  прекрасну нагоду відвідати багато міст минулого року. Однак найяскравіші враження  були не від Англії, а від подорожі до Уельсу, де ми спустилися до однієї з шахт. Було дуже темно і лячно, але ніколи не забуду отриманих емоцій та спогадів.

Чи навчаються в твоєму коледжі ще українці? Бо завжди приємно далеко від дому почути рідне слово.

Українці у коледжі є, але їх дуже мало – напевно, до п’яти. Однак навчаються багато росіян, з якими часто спілкуюсь. Взагалі, склалось враження, що наші громадяни рідко відвідують Англію. Тому тамтешні люди здивовані, коли дізнаються, що я – українка. Буває, що деякі англійці плутають нас з росіянами, або ж взагалі думають, що Україна – це частина РФ. Інколи це дуже засмучує.

До речі, часто вдається приїжджати до Дубровиці. І за чим українським сумуєш на Туманному Альбіоні?

На жаль, додому приїжджаю нечасто: два-три рази на рік. Найбільше сумую за їжею, бо так, як мама, в Англії готувати не вміє ніхто.

Ти уже доволі довго провчилась. Як відчуваєш, Англія – твоя країна? Бачиш там своє майбутнє?

Я сумніваюсь, що це моя країна. Тут не все так добре, як здається. Як і скрізь, у Великій Британії є плюси та мінуси. Думаю, моє майбутнє все-таки переплететься з майбутнім моєї Батьківщини. Можливо, Україні далеко до їхнього життя в економічному плані, але я знаю, що наша нація завжди боролася і завжди буде боротися за добробут своєї держави.

Британці – які вони? Бо ж з цією нацією пов’язано безліч стереотипів.

Особисто в мене перед поїздкою не було ніяких упереджень. Я знала, куди їхала, і які люди на мене там чекають. Британці – дуже ввічлива та весела нація. Мені подобається їхній гумор та легкий підхід до складних  ситуацій – завжди на позитиві. Працювати вони не дуже люблять, на мій погляд, адже неодноразово помічала, що фізичною роботою тут займаються переважно іноземці – поляки, наприклад.

Мабуть, найбільше здивував етикет англійців. Я завжди знала, що це привітні та толерантні люди, але мене вразила їхня пунктуальність та правильність. Думаю, що зустріла мало британців, які приходили б кудись невчасно.

Вступати до університету теж плануєш у Великій Британії? І взагалі про який виш мрієш?

Не обов’язково. Планую розглянути й інші варіанти, наприклад, Канаду, Німеччину, Чехію та інші університети країн Європи. Мрію, звісно ж, вступити до Оксфорду або Кембріджу, однак не впевнена, наскільки реальними є мої шанси.

Яким правилом керуєшся по життю?

Мій принцип – користуватися шансами, а не викидати їх у смітник! (Англійською це звучить краще). Ліпше  усвідомлювати, що зробив помилку, аніж шкодувати все життя, що не спробував.

Дякую за цікаву розмову. Успіхів тобі у навчанні та підкоренні нових вершин.

Спілкувалась Леся КОНДРАТИК.