* Хто захистить селянина?

КОЛИ ЦІНИ НА МОЛОКО БУДУТЬ АДЕКВАТНИМИ?

Реформування аграрного сектора в нашій області призвело  до того, що стару систему ліквідували, а нову не побудували. Добре, звичайно, що ввійшли в ринкову економіку, добре, що селянину дозволили мати у власності будь-яку сільгосптехніку, утримувати в своїх приватних господарствах худобу, обробляти  в силу можливості певну кількість ріллі, сіножаті. Здавалося би, живи, селянине, працюй і май.

Однак головним важелем управління аграрного бізнесу стала цінова політика. Минуле згадувати не будемо, хоча добре все пам’ятаємо, розглянемо теперішній час.

Одною з головних фінансових підтримок жителів села є реалізація лишків сільськогосподарської  продукції.

Проаналізуємо, наприклад, закупівлю молока від приватного сектора. Якщо порівняти закупівельні ціни з минулим 2017 роком, то зимової пори вони були більше 8 грн. за літр молока з вмістом жиру 3,4 %, в цьому ж 2018-му закупівельна ціна в січні трималася на рівні 5 грн. за 1 літр, а в лютому опустилася до 4,50 грн.

Таким чином власники ВРХ, що утримується в одноосібних господарствах, опинилися в нестерпних умовах саме через закупівельні ціни. В торговельній мережі 1 літр молока з вмістом жиру 3.2 % коштує більше 20 грн., а в селянина 1 літр молока з вмістом жиру 3.4 % заготовляють по 5 грн. Можна подумати, що магазинне перш ніж потрапити на прилавок пройшло масштабне збагачення всіма вітамінами та мінералами.

А між тим це з молока, закупленого у приватників, отримують сметану, масло, кефір, сири та інші молокопродукти, і це молоко коштує всього 5 грн. за літр. А що можна отримати з молока, придбаного в магазині, при ціні понад 20 грн. за літр? Запитання, як кажуть в таких випадках, риторичне.

Через це і маємо тенденцію до зменшення  поголів’я ВРХ не тільки в нашій області, а й по всій Україні (а зменшення поголів’я корів автоматично тягне за собою ліквідацію одноосібного приватного господарства, в зародку вбивається любов до селянської праці, виховання фермера і господаря в цілому).

Мало того на сьогоднішній день молоко з приватного сектору навіть молоком не називають, а сировиною. Тоді, напевно, молокопереробні заводи потрібно перейменувати в сировинно-переробні, а молоковози – в сировинновози. Але це так ліричний відступ.

При зверненні до власників молокопереробних підприємств з проханням підвищити закупівельні ціни на молоко від приватного сектору, отримали пояснення, що це неможливо, тому що «ми не можемо працювати в збиток».

Але повинен же спрацювати хоча б елементарний інстинкт самозбереження, бо коли селяни, обурені такою політикою закупівельних цін, пустять свою худобу під ніж і не стане молока, тоді потрібно буде зупинити й переробні заводи. Судіть за простими підрахунками: якщо в сільгосппідприємствах області утримується 14127 корів, а в підсобних господарствах сукупно дійне стадо налічує 69811 голів, причому й продуктивність цієї худоби подекуди в рази вища, то цікаво, яким чином заготівельники компенсуватимуть різницю молока від 55684 голів? Отож цю проблему необхідно розглядати в комплексі й піднімати її на усіх рівнях – в Кабінеті Міністрів, Верховній Раді, на рівні керівників області, районів аж до невеличких сільських громад.

За дорученням селян,

керівник ПСП «Злагода» Микола НОВИК. 

P.S. З цією проблемою Микола Григорович звертався також до народного депутата України Василя Яніцького. Будемо сподіватися, що голос селянина врешті -решт буде почутим.