Крізь стереотипи до медалей

Нині ролі чоловіка і жінки дещо змінилися, порівняно з тим, як жили наші предки сто-двісті років тому. Жінка перестала бути просто берегинею домашнього вогнища, а чоловік не завжди є головою родини. Та й кордони між поняттями «чоловічий» і «жіночий» поволі стираються. Спочатку прекрасна частина людства отримала право голосувати, одягла штани, пішла на роботу та в політику. А у 80-і роки «слабкій статі» підкорилися й види спорту, які до цього вважалися суто «чоловічими». Разом з тим виникло твердження, мовляв, силовий спорт позбавляє жінок природного шарму, робить з них «залізних леді» в спідницях. Впевнено переконують в протилежному наші тендітні землячки – дворазова чемпіонка України з пауерліфтингу Ольга Каплун та бронзова призерка чемпіонату Європи з боксу Тетяна Петрович. Про своє спортивне життя вони розповіли «Дубровицькому віснику».

«Тренер думав, що я не прийду

на друге заняття»

Чи вірите ви, що 48-кілограмова дівчина підіймає 105-кілограмову штангу? Ні? А доведеться. Ольга Каплун із Сельця довела це на нещодавніх обласних змаганнях з пауерліфтингу, перевершивши свій особистий рекорд. І на цьому зупинятись не збирається.

Після школи Оля вступила до РДГУ, де зараз освоює фах психолога. Про те, що колись серйозно займатиметься спортом, навіть не уявляла.

«Півтора роки тому у тренажерний зал мене привела, мабуть, доля, – згадує дівчина. – Якраз тоді тренер з «Інваспорту» (спортивної організації для інвалідів) шукав підопічних. Я маю проблеми із зором, тому він зв’язався зі мною, запропонувавши випробувати свої сили у пауерліфтингу. Напевне, як і більшість, сприйняла це із осторогою. Адже тоді здавалось, що тягання заліза - далеко не дівоче захоплення. Втім цікавість взяла гору. Спробувала і мені сподобалось. Хоча тренер думав, що я не прийду на друге  заняття. Адже тоді важила 46 кілограм, була маленька та худенька. Втім бажання виявилось сильнішим за фізичний біль».

«Коли отримуєш перші плоди своєї роботи, перші визнання, медалі, то з’являється азарт і прагнення досягати  більшого і більшого, – продовжує спортсменка. – Відтак через півтора місяці після «знайомства» зі штангою я отримала перемогу на чемпіонаті України з пауерліфтингу серед людей з обмеженими можливостями і стала кандидатом у майстри спорту. На наступному чемпіонаті я знову була першою і  отримала звання «майстра спорту». Між цими були обласні змагання. Тепер активно готуюсь до світового чемпіонату. Хочу там зайняти призове місце і ввійти до збірної України. Зараз для мене це головні цілі, задля яких наполегливо працюю. Тренуюсь три рази на тиждень. В ці дні займаюсь в залі і додатково підтримую форму на фітнесі. Адже втриматись у моїй ваговій категорії (48 кілограм) не так і просто. Доводиться докладати зусиль і правильно харчуватись».

Спортсменка каже, що особливого секрету успіху не має. Головне - багато тренуватись, мати величезне бажання та дослухатись до тренера.

«Також спорт потребує сили волі та витримки, – додає вона, – слід розуміти, що буде складно. Мій тренер часто жартує: «Хочеш, щоб було легко, йди на легку атлетику». А ще треба позбутись усіх стереотипів, що витають навколо цього виду спорту. Скільки б жінка не займалася пауерліфтингом, вона не стане подобою Шварценеггера. Без прийому спеціальних препаратів (анаболіків) кардинально змінити фігуру неможливо. Пауерліфтинг – це не культуризм. Він передбачає силу, а не об’єм м’язів. Так само не варто боятися травматизму. Під час виконання кожної вправи, ти відчуваєш підтримку тренера, який у будь-яку хвилину може підстрахувати».

«Загалом, як і будь-який силовий спорт, пауерліфтинг покращує не тільки здоров’я та зовнішній вигляд, але й загартовує характер, допомагає добиватися своїх цілей та додає впевненості. За що мені він і подобається», - підсумовує чемпіонка.

«Хочеться, як, напевно, і всім спортсменам, потрапити на Олімпійські ігри»

Ясинчанка Тетяна Петрович теж до університету не займалась боксом та не планувала кар’єру Кличків. Втім така перспектива цілком можлива, адже всього за три роки занять вона стала бронзовою призеркою чемпіонату Європи, а цього місяця здобула срібло на чемпіонаті України. А розпочалось все знову ж таки з цікавості.

«При моєму вузі була секція з боксу. Якось пішла подивитися туди, спробувала і почала займатись. Звісно труднощі спочатку виникали, та й зараз вони є. Адже це різноплановий вид спорту, що потребує і фізичних даних, і витривалості, і майстерності. Всього цього треба досягати постійними тренуваннями та роботою над собою. Звичайно, не обходиться і без травм. Зараз спорту віддаю більшість часу. Маю по 2 тренування кожного дня».

Дівчина каже, що до збірної, яка представляла нашу державу в Болгарії, потрапила чудом: «Вперше на чемпіонаті України зайняла 3 місце. Але на олімпійську базу, де відбувалась підготовка до європейських змагань, таки поїхала. Переможниця у моїй ваговій категорії (69 кілограм) неочікувано захворіла, і я замінила її».

«Емоції від чемпіонату складно передати словами, – згадує Таня. – Вони були яскравими і водночас кардинально різними. Для мене це були перші змагання такого масштабу. До Софії з’їхалися представниці з різних країн, і кожна була готова боротися до останнього за медаль. Відчуваючи конкуренцію і величезну відповідальність перед тренером  та й державою загалом, було складно морально. Відтак ще раз зрозуміла, що бокс – насамперед психологічний вид спорту.

Вагову категорію до 69 кілограм представляло 10 учасниць. В полуфіналі моєю суперницею була представниця Угорщини, в котрої я  виборола бронзову медаль. Далі за вихід у фінал на ринзі зійшлась з боксеркою з Туреччини, якій й поступилася сріблом.

Набралася досвіду, познайомилась зі спортсменками та тренерами інших країн, від чого, звісно, залишились хороші враження. Хоча не обійшлося і без негативних наслідків суддівства, особливо для нашої команди.

А от від столиці Болгарії не в захваті. В Києві є значно більше цікавих місць. Хоча мали ми лише один день вихідних, тому все розгледіти часу не було».

Дівчина розповідає, що якщо раніше бокс сприймала, як хобі, то нині він став для неї професією, що приносить не лише моральне задоволення, але й певний прибуток. Загалом вона планує і надалі розвиватись, тренуватись, набиратись досвіду та перемагати. «І хочеться, як, напевно, і всім спортсменам, потрапити на Олімпійські ігри», – зізнається Таня. 

Нам залишається лиш побажати, щоб оліймпійський вогник неодмінно засвітив для наших спортсменок. Адже зважаючи на цілеспрямованість та талант дівчат, іншого фіналу не може бути.