«Все найкраще в житті

робиться своїми руками»

Марія Мосійчук з Людині – багатодітна мама й гарна господиня. Від Бога жінці дісталося в дарунок щастя материнства десять разів. А від неньки, відомої в селі рукодільниціТетяни Заруднєвої – неабиякий мистецький хист. «Зовсім маленькою потайки вкрадалася до матусиних вишивок. Спершу виходило незграбно. Проте з часом вже була визнаною вишивальницею». Велика власна родина навчила іншим премудростям рукоділля. «Дітей завжди намагалася одягати у вироби ручної роботи – вишиванки, мережки, в’язані платтячка та светрики. Навіть не через те, що бракувало грошей. На щастя, і покійний мій чоловік Сашко до будь-якого діла був «рукастим». Мабуть, не було такого інструменту, щоб чоловік не міг з ним розібратися чи полагодити. За ним завжди почувалася, як за кам’яною стіною. Так просто було заведено в нашій родині – все найкраще робиться своїми руками», - каже пані Марія.

«Підростали дівчатка, почала виготовляти для них й оздоби – бантики, обручики, заколочки до волосся. Це вже освоювала самоучкою. Спочатку копіювала побачене в Інтернеті. Зараз вже наловчилася хитрощів й черпаю натхнення з усього, що оточує. Нині руки самі тягнуться в’язати вишневі пуп’янки – мабуть, це вже весна в душі проснулася».

Пізніми вечорами, коли вся численна родина вкладається до сну, бере Марія до рук чи-то голку й вишиває пречудові картини бісером, чи-то ножицями розкроює стрічки для нових прикрас для донечок. Після смерті чоловіка, якого так рано відірвала від родини нещадна хвороба, ця марудна робота – єдиний порятунок від безсоння. «На цю пов’язочку для волосся (показує майстриня звабливу дівочу оздобу з делікатними весняними квіточками) пішло п’ять годин. Адже кожен пелюсточок треба викроїти, скласти, обпалити свічкою чи запальничкою, щоб не обтріпувалися, скріпити докупи намистинкою. Чим дрібніша квіточка – тим марудніше її відтворити». Розглядаючи зовсім схожу на натуральну хризантему, з безліччю тонюсіньких пелюсточок, так вправно оброблених майстерними Маріїними руками, подумки підраховую, скільки то вкрадено ночі на таку красу…

Розділяє любов до творчості з пані Марією і її донька Ірина. Більше того дівчина вважає маму своєю головною натхненницею. Окрім прикрас, нині Ірина створює неймовірні штучні орхідеї. Хоча їхню неприродність одразу й не помітиш, адже виглядають вони, мов живі. Секретом цього дівчина називає особливий матеріал, з якого робиться така краса. Відтак головним помічником майстрині стає фоаміран – пластична тканина, схожа на замшу, але, по суті, є спіненою гумою.

На виготовлення однієї гілочки в Ірини йде приблизно півгодини. Втім такою вправністю вона може похвалитися зараз, на початках же все було по-інакшому: і часу затрачалось багато, і квіти були не ідеальними. Ідеї майстриня зазвичай черпає з мережі, а от натхнення приходить з душі, народжується з бажання створювати щось прекрасне.Аби освоїти це творче ремесло, Ірина радить запастись трішки терпінням та необхідним приладдям, котрого треба цілий арсенал (термопістолет, тейп-лента, силіконові трафарети, косогубці тощо). Потрібний матеріал дівчина замовляє в Інтернет-магазинах.

Майстриня також розповіла нам про «закулісся» народження таких квітучих декорацій. «Найперше, роздруковую викройки пелюсток та листочків. Далі переношу їх на фоаміран (фом). Затим окрашую елементи майбутнього вазону акриловою або масляною фарбою. Фом – дуже цікавий матеріал, він стає еластичним під дією тепла. Тож прикладую готові пелюстки до праски на кілька секунд, щоб додати їм природньої форми. Зубочисткою малюю прожилки для натуральності, або ж для цього використовую спеціальні трафарети (молди). Збираю квітку та прикріплюю її до основи».

 Окрім цього, дівчина спробувала свої сили у виготовленні так званого «дерева щастя» - топіарію з троянд, відтак першою роботою залишилась задоволеною. Захоплюється Ірина і вишивкою бісером, декілька її картин уже навіть купили закордон. Втім каже, що творчих планів та задумів має багато, головне мати час та бажання їх втілювати.   

Впевнені, що цей сімейний тандем ще не раз порадує нас своїми хендмейд-шедеврами. Адже, коли щось твориться з любов’ю та душею, то це неодмінно викличе захват.

Людмила РОДІНА, Леся КОНДРАТИК.