Як весняні квіти…

у «Дюймовочці» діти

(чи буде у Колках коли-небудь новий дитсадок?)

У колківську «Дюймовочку» приїхали з Віктором Кузіним - помічником Віктора М’ялика незадовго до 8 Березня. Застали хлопчиків за репетицією святкового концерту, а дівчатка в той момент споглядали збоку, очікуючи свого виходу. Репетицію перервали, бо принесли діткам іграшки від Віктора Ничипоровича. Малеча відразу переключилася на інший настрій, кожен облюбував собі іграшку і вже модикував: чи бульки пускати, чи пазли складати, чи ближче з ведмедиком знайомитися.

Це приємні миті, як діти радіють подарункам і зацікавлено розглядають їх. Про це не раз пересвідчувалися вдома, як рідним синам чи донечкам подарунки вручали. Коли ж діток більше 20, то картина такого плану кольорова-кольорова.

Підсідаю на стільчик до дівчаток і заводжу мову про свято. Красунечки розповідають мені, що вітатимуть мам і бабусь, а я допитуюся ще й про сестричок. Оченята моїх маленьких співрозмовниць стають більшими, зрештою вони все ж погоджуються, що треба привітати й сестричок. Але зрозуміла, що свято і весна передусім асоціюються у діток з мамами і бабусями.

А ще малеча, і звісно їх батьки, привітають зі святом своїх вихователів на чолі з їх приємною керівником Валентиною Мовчун. До речі, у колективі дитсадка трудиться лише один чоловік, решта – всі представниці прекрасної статі людства. Воно й не дивно, хто ж біля діток може бути ніжним, добрим, терпеливим, як не жінка? Жінка-мати, жінка-сестра чи бабуся… Завідувачка розповідає:

– Я кажу колегам: як не любите свою роботу і діток так, як власних, то у садочку вам не треба працювати. Без любові неможливо виконувати у таких закладах свої посадові обов’язки.

Дбати про діток – це дар Божий, яким жінку нагороджує доля. Доки спілкуємося, вихователі вже допомагають складати діткам яскраві пазли і як єдине ціле радіють результату.

Зараз у двох групах колківської «Дюймовочки» виховують 47 діток (розрахований заклад на 45 місць). Є у завідувачки ще 61 заява від батьків, які хотіли б своїх синів та донечок до садочка цього водити. Однак бракує місць. Живуть Колки і розвиваються, народжуються немовлята, а місця у садочку – дефіцит. Сільський голова Петро Яцута (а він також з нами в цей день) каже, що хотілося б добудувати бодай ще одну групу. Це у планах. А поки частина жителів села у Дубровицю діток возять у дошкільні заклади.

Скажу чесно, в цей день разом з масою позитиву ми отримали й трішки сумних емоцій. Чому? Тому, що дуже хочеться, щоб у таких великих селах як Колки були великі, світлі, ошатні дитсадки. Хотілося б, щоб у 21 столітті дітки мали б у дошкільному закладі можливість і побігати у спортзалі, і концерт показати у актовій залі. Щоб групи були невеликими, бо ж 20 діток – це немало. Вони, як бджілки, голову вихователям за день нагудуть-нагудуть… Лише уявляю це.

Дітки у «Дюймовочці» чемні, виховані і цікаві-цікаві. Як сонечка, як квіточки весняні, щастячка своїх мам. Здається, фотографував би їх усмішки без зупину. Це ж вони самі і є найкращими подарунками мамам, бабусям і сестричкам до свята.

Однак, поряд з позитивом, стає прикро, що у 21 столітті садок у такому великому селі, розташованому неподалік Дубровиці, затісний, знаходиться у пристосованій будівлі, та й добре відчувається запах вологості, бо на стелі то тут, то там пробивається цвіль, хоча її білили-перебілили.

З Ніною Іванівною Стасюк наступного дня говоримо про сьогодення «Дюймовочки»:

– Проблем багато у садочку господарських, для їх вирішення треба значні кошти. Фінансування господарських питань дошкільної освіти зараз мізерне (це ж місцевий бюджет). Багато разів була у закладі і погоджуюся з вашою думкою, що найправильніше було б побудувати у Колках новий дошкільний сучасний заклад. Це мрія.  А зараз першочергово плануємо утеплити тут покрівлю і модернізувати опалення. Це найнеобхідніше для садка нині. Якщо ж долучаться до вирішення таких нагальних питань благодійники, то будемо дуже вдячні.

Ніна Іванівна також зазначила, що сьогодні лише спільними зусиллями влади, батьків, колективів можна зрушувати з місця важливі питання як дошкільної, так і шкільної освіти у районі. Є чимало прикладів, коли це вдавалося. Небайдужість всіх і кожного головна рушійна сила руху вперед.

Вихователі та дітки, дякуючи за іграшки, щиро запросили Віктора Ничипоровича М’ялика у гості, бо вірять, що благодійник, бодай частково допоможе вирішити проблеми закладу.

Діти, як квіточки, діти – як сонечка. У нашому бурштиновому районі діти поки що не мають того, на що заслуговують.

Любов КЛІМЧУК.