Підтримувати. Боротися. Не здаватися. Жити…

Напередодні Міжнародного дня боротьби з раком в Рівненському онкодиспансері, як завжди, людно. З самого ранку величезна черга до лікарів-мамологів, які приймають на першому поверсі. Не пробитися і до онкогінекологів. Жива черга і тут. Люди їдуть до установи не лише з найстрашнішими діагнозами, багато хто відвідує заклад і з метою профілактики онкозахворювань. Нікому тут не вказують на двері. Приймають, по мірі можливості, всіх. Сьогодні санітарка майже біля парадного входу зупиняє всіх і кожного зокрема:

– Одягаємо бахіли, купуйте бахіли. Мущина, от куди ви направилися, ну куди, з снігом на ногах?

 Всі слухняно, як діти у садочку, вертаються до аптеки і вже у блакитних целофанових тапочках поверх черевиків чимчикують хто-куди. Ловлю себе на думці, що й справді бахіли варто було б одягати тут, вже на вході, відвідувачам щодня, а не сьогодні лише, в день приїзду до Рівного міністерши Уляни Супрун. Й пацієнтам отак безпечніше, й санітаркам роботи поменшає. Зрозуміла, порядок у нас виявляється навести не так складно.

Час в онкодиспансері, як зупиняється, а думки змінюють свою круговерть. Те, що вчора було актуальним, сьогодні видається буденним і мізерним, розумієш, що здоров’я понад усе. А що ж нині здоров’я без грошей? Порожньо в гаманці – йди собі додому та й хворій.

А зараз тут потік людей: хтось на огляд, хтось зі страхом йде забирати аналізи, хтось на хіміотерапію, а хтось просто за компанію – підтримати ближнього. Іноді спостерігаєш, як хвилюється за хворого ціла родина, а іноді людина сама вийде з кабінету лікаря, зіпреться на стіну і плаче-плаче.

Як на мене, онкологія (як ми кажемо «рак») нещадно і вправно керує світом, засіває зло і лічить, лічить жертви. Це найбільша світова війна, яка не ділить на нації, континенти і не дивиться на розмір гаманця.

Телебачення, радіо, газети волають: «Допоможіть вилікувати дитину, матір, колегу». Страшно. Іноді мільйони треба, щоб недугу подолати. Де їх брати? До кого бігти? Наша газета також не раз закликала допомогти нужденним.

Збираємо з благодійників, з миру по нитці. Якщо хоча б якесь життя вириваємо з обіймів смерті, то хвала Богу… Й тільки Богу відомо, звідки береться хвороба і чому…

Ірина Новосьолова, хірург-онколог з 45-річним стажем, мені розповідає:

– Жіноча онкологія значно «помолодшала». Іноді, диву даєшся, звідки у таких гарних, квітучих з’являється це лихо. На ранніх стадіях цілком можливо подолати недугу назавжди, вже запущена форма значно складніше піддається лікуванню. Колись були профогляди. Ми їхали в колгоспи, на великі підприємства, мусово оглядали жіночок. Так, це радянський пережиток, але це була добра традиція. Тепер іноді жінка приходить на огляд, а в неї останній запис про візит до гінеколога датований з десяток років тому. Вже неозброєним оком бачиш великі проблеми. Людина в сльози відразу. Що ж хотіти? Хто, як не сама пацієнтка має подбати про її здоров’я? Буває й таке: требе пройти огляд, то дає людина медичну картку знайомому медику, хай поставить за неї штамп. Не хочеться ж зайвий раз, як кажуть, «на крісло»… Це геть неправильно. Треба самостійно обстежуватися. Тим паче, що ви йдете працювати до людей, до дітей, і треба бути здоровим і для суспільства, і для себе. У вас родини, від вашого здоров’я залежить щастя дітей, чоловіка, батьків. Як дужа берегиня сімейного вогнища, то вся хата в порядку.

Петро Якимчук, завідувач відділення пухлин молочної залози, голови, шиї Рівненського обласного онкодиспансеру:

– Стрімке зростання захворюваності на рак молочної залози (РМЗ) фіксується не лише в Україні, а й у цивілізованій Європі. Різниця лише в тому, що на Заході пацієнтки з таким діагнозом живуть, роблять кар’єру і навіть народжують дітей. – У нас же здебільшого стають інвалідами, часто й помирають. Чому? Та тому, що в Європі рак виявляють на ранніх стадіях і відтак успішно лікують. 95 відсотків прооперованих європейок з раком молочної залози першої стадії живе понад десять років. Утім, п’ять і більше років живе понад 50 відсотків всіх прооперованих жінок. Це дещо додає оптимізму. Отож якщо пройшло п’ять років після лікування, жінка вважається здоровою. Хоча в світі такий діагноз не знімається.

Направду, якби наші люди мали вищу якість життя і зарплатню, нормальну економіку з її обов’язковими страховими полісами, то й наші онкологи вочевидь мали б значно кращі результати.

На жаль, нині на рак молочної залози часто хворіють жінки, які народилися після Чорнобильської катастрофи. Це свідчить про те, що радіація робить свою підступну справу і далі, вона залишилася в генах батьків, які схопили її під час вибуху. Отож закликаю жінок до постійного самообстеження, до проходження УЗД та мамографії. Маєте некомфорт, підозри, побоювання – краще прийдіть та перевірте стан свого здоров’я. Не затягуйте. Додам, в Україні кожні 35-37 хвилин виявляється новий випадок РМЗ, і щогодини одна жінка помирає. Часто жінки біжать за поміччю до народних цілителів, знахарів і травників. Чи то їм більше довіряють, чи то ті меншу плату беруть і не вимагають благодійних внесків? Напевно, одне, й інше, й третє. Та ще й хвороба безсимптомна. А дорогоцінний час спливає. Так, при нульовій стадії, коли пухлинка завбільшки сантиметр, людина виживає у 95 відсотках, при першій – у 85, при другій – у 66. Третя має шанс – 41 відсоток. Четверта стадія – це занедбана, коли вже є віддалені метастази… Отож, розумний цілитель зазвичай ніколи не береться за онкологію, а спершу посилає на консультацію до онколога.

Понад мільйон українців є хворими на рак, щороку число людей, які чують такий діагноз, зростає. У 2016 році завершилася десятирічна державна програма «Онкологія», пацієнти і лікарі стурбовані – чи зможе галузь розвиватися без цільової програми? На яку допомогу зможуть розраховувати онкохворі? Як проходять державні закупки і чи почали ліки надходити в регіони?  Що означає фокус на профілактиці в онкології? Запитань сьогодні, на превеликий жаль, більше ніж відповідей. Днями спілкувалася з рідними молодої людини, якій треба їхати на першу хіміотерапію. Самотужки збирають гроші, стукають у всі двері. Раніше перша хімія давалася за рахунок державних коштів.

Народний депутат Василь Яніцький:

За останній рік суттєво збільшилася кількість людей із онкозахворюваннями, які звертаються до моїх громадських приймалень в окрузі – це якщо говорити м’якою дипломатичною мовою. Якщо ж казати по-людськи, то хворі приходять в приймальні в розпачі й безнадії, як в останню інстанцію, де можна ще шукати правди й підтримки, адже на кону – життя людини – найвища цінність, яку ми декларуємо в Україні.

Ситуація загрозлива насправді. З усім відомих причин, онкозахворювання нині посіли друге місце (після серцево-судинних) по рівню смертності та втрати працездатності в робочому віці. Я представляю 155 округ, де ситуація значно гірша, ніж в усій державі, внаслідок забруднення територій після аварії на ЧАЕС. Число онкохворих в районах щороку зростає. Рак помолодів, багато хворих дітей. Особливо збільшується кількість жінок, хворих на рак молочних залоз.

Загалом, якщо в цілому по Рівненщині приріст хворих на рак складає 2,4 відсотка в рік, то в наших північних районах ця цифра сягає 3,6%. Якщо років 10 тому в Дубровицькому районі на 48 тисяч населення було близько 600 хворих, то нині їх 904. Це виявлених. А скільки їх усіх?! Адже в людей не вистачає коштів, щоб проходити щорічне обстеження в поліклініках, через те стратегія профілактики онкозахворювань та виявлення раку на ранніх стадіях не діє. Отож, ми втрачаємо людей більше ніж на війні…

Матеріальна допомога людині, що звернулася в приймальню народного депутата, не вирішує її питань. Потрібні заходи на рівні держави. А що ми маємо? Державна програма «Онкологія» протягом останніх двох років фінансувалася чисто символічно. У минулому році обласні онкодиспансери отримували мізерні транші. На жаль, на 2017 рік взагалі не прийнято державної програми  «Онкологія». Давайте вдумаємося в це слово – «немає програми»… Ми сотні тисяч людей залишили вмирати в муках, бо навіть на знеболювальні наркопрепарати в районних лікарнях коштів не вистачає. У селі Орв’яниця є такий мужній 17-річний хлопець Євген, що вже другий рік бореться за життя. Так от, йому на знеболювальні збирають гроші всім селом.

Всеукраїнська асоціація лікарів-онкологів має Програму профілактики й боротьби з раковими захворюваннями. Натомість, Міністрество охорони здоров’я розробило тільки Заходи, згідно з якими буде частково фінансуватися лише хіміотерапія. Для Рівненського онкодиспансеру, наприклад, це буде лише 14% від потреби лише на хіміопрепарати. Це жахливо. На рівні області там планують прийняти власну програму, проте теоретично її зможуть профінансувати в межах півтора млн.грн., в той час, коли онкодиспансер потребує 38 млн.грн.

Весь фінансовий тягар лягає на родину хворого, але, зазвичай, потрібних сум назбирати неможливо, бо мова йде про десятки, а іноді й сотні тисяч гривень. Моїм помічникам доводиться щораз читати некрологи в районках про тих, кому нещодавно видавали матеріальну допомогу.

Щоправда, в окрузі ще жевріє так зване «чорнобильське» безкоштовне забезпечення медичними препаратами, яке люди називають «безкоштовними рецептами». На ці рецепти претендують тисячі людей з хронічними хворобами, яким по життєвих  показниках повинні видаватися певні препарати, без яких вони помруть. Сюди ж віднесли й онкохворих. Та біда в тім, що кошти, які виділяються по цих «чорнобильських» програмах, не покривають і четверту частину від потреби. А цього року їх ще й урізали, незважаючи, що вартість медпрепаратів значно зросла. Лікарям 1 числа кожного місяця доводиться витримувати «штурм» кабінетів. Начмед Дубровицької ЦРЛ Марія Ващишина каже, що жодних сил не вистачає розмовляти з цими людьми, яким вона змушена відмовляти у виписці рецептів, розуміючи, що без підтримки держави вони приречені.

Сьогодні варто зачепити й тему бюджетного забезпечення наших провідних українських медичних інститутів, які цьогоріч залишилися сам на сам з фінансовими труднощами, й багато установ світового рівня ризикують просто зникнути, бо це теж питання, які хвилюють моїх виборців. Часто вони звертаються з проханням пройти «бюджетне» обстеження й зробити операції в інститутах Шалімова, Амосова, НДІ нейрохірургії і таке інше. Але таких можливостей стає все менше.

У своєму поданому депутатському запиті на ім’я Прем’єр-міністра України ГРОЙСМАНА В.Б., в.о. Міністра охорони здоров’я України У. Супрун, Голови Рівненської обласної державної адміністрації Муляренка О.В. Василь Яніцький зазначив:

Основною проблемою є ріст онкозахворюваності та недостатність фінансування програми з державного бюджету. Весь фінансовий тягар лягає на родину хворого, але, зазвичай, потрібних сум назбирати неможливо, бо мова йде про десятки, а іноді й сотні тисяч гривень. Фінансовий стан сімей скрутний та не дозволяє провести операцію та належну реабілітацію за власний рахунок.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» передбачено Кабінету Міністрів України розглянути можливість відновлення Міністерству охорони здоров’я України бюджетної програми «Комплексне медико-санітарне забезпечення та лікування онкологічних захворювань із застосуванням високовартісних медичних технологій громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з обсягом видатків у сумі 61.343,9 тис. гривень.

Забезпеченні реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я у частині надання високоякісної медико-соціальної допомоги хворим із злоякісними новоутвореннями, збільшенні кількості пацієнтів, що одужують, зниженні рівня інвалідності та смертності має бути першочерговим завданням держави.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 15, 17 Закону «Про статус народного депутата України», –

ПРОШУ:

1. В межах компетенції невідкладно вжити заходів щодо забезпечення належного фінансування і своєчасного виділення коштів на лікування онкологічних захворювань або визначення інших ефективних механізмів державної підтримки боротьби з онкозахворюваннями.

2. Про результати розгляду запиту та вжиті заходи письмово повідомити народного депутата України Яніцького В.П. у передбачені законом строки.

Роман Янківський, помічник благодійника Віктора М’ялика

– До Віктора Ничипоровича звертаються сотні людей з проханнями допомогти на лікування. Серед заяв чимало прохань допомогти на лікування онкологічної біди. Жодне таке звернення Віктор Ничипорович не залишає поза увагою, бо це страшне лихо і для хворого, і для родини. Допомагаємо всім, а найбільше хворим молодим людям та діткам. Вони ж лише починають жити. Однак, зрозуміло, що повністю оплатити лікування всіх хворих не зможе жоден депутат чи благодійник. Про таких людей, про своїх громадян, які потрапляють у таку біду, повинна, безумовно, подбати держава. Це зовсім неправильно, що перестала діяти програма «Онкологія».

Отака сумна і невесела сьогодні у нас тема. Хочемо, щоб ви взяли з неї для себе найважливіший висновок: дбайте про своє здоров’я, саме ви і ніхто окрім вас здатні якнайкраще дбати про своє здоров’я.

Любов КЛІМЧУК.