ПРО  ГЕРОЇВ  СПРАВЖНІХ  ТА  ВДАВАНИХ

«Багато разів повторена брехня стає схожою на правду!», - любив говорити великий авантюрист Адольф Гітлер. Схоже, за його принципом діють і доморощені політики в нашій Дубровиці. Підійшовши різдвяними вихідними за свіжою пресою, була здивована статтею в «Поліському репортері». Перше, що спало на гадку, коли проглянула її, було: і гріха не бояться. За своєю наївністю досі вірила, що часи наклепів, доносів, анонімок залишилися в минулому. Це тільки Путін продовжує робити гучні фейкові заяви. Від газети, яка репрезентує себе як незалежна і правдива, очікувала хоча б якоїсь достовірності, адже так і має бути, коли видавець та автор несуть відповідальність за друковане слово.

Але чого очікувати було від анонімки «Очищення «від нечисті» бруду і сміття»? Підписана вона геть як в сталінський період – «стурбована громадськість». Це ж тоді під шумок «стурбованої громадськості» було знищено всіх, здатних до опору. Тож стало цікаво, кого тепер громадськість «розіпне» на жертовному капищі? Йшлося в статті-анонімці про події двадцять сьомого листопада, коли на майдані Злагоди з ініціативи молодих хлопців відбулася акція щодо очищення влади і т.д.

Висловлю свою думку з цього приводу і я, оскільки була в числі тих тридцяти дубривичан, що зійшлися послухати молодих і ранніх. Дехто з виступаючих на всі лади їх розхвалював, говорив, що за такими майбутнє.  Але особисто я так і не зрозуміла, в чому ж їхні такі видатні заслуги, чи то вони повернулися зі східного фронту, чи, можливо, відстоювали незалежність України під час кривавих майданівських подій? А говорити – не мішки ворочати. І якщо наше майбутнє пов’язано з такими молодиками, то в України перспективи невеселі.

Бо й з поставленим перед ними завданням справилися хлопці «на трієчку». Якщо врахувати, що навіть учень молодших класів на кінець навчального року читає більше 120 слів незнайомого тексту за хвилину. Та хлопці і в цей норматив, мабуть, не вклалися. Що стосується змісту їх спітча, то одразу склалося враження: його писала не одна людина, а той, хто виступає з ним, зовсім ніякого відношення до написаного немає. Як на мене, оратори ж взагалі наскільки безалаберно підійшли до своєї «ролі», що вдавалися навіть до «суфлера». Мабуть, якби молоді люди просто перед виступом свій текст хоча б декілька раз прочитали, то могли бодай трохи орієнтуватися в написаному. Тим паче сторінок було кілька, тож коли якась добігала кінця, промовець ніяк не міг знайти продовження думки, порпався в папірцях, намагаючись зрозуміти, що ж то йому говорити далі. М’яко кажучи, збоку це мало не зовсім гарний вигляд. На наступне порада для молодих політиків - найкраще аудиторія сприймає інформацію, висловлену своїми словами, й зовсім не гарно підглядати при цьому в «шпаргалку». Коли сам не знаєш, про що говориш, як тобі повірять інші?!

Тому так й не второпаю, за що ж так дякували інші виступаючі цим юнакам. Можливо, дійсно повернулися з зони АТО й там заслужили на слова подяки, боронячи українські рубежі? Чи, може, були майданівськими активістами? Проте я як свідок Генпрокуратури України у справі про масові вбивства на київському майдані, особисто знаючи чи не всіх рівненських активістів руху опору, цих молодиків побачила вперше. Не бачила я їх жодного разу й серед тих, кому ми маємо дякувати за героїзм на Сході України. Адже теж знайома з усіма цими чоловіками, оскільки є членом координаційної ради при голові районної ради, що займається допомогою Українській армії. У чому ж тоді заслуга цих юнаків?

Напрошується єдине пояснення – стартує чергова передвиборна кампанія. І нові майданівські збори – лише спланована піар-акція.  «Схвильована громадськість» у своєму опусі, «обпльовує» багатьох й часто повторює, що пройшла Революція Гідності, а в районі мало що змінилося.  Панове, тут ви помиляєтеся. Змінилися самі люди, тож вже навчилися відмітати зерно від полови. Для початку й анонімам можна було б ознайомитися з тлумаченням слова «гідність». За словником це слово зовсім не означає виваляти когось у лайні, щоб задовольнити власні амбіції. Принижуючи іншого, ви собі честі не робите. Це навпаки свідчить про комплекси людини, її невпевненість в собі та ментальну ущербність, не дуже високу мораль і порядність.

Оскільки в статті зачепили мої честь та гідність, бо я є членом люстраційного комітету, про який так негативно й негарно відгукнулися ті, хто не наважується назватися по імені. Роботу в ньому (тобто в комітеті) сприймаю, як неабиякий обов’язок та велику відповідальність. Прочитавши цей, як на мою думку, не досить оковирний газетний пасквіль, вкотре проревізувала своє минуле, переглянула сімейний фотоархів, переговорила зі знайомими – звичайно, я не без гріха, як кожна жива людина, але підло й криючись ніколи не діяла. І зараз хочу попросити пробачення у сотень матерів, що чекають своїх дітей зі Сходу, за свої особисті можливі недопрацювання, й за ті слова, що прозвучали тоді в листопаді на дубровицькому майдані. Це вашими синами ми маємо пишатися, це вашому материнському їх вихованню маємо дякувати.

 Пішла в люстраційний комітет не за якимись політичними чи фінансовими дивідендами, а тому, що не звикла перекладати відповідальність на інших й можу відстояти свою позицію принципово, а не на догоду комусь. Та якщо досі вагалася, чи варто було це робити, то зараз переконана, якщо в люстраційні органи потраплять «схвильовані громадськісти», то дивись й до трійок сталінських недалеко. А цього я допустити ніяк не можу. Такий вже маю характер, що до всього в моїй Україні мені є діло. І у авторів цієї газетної анонімки маю право запитати, яку вони мету переслідують, вчергове прославляючи псевдогероїв?

Валентина БАНЬКОВСЬКА, м. Дубровиця.

Своєю активною позицією Валентина вирізнялася завжди. Тож у 2009 році була учасником всеукраїнської акції, яку проводили донеччани, -  «Об’єднаймо Україну». Тоді Український Схід не мислив себе самостійним.

Київський Майдан (лютий 2014). У Рівненській Самообороні Майдану Валентина Баньковська  була єдиною жінкою. Фотооб’єктив зловив  їх усміхненими. Зараз на зборах  активістів Майдану, що збираються час від часу в Клевані, цим людям є що згадати й чим поділитися. Адже зима 2014-го зріднила їх, напевно, назавжди. Сім’я Баньковських була на майдані майже в повному складі - мати, батько і син.

Під час студентської практики (а вчилася Валентина Тихонівна в Горлівці) їй випало супроводжувати круїзний катер ансамблю «Счастливое детсво», що підспівував самій Софії Ротару. Запам’яталося, що учасниками ансамблю були виключно синки та донечки владних «шишок», аж до міністерських діток. Там вперше Валентина побачила екзотичні фрукти та вишукані десерти, якими ласували ці «зірочки». Для дівчини з поліської глибинки тоді видалося раєм те суденце. Але вже тоді зрозуміла, яка прірва розділяє тодішню владу із простим народом. Ситий, як мовиться, голодному не товариш.

На грудях у зовсім юної Валентини – жовто-блакитний прапорець, що неабияк вплинув на світогляд дівчини, можна сказати – став дороговказом на майбутні роки. Тридцять років тому, коли працювала на міжрайбазі кухаркою, вона познайомилася з теперішнім  колегою по люстраційному комітету Василем Конончуком, який займався налаштуванням холодильного обладнання на її харчоблоці. Вже тоді Василь Володимирович носив на грудях такий націоналістичний значок, за який можна було й «загриміти». Він тоді вперше почав з Валентиною розмови про самостійну Україну та національну гідність. Великими зусиллями випросила юна дубровичанка такий значок у патріота й собі. Згодом це призвело до курйозного випадку. Їхала дівчина забирати додому молодшого братика, що гостював в Кіровограді. Та й потрапила на очі міліцейському нарядові  на київському вокзалі. Не так вона, як той жовто-блакитний прапорець. Зупинили юнку й поставили умову: або викине значок у смітник, або потяг їде далі без неї. Валя так й не сіла тоді в той поїзд…

Основні статки, що стали життєвим фундаментом для сім’ї Баньковських, мають польське походження. Шість років поспіль родина по 2-3 місяці щорічно проводила на сільгоспроботах у тамтешніх фермерів. Про це свідчать численні мельдунки, які на доказ своїх слів надала в редакцію пані Валентина.