ПІШЛА З ЖИТТЯ

ТРИТУТНЯНСЬКА ДОВГОЖИТЕЛЬКА

На сто другому році пішла з життя Антоніна Петрівна Семенчук з Трипутень. До речі, двоє її сестер так само були довгожительками: одна померла в сто п’ять, а друга – сто вісім років.

Усякого за століття довелося пережити покійниці. Та попри всі складнощі, Антоніна Петрівна завжди залишалася оптимісткою та гуманісткою. Завжди випромінювала щирість та мала гарне почуття гумору. Бо без нього в цьому житті ніяк, казала сама старенька. Пригадую в столітній ювілей, бабуся ділилася секретами родинного довголіття:

«Головне жити в мирі та злагоді. Мати задоволення від того, що посилає нам Господь на віку й не прагнути недосяжного».

Народилася Антоніна Петрівна в с. Грані у Колби Петра та Наталії 9-ю дитиною. Всього дітей в родині було десятеро – 5 хлопців та 5 дівчат. Дитинство не було легким й безтурботним, пройшла всі етапи селянської науки - доглядала худобу, допомагала батькам у полі, поралася на кухні, вчилася тодішнім ремеслам ткацтва. Юною дівчиною прислуговувала у попа. Згодом, у 1941 році, вийшла заміж за односельчанина Семенчука Миколу Якимовича. Чоловіка на фронт не мобілізували, тож молода сім’я обживалася у буремний воєнний час.

Незабаром село опинилося під окупацією, й довелося звідати на віку усіх її «принад».

Німецькі солдати забрали корову, яка на той час була основною годувальницею сім’ї, а в суботу перед Великоднем 1943-го повністю спалили село. Після цієї пожежі залишилося декілька хат, в тому числі й молодих Семенчуків. Знайшли в ній прихисток й бездомні сусіди. Час такий був – трималися купи. Тоді ж восени 1943 року Антоніна Петрівна стала мамою, народивши єдину доньку Анну. Та поряд з радістю невідступно ходить печаль. Весною 44-го від невідомої хвороби помирає чоловік. Цієї ж весни на одному тижні відбула похорон найрідніших та найдорожчих людей - батька, матері й старшого брата Арсенія.

Тяжко доводилося працювати, дбаючи про хліб насущний. Була в домі й за жінку, й за чоловіка. Ростила й обробляла льон, рубала дрова, пряла та ткала, шила й молотила – роботи ніколи не цуралася жодної.

Розбудовувала колгосп, коли в п’ятдесятих роках розпочалася колективізація. Й серед інших, хто ступив до колективного господарства, була й покійниця – «перла колгоспного плуга», як могла. Багато роботи звалилося на її тендітні жіночі плечі. Для побудови бібліотеки Антоніна Петрівна пожертвувала клуню, а сама працювала у колгоспі до 1968 року. 1971 року віддала заміж доньку в с. Трипутня за Пінчука Володимира Григоровича. Тож бабуся віку доживала біля них.

 Майже до останнього самотужки Антоніна Петрівна давала собі раду, мала ясний розум,  ще й доглядала за квітником.

Полюбляла переглянути телевізор та цікавилася суспільно-політичним життям.

На своєму віку Антоніна Петрівна так й не нажила великих статків, та залишила по собі гарну пам’ять й хорошу славу. Хіба ж треба ще більшого?!

Людмила РОДІНА.