На перехресті поблизу пошти з’явилася нова палатка, де збирають кошти на потреби армії. Молоді чоловіки у військових одностроях, охоче пристають до розмови з пресою. Кажуть, що є членами Асоціації учасників бойових дій та учасників АТО. Воюють в сумнозвісній сімдесят другій бригаді. Родом з Білої Церкви. Нині - на ротації. Але відпустку не марнують - збирають кошти на потреби армії. Розказують, чим займається Асоціація й діляться враженнями про «Східну» війну. Кажуть, що нормальній людині на війні важко. Не лише вижити. А й згодом адаптуватися назад у суспільство, влитися в мирне життя. Бо й вдома ще сниться: ти присів навколішки, а здерев’янілі берці врізалися в тіло тупим болем. Або треба відстрілюватися, а нічим. Помічали, у сні, чомусь, дуже часто бачиш екстремальну ситуацію? Мабуть, людський мозок так влаштований, що поволі призвичаює тебе до неї, щоб насправді був готовим до найтяжчих випробувань.

Хлопці розказують, що їм таких випало немало. Слухаю слова двадцятишестилітнього військового й пригадую телевізійні кадри. Війна… На жаль, поки що й далі мусимо жити під її тягарем, виряджатимемо знову чоловіків й з острахом набиратимемо їх телефонний номер, аби ж на тому боці обізвався рідний голос.

До палатки підходять земляки, хтось кидає до скриньки гроші, хто просто слухає розповіді. Зрештою, благодійництво – права добровільна. Хлопці кажуть, якщо це торкається людини безпосередньо, вона стає більш проникливою. Дехто ж вважає, що ця ситуація їх зовсім не обходить, тож проходять байдуже. Й це не тільки війни стосується.

Чоловіки одразу демонструють речі, виробництво яких налагодила для потреб фронту Асоціація – гарні черевики з ортопедичною підошвою та носком, спальні мішки. Кажуть, можуть посприяти з придбанням бронежилетів поліпшеного захисту 5+. Це коли захисна пластина ширша, пояснюють мені. Опікується Асоціація також правовим та психологічним супроводом учасників АТО та членів їх сімей.

Людмила РОДІНА.

ГУМАНІТАРНИЙ ВАНТАЖ – У ЗОНУ АТО

вчергове відправила Дубровиччина через сарненських волонтерів. У багажі – найнеобхідніші для солдатів на даний момент речі. Для обігріву та хоча б невеликих побутових зручностей – буржуйки. Всього відправили для потреб фронту дев’ять таких обігрівальних агрегатів. Як годиться, й різдвяний гостинець – аж чотири піддони продуктів. Ще вісім ящиків сала чекає на відправлення.

На знімку: працівник складу Руслан Савицький, водій Анатолій Вінтюк вантажать  гуманітарну допомогу.

А хто, якщо не я?

Хвилююча мить була перед зустріччю колишнього учня школи, а нині воїна АТО Миколи Леонідовича Таборовця. Хвилювання зникло після того, як сором’язливий, спокійний на вдачу Микола впевнено переступив поріг закладу і подарував всім присутнім свою веселу посмішку. Під звуки Державного Гімну його зустріли директор, учні та працівники школи, запросивши в актову залу на щиру розмову, яка розчулила слухачів до сліз. С.М. Рожко привітав Миколу, вручивши йому в подарунок годинник, а учні передали малюнки і листи для наших солдат. Микола розповів, що після двох місяців навчання у с. Яворів Львівської області він зараз проходить службу в зоні АТО біля села Кримське Луганської області. Присутні переглянули фото та відеоматеріали із зони воєнних дій, задавали гостю запитання. Станіслав Миколайович запитав: «Які твої плани на майбутнє? Чи повернешся у зону АТО?». Після короткої паузи Микола відповів: «А хто, якщо не я?» - за що отримав у винагороду аплодисменти залу.

Галина БРУЯКА, педагог-організатор.

ІЗ ФРОНТУ ЗАВІТАВ ЗЕМЛЯК ДО ШКОЛИ

В Україні йде війна. Щодня наші воїни борються за мир та спокій у державі. Вони постійно жертвують своїм життям заради мирного майбутнього нашого народу. Багато сміливців та щирих патріотів полягло в цих боях, та свічка пам’яті про них буде горіти в серцях українців вічно…              

Ще декілька місяців тому були мобілізовані декілька наших односельчан. Одним із них є Юрій Сокол, який завітав до нашої школи 13 січня на зустріч з учнями. На цій бесіді були присутні учні 10-11 класів, тому запитання були прямими та серйозними. Проте атмосфера була дружньою та спокійною, хоча в повітрі ніби зависли якісь напруження і тривога з приводу того, що ми почули, адже телебачення, як ми дізналися, відкриває нам не всю правду. Юрій розповідав, як і де він жив, чим харчувався і в що одягався, а ще про стосунки з своїми побратимами та старшокомандуючими. Нас заспокоїло хоча б те, що Юра був забезпечений всією амуніцією, чого не скажеш про інших наших солдат-односельчан.

У кінці зустрічі ми вручили нашому гостю кошти, зібрані під час благодійної ярмарки для воїнів АТО.

Ми всі дуже вдячні за зустріч і хочеться вірити, що війна скоріше закінчиться і наші захисники повернуться  до своїх сімей та матерів.

Мирослава БЕЛЕЛЯ,

президент учнівського самоврядування Людинської ЗОШ І-ІІІ ст.