Українці – неймовірні! Де б вони не були…

 

Україна має велику підтримку з-за кордону. Чимало українців, що мешкають в різних куточках світу, не можуть залишатись осторонь і сприяють, чим можуть – морально і матеріально! Сьогодні зокрема розповімо про потужний волонтерський фронт наших земляків в Польщі. Ці хлопці з Дубровиччини вже третій тиждень, фактично без нормального сну та відпочинку, збирають, сортують, грузять й відправляють допомогу до Україні. Вщент заповнені автобуси ліками, їжею, одягом й іншими вкрай необхідними речами регулярно вирушають до кордону, аби стати в нагоді нашим захисникам та українцям в гарячих точках. Це десятки тонн допомоги. Окрім цього, вони підтримують біженців, шукають безпечний прихисток жінкам з дітками, деяким надають тимчасове житло навіть в себе вдома. Тобто стараються бути максимально корисними, наближаючи Україну до перемоги на своєму місці.

Про волонтерство та підтримку Польщі ми поспілкувалися з одним з ініціаторів цієї українсько-польської волонтерської команди Костянтином Радченком.

 

Життя кожного українця війна поділила на «до» та «після». Розкажіть, як вона увірвалась у Ваше і стала поштовхом діяти й допомагати? Що мотивувало?

Привіт! Мене звуть Костя. Я – Українець. І мене переповнює невимовна гордість, бо я частина чогось великого. Живу у Польщі вже чотири роки. Рік тому ми з напарниками заснували компанію, в яку кожного дня вкладали всі свої сили. І ось розмірене життя дало тріщину три тижні тому. Напад росії став для мене ранковим шоком, як і для кожного українця в цілому світі. І не тільки для українця. А й для будь-якої людини, котра знає, що таке вільний світ, що таке демократія, що таке свобода слова, яка розуміє цінність людського життя. У такий момент не важливо, де ти перебуваєш – в середині цього пекла, яке влаштувала росія нашому народу, чи десь за 1000 кілометрів. В будь-якій точці планети ти відчуваєш цей біль. Біль тих дітей і їх батьків.

І коли щось таке відбувається у світі, а тим більше у твоєму домі, з твоїми рідними, з твоїми дітьми і батьками – неможливо робити вигляд, що цього немає. Неможливо бездіяти. Мене завжди дивувало, як росіяни можуть дивитись на те, що робить їхня влада з їх правами. Ми, Українці, зовсім не такі. І відповідаючи на запитання про мотивацію, скажу, що вона у мене в генах. Із цим все ясно і зрозуміло – я просто Українець. Інша справа – це доступні методи, сили й можливості для того, щоб допомагати. У кожного вони різні. Оскільки ми успішно вели бізнес й наше виробництво знаходиться практично на  кордоні (за 29 кілометрів до України, в місті Хельм), то мали хороші можливості налагодити логістику та доставку допомоги в нашу країну. І завдяки тому, що знаємо багатьох поляків, нам вдається сприяти із розселенням жінок та дітей, котрі часто перетинають кордон на останні гроші і не знають, що робити далі.

Якими були ці три тижні волонтерства?

Точно складними. Вони точно все змінили. Точно ми вже не будемо такими, як три тижні тому. І точно упродовж цих днів не було і зараз немає нічого важливішого, аніж Україна. Дивлячись на українців, я вірю в нашу беззаперечну і невідворотну перемогу. Це величезна енергія, яку я помічаю скрізь. Люди об'єднуються в кожній точці планети. Кожного дня я бачу хлопців-козаків, які не сплять вночі, бо їдуть на кордон, щоб допомогти тим, хто більше не має даху над головою. Бачу наших українських красунь, котрі роблять все, що у їхніх силах в пунктах допомоги біженцям. Бачу тих, хто витрачає останні кошти для того, щоб підтримати українців. Бачу тих, хто ризикує життям і бере відповідальність на себе. Це не зламати  Це сила. Я дякую всім і кожному, хто долучається. Це велика кількість організацій, людей з різних країн, в тому числі і з нашого краю, різних професій, різного віку, які об’єднані однією метою й справою. Всіх ціную за їхній вклад. Разом – ми сила.

Будемо вдячні за фінансову підтримку. Кожна ваша гривня рятує чиєсь життя. Всю допомогу збираємо і відправляємо за власні кошти й власними силами. А ресурси, на жаль, мають здатність вичерпуватись. Наші контакти можна знайти в соцмережах.

Польский кордон за час війни перетнуло більше мільйона біженців. Це величезна цифра. Як звичайні поляки відносяться до цього і як приймають українців?

Насправді про поляків є багато чого розповісти. Втім скажу коротко: вони наші брати і наші сестри. Такого я ще не бачив. Поляки відчинили двері власного будинку. Підготували ліжко. Наповнили холодильник. Купили ліки і памперси. Вони турбуються про наших дітей. Волонтерять надзвичайно активно. Дуже багато коштів віддають на допомогу. З поляками у нас особливі відносини. Вони стали надійною опорою в ці часи. Як і загалом вся польська держава.

Тамтешня влада спільно з волонтерами організували тисячі пунктів допомоги українцям. Як тільки людина потрапляє на цей бік кордону, вона потрапляє у надійні руки. Вас зустрінуть, зігріють, напоять і накормлять. Після чого спеціальні автомобілі швидкої допомоги відвезуть до місця, де буде можливість отримати медичну допомогу. Також можна буде записатись в список та вказати напрямок, в якому ви збираєтесь рухатись. Коли ваш транспорт прибуде, вас повідомлять. Звісно це не стосується тих, хто приїхав сюди на своїх Maserati та зайняв усі найдорожчі готелі Варшави. Бо є й такі. Невдовзі стане відомо, яку саме українці будуть отримувати допомогу від польського уряду. Але вже сьогодні ми знаємо, що це буде сума біля 100$ на людину. Втім варто пам’ятати, що офіційно оформлений статус біженця несе за собою певні наслідки й певні зобов’язання. І треба чітко усвідомити, чи воно вам потрібне.

Однозначно зараз наше спільне бажання – мир. Що ще хотілось б сказати й побажати нам усім?

Мене нині вражають люди. Вражають вчинки. Вражають Українці. Вражає ця міць, яку показує наша нація та наші герої. Тож тримаймося, рідненькі! На нашій стороні правда. На нашій стороні історія, яку хочуть у нас відібрати. Об’єднуймося усі, хто де тільки може, і ставаймо до супротиву. Не маєш бойового досвіду, готуй їсти для тих, хто знається в цій справі. Не вмієш готувати їжу – підтримуй словом й боротьбою на інформаційному полі. Я маю на увазі, що фронт справ широкий, і кожен може допомогти. Ми обов’язково збудуємо державу нового рівня. Ми все відновимо. Але сьогодні основна ціль – це перемога. Перемога, яка дасть нам можливість бути тими, ким ми є. Слава Україні!

Леся КУЗЬМИЧ.