На щастя, на долю!

Весільний рушник вишивається однією голкою, з початку і до кінця. І поганий знак, як вона губиться чи ламається. Під час створення цього сімейного оберегу  не випорюють огріхи. А його довжина повинна ділитися на число сім. Про ці та інші секрети весільного рушника можна було дізнатись завдяки виставці  «На щастя, на долю», що діяла з 14 по 23 лютого в Дубровицькому історико-етнографічному музеї.

 

В ці дні гості закладу мали нагоду помилуватися рукотворами вишивальниць краю – старовинними і сучасними, тканними і вишитими, з надписами і без, в різних техніках та з різними орнаментами. Але однаково збагаченими талантом, любов’ю й душевним теплом майстринь.

Загалом було представлено більше 30 робіт: Заслуженого майстра народної творчості України Рабчевської Ніни Михайлівни (с.Крупове), Бернацької Тетяни Павлівни (с.Крупове), Герасимчук Любові Адамівни (с.Крупове), Алєксандрович Ірини Борисівни (м.Дубровиця), Скляр Софії Григорівни (с.Лісове) (передала Соя Лілія), Ващишиної Наталії. А найстаріші рушники в експозиції створені були Денищич Ольгою Федорівною з села Будимля (передала їх Бернацька Тетяна). Вони використовувались у весільному обряді в 50-х роках минулого століття.

Виставка діяла для всіх поціновувачів вишиваного мистецтва. Першими на відкриття завітали учні 9 класу Дубровицького НВК «Ліцей-школа»  разом з вчителем історії Клюйко Жанною Леонідівною та вчителями трудового навчання  Шиш Наталією Анатолієвною і Берестенем Сергієм Володимировичем. Організатори виставки – директор музею Ващишина Наталія та завідуюча відділом «Серпанкове розмаїття» Рабчевська Ніна  – розповіли їм про традиції вишивання весільних рушників, їх різновиди та використання.

Деякі таємниці створення цього сімейного атрибуту Наталія Миколаївна відкрила й для «Дубровицького вісника»:

«Вишитий рушник на весіллі – це не просто данина традиціям. Це, так би мовити, артефакт щастя. Адже здавна вірили – від того, як він створений, якими візерунками прикрашений, може залежати доля молодят. Раніше весільні рушники гаптували самі дівчата, вкладаючи у кожен стібочок свої надії та мрії про щасливе майбутнє й вірне кохання. Майбутні наречені мали завчасно вишити їх до одруження.  Нині ж частіше просять когось з близьких родичів, хто гарно володіє голкою, «вимережити долю». Або ж взагалі купують. Та все одно дівчина повинна хоча б кілька стібків вишити власноруч.

В давнину на весілля готували аж до 40 рушників різноманітного призначення. Сучасний обряд звужує цю кількість до кількох: основний стелять молодим під ноги, ще  один – під коровай, два – для обрамлення ікон (божники), так званий союзний – для зв’язування рук наречених і рушники –для перев’язування старостів. Кожен з них має свої особливості під час вишивання.

Вважалося, що починати роботу найкраще у четвер зранку, оскільки це енергетична вершина тижня і дуже сприятливий час. Не можна вишивати весільні рушники вночі та в п’ятницю. До праці варто братись з чистою душею, тілом і думками. А тому перед цим слід помолитись та вимити руки.

Потрібно стежити за власним настроєм і під час вишивання, творити у доброму гуморі, не допускати поганих думок, і тим більше лаятися або сваритися.

Важливо, щоб рушник був цілісним, не «скроєним» зі шматків. Не рекомендується використовувати для вінчального рушника вироби з мережкою чи вставляти мереживо. Адже  полотно не повинно перериватися, символізуючи безперервне спільне життя подружньої пари.

Вишивати весільний атрибут потрібно охайно, не можна робити вузликів з виворітного боку, довгих протягувань нитки. Вважається, що лицьова сторона для людей, яка відображає те, що ми робимо, а виворітна – для Бога, означає те, що ми думаємо. Якщо виворіт неохайний, то й життя подружжя буде лише на показ. Коли ж під час вишивання допущені незначні огріхи або робота виконана трохи неакуратно, не слід їх виправляти і випорювати, це може внести в життя майбутньої сім’ї хаос. Треба  сприймати життя таким,  як воно є.  Його не можна прожити без допущення помилок.

За канонами,  рушник традиційно ділять на три приблизно рівні частини. Дві третини з обох боків вишиваються нитками, а середина обов’язково залишається чистою. Досвідчені вишивальниці впевнені, що розміри рушника  (довжина й ширина) мусять ділитися на число сім.

По закінченню вишивки, готову роботу не можна прати, щоб зберегти енергетику рушника, тому тканину краще випрати до вишивання.

Рушник під ноги – найголовніший на весіллі, саме він вирішує, як складеться подальше життя нареченого і нареченої. Адже є символом дороги майбутнього спільного життя. Вважається, що стаючи під час вінчання на нього, молоді отримують Благословення згори. А всі вишиті візерунки на рушникові – це коди та ключі до складання долі нової сім’ї.  Рушник під ноги використовуєть один раз. У випадку, коли вам у спадок передався цей весільний атрибут дуже щасливої пари, ви можете взяти за зразок візерунок з нього, але обов’язково вишити новий.

Першою вишивають праву сторону рушника (чоловічу), далі – ліву (жіночу). І спеціально роблять декілька відмінностей у вишивці обох країв. Роботу над кожним кінцем рушника починають знизу угору, за таким же принципом, як виготовлялись тканні рушники. Заборонено перестрибувати з одного краю до іншого. Центр неодмінно  повинен бути пустим, без візерунку, бо це Боже місце.

Існує загальновідомий забобон – головою сім’ї буде той, хто перший стане на рушник. Якщо хтось чужий наступить на нього під час вінчання – прикмета погана, бо забере частину щастя у молодої сім’ї.

Для оздоби рушників часто обирають «дерево життя» – символ міцної родини, продовження роду. Вірну любов символізує пара птахів, в основному голубів чи лебедів. Вони повинні бути зображені поруч, один біля одного. Це може бути і  жар-птиця – на сімейне щастя чи ластівки – на сімейний добробут. Також часто можна зустріти рослинні візерунки: виноград – символ плодючості і заможного життя, калину – знак жіночого здоров’я, подружньої  вірності і довголіття, лілія символізує  жіночу красу, чистоту і невинність. Хрест, покладений в основу візерунків, означає сонце, щастя, світло і добро. А символом благословення Бога вважається вишита корона».

А от маки навпаки не бажано зображувати на весільних рушниках, застерігає Рабчевська Ніна Михайлівна: «Ця квітка уособлює скорботу за загиблими воїнами. Бісером теж їх не можна  вишивати. Натомість найліпше  підійдуть натуральні шовкові чи  вовняні нитки. Синтетичні краще не використовувати.  Головний колір весільних рушників –  червоний».

Ось таким сильним оберегом сімейного життя і щастя вважається  весільний рушник. Наші предки наділяли його величезною сакральною силою. За традицією, після весілля його зберігали як родинну реліквію.