Валерія Шмідт: «Пісня – це голос душі»

 

За дні війни творчі українці написали десятки пісень, втіливши думки і почуття кожного з нас: з ненавистю до ворогів-окупантів, безмежною повагою до воїнів і безстрашного українського народу, з сумом за загиблими і 100-відсотковою вірою у нашу перемогу. Можливо, хтось одразу дорікне, що війна – не час для пісень. Та хіба ж не пісенне слово часто вело в бій та піднімало дух вояків?

Українці – одна з найспівочіших націй. Тому не дивно, що наші виконавці не лише пішли боронити країну зі зброєю в руках та допомагати на волонтерському фронті, а й отримали новий поштовх для творчості. Хтось вилив свої почуття в нових композиціях, а хтось переосмислив й додав змісту давно відомим. Як, наприклад, наша землячка Валерія Шмідт. Дівчина зняла кліп та записала проникливий кавер на пісню гурту «Один в каное» «Пообіцяй мені». Його присвятила пам’яті свого друга Максима Абрамовича, котрий загинув на фронті минулого року, і всім тим, хто віддав й нині віддає своє життя за Україну.

Валерія родом з Дубровиці. Нині мешкає в Польщі. Працює у сфері готельно-ресторанного бізнесу. Але, каже, що її життя завжди було тісно пов’язане з музикою. Адже співала ще зі шкільних років. Любов до вокалу привила вчителька музики Валентина Володимирівна, за що їй безмежно вдячна.

«Пісня – це голос душі. А нині й взагалі – душевний крик болю, гордості й ненависті, любові й надії. Для мене музика завжди була емоційною розрадою. – розповідає дівчина. – В ній я виплескувала свої переживання. Так сталося і тоді, коли втратила друга Максима, який загинув на війні біля селища Шуми, внаслідок смертельного поранення під час снайперського обстрілу. Ми з ним зналися з дитинства, адже виросли в одному містечку. Але тісне спілкування зав’язалося після того, коли Макс став частинкою нашої сім’ї – він був хлопцем моєї старшої сестри Ангеліни. Один з найкращих моментів, який закарбувався у моїй пам’яті на все життя:  Площа Ринок. Львів. В той вечір, гуляючи містом, почули знайомі мотиви. Місцеві вуличні музиканти виконували пісню «Пообіцяй мені» під гітару. Максим проспівав її з першого і до останнього рядка. Тоді ж я і дізналась, що «Один в каное» – його улюблений гурт. Відтоді цю композицію ще не один раз співали разом. Тому вона для мене є особливо пам’ятною.

Записати кавер на неї я мріяла давно. Але зрештою підштовхнула до цього повномасштабна війна. Бо нині її рядки надзвичайно актуальні й обнадійливі: «Пообіцяй мені, що завтра негайно і невідворотно відбудеться!». За наше щасливе й вільне завтра боровся Максим, за це зараз борються тисячі наших захисників. Хотілося віддати шану їм словом і ділом. Відтак написала своїм друзям – продюсеру, відеорежисеру, гітаристу й фотографу – і вони одразу погодились втілити мою ідею, відклавши свої справи. Музику створили експромтом. А весь проєкт був готовий за чотири дні. Всі творили безоплатно, за власним бажанням і кожен вклав сюди частинку душі».

Відео Валерії вже переглянули кілька тисяч людей. Щире,  душевне й чуттєве виконання полонило серця слухачів. Дівчина таким чином хоче привернути увагу й долучити чимпобільше людей до збору допомоги для наших захисників.

«В страшному сні не уявлялося, що на нашу землю підло нападе ворог, що будуть розбомблені наші мальовничі міста, що помиратимуть дітки, що сотні тисяч людей залишаться без даху над головою. Про цю несправедливість хочеться кричати на весь світ. В день, коли все почалось, я була зі всією сім’єю в Одесі. Почула вибухи серед ночі. Ми проїхали від Одеси до Києва, з Києва до Дубровиці, з Дубровиці до кордону. Мені довелось відчути все це на собі. В останні хвилини обнімала тата так міцно, як ніколи. Він залишився в Україні. По приїзду до Польщі одразу організувала з друзями підтримку для наших хлопців, дещо купували самі, дещо люди віддавали безкоштовно. І ми особисто їздили до кордону передавати ці речі. На жаль, найголовніші речі (бронежилети, тепловізори) – не кожному під силу придбати. Тому я вирішила через пісню заохотити більше людей доєднатись до збору допомоги нашим солдатам, які зараз щоденно й невтомно захищають країну і борються за наше майбутнє.

Нині, як ніколи, важливо єднатися у спільній меті – здолати ворога. Підтримка і спокій – це важливі помічники у цій справі. Я щиро вірю, що ми всі повернемося до свого життя. Навіть якщо того життя, як раніше, в нас вже не буде ніколи. Це питання часу. І  кожного дня прокидаюся і лягаю спати з вірою в перемогу і в мирне небо над нашою прекрасною державою. Слава Україні!».

Леся Кузьмич.