В очікуванні Різдва

 

У передріздвяний період хочеться чогось особливого. Отого святкового настрою, про який усі говорять, тільки-но перегорнуть сторінку календаря на грудень. Допомогти з цим можуть не лише мандарини,  гарячі  напої з корицею, мерехтіння  вогників на ялинці та полювання за подарунками, а й затишні різдвяні історії, у котрі «закутуєшся», як в теплий плед. Мабуть, зима – найкраща пора для атмосферного читання з чашкою какао в руках. Перегортаєш чергову сторінку улюбленої зимової історії – і на тебе сиплеться снігопад вражень та передчуття свята і дива. Тому саме зараз сайти публікують новорічно-різдвяні добірки книг для дорослих та дітей. І ми вважаємо несправедливим, що до них не потрапила  книжка нашої землячки Інни Шаргородської «В очікуванні Різдва, або ж історія серця Анни». Вона вийшла нещодавно, але вже завоювала увагу читачів. Адже переносить у повчальну подорож, кінцевою зупинкою якої є розуміння справжнього значення Різдва. Що ж надихнуло на творчий дебют – розпитали у авторки.

«Ще коли в мене не було дітей, я знала, що буду робити для них Адвент-календар, – розповідає Інна. – Це популярна традиція в передріздвяний період, яка приносить море радості малечі. Його ціль – допомогти дітлахам розбавити довге очікування Різдва різними приємностями, приготованими батьками. Зазвичай, це 24 сюрпризи в мішечках, кульочках, дитячих шкарпеточках, розвішаних на стрічці. Кожен день дозволено відкривати по одному подарунку. Однак в перші роки з Адвент-календарем, я зрозуміла, що не дуже правильно щодня давати маленькі презенти. Бо діти чекають лише їх і нічого більше. Потрібно міняти фокус. І я почала шукати короткі передріздвяні дитячі історії. Зробити це виявилось не так просто, адже, на жаль, українською мовою в нас їх мало. Тож я взялась писати сама. 24 розповіді поєднала в одну сюжетну лінію і вийшов власний  Адвент-календар очікування свята.

А потім з’явилася ідея – не тільки для своїх дітей читати ці коротенькі історії, а й ділитися з іншими. Для цього в «Інстаграмі» створила окремий профіль і кожного дня публікувала. Якось чоловік каже, «а давай надрукуємо їх». Я тільки посміхнулась. Але згодом те саме запропонувала моя знайома – головна редакторка у видавництві. Мовляв, ти маєш це зробити, адже потреба у такій дитячій літературі українською мовою нині велика. Я сприйняла їхні слова, як знак від Бога – значить повинна наважитись. Так і виник задум книги.

Про що вона? Про справжнє значення свята – воно не в подарунках, не в ялинці і прикрасах, не в піснях і навіть не в добрих справах. Воно – в народженні Ісуса Христа. Мої діти стали для мене  натхненням. Ця книга – своєрідний  щоденник наших вечорів у сімейному колі. Кожен діалог Анни з мамою – наші бесіди про добро, милосердя, любов, жертовність, відповідальність і навіть зло… Такі дорослі складні слова, але які, насправді, дуже легкі у застосуванні. Я намагалась зрозумілою мовою пояснити дітям, що має бути  присутнє у їхньому житті і що не повинно. Ця книга – це  мій новий досвід як мами, яка піклується не лише про їжу, одяг і житло, а й про їхнє сердечко. Щаслива, що можу залишити їм такий спадок».

Ось таку по-дитячому просту і водночас глибоку книгу написала наша землячка, котра допомагає не лише малюкам, а й дорослим засвоїти деякі  життєві уроки. Цікавлюсь, чи очікувати від неї ще творчих робіт?

«Я живу за принципом, що ми маємо впливати певною мірою на наше оточення. І я хочу втілювати це покликання. Щоб світ став добрішим і кращим. Як це буду робити – розмовами, добрими справами чи написанням історій – час і обставини визначать. Зараз багато пишу на папері та в соцмережах, бо маю бажання поділитись думками з іншими і розказати те, чим живе моє серце. І якщо хтось отримає від цього натхнення, буду тільки рада».

Далі спілкуємось про Різдво. Для Інни це найочікуваніша пора, сповнена сімейних традицій та особливої атмосфери.

«Дуже люблю це свято. Різдвяні фільми та музика присутні упродовж року в моєму житті, а прикраси з’являються в домі за місяць, а то й раніше. Але найголовніше – це час, що символізує народження нашого Спасителя. Різдвяних сімейних традицій у нас багато, ми починаємо до свята готуватись ще з початку грудня. Адвент-календар – одна з улюблених. Цьогоріч я обрала – «Різдвяні листи Даніелю та Амалії».  Кожного нового дня Адвента мої діти отримували листи з історіями від тварин, які були свідками біблійних подій: від ослика, який разом з Мойсеєм переходив Червоне море; від мишки, яка жила у домі Марії і бачила Ангела Гавриїла. А в пакунках з цифрою щодня їх чекала маленька цукерка і роздрукована та заламінована фігурка тваринки-очевидця.  Тепер вони мають цілу колекцію, якою прикрасили стіни своїх кімнат. Всі історії знову ж публікувала на сторінці в «Інстаграмі».

Також в нас є багато завдань, які ми виконуємо до свята. Наприклад, випікаємо та прикрашаємо імбирне печиво. Беремо участь в різних заходах милосердя, готуємо подарунки для діток з бідних сімей. Є чимало проєктів в школах та садочках, де задіяні родини. Але звичайно найголовнішим є Вечір Різдва (24 грудня), коли всі разом йдемо до Церкви і прославляємо Народженого Христа. Після святкового богослужіння читаємо всією сім’єю різдвяну історію з Біблії, готуємо обід і вже потім  дітки отримують подарунки. Хочеться, щоб в моїй сім’ї завжди були традиції, які б вели до Віфлеєму і справжнього значення Різдва. Тому я дуже ретельно все підбираю до свята: прикраси, книги для читання, навіть подарунки повинні мати особливе значення (для прикладу, є чотири свічі Адвента: Надія, Радість, Мир та Любов. І діти отримали подарунки з такими ж назвами. Подарунком Надії було те, чого вони давно хотіли. В такий спосіб я змогла не лише розказати, але й на практиці показати, що означає надіятись і отримати). Моя ціль – прикрасити дім зорею та вертепом, а не Дідом Морозом зі Снігурочкою, читати про народження Христа як найбільше диве Різдва, вчити більше віддавати, а не отримувати».

Ще один спільний Адвент-календар співрозмовниця запропонувала своїм підписникам в соцмережі, на який її надихнула «історія доброти і небайдужості»:

«Уявіть собі місто Рівне. Там більше десятка аптек. І біля однієї, в самому центрі міста, стоїть бабуся. 20 гривень. Їй не вистачило 20 гривень, щоб купити ліки. Її повернули три фармацевти, які там працюють. Не осуджую їх. Це був їхній вибір, але для трьох це було по 7 гривень. Що ти купиш за ці гроші? Нічого. Збагатієш? Ні. Збіднієш? Збіднів уже. Духовно. Бабуся наважилася, опустивши очі, попросити 20 гривень в першого перехожого. Отримала 50. Благає зачекати, адже вона принесе здачу. У відповідь почула: «Не треба, залиште собі». Розійшлися двоє співрозмовників. Бабуся пішла за ліками в аптеку, а добре серце додому. Але потік думок переслідує. А чи є що їсти в неї? А як вона далі? Це ж останні її гроші напевно. Любов і турбота про інших змушує добре серце повернутися до аптеки. Запитує працівників, що потрібно бабусі. 170 гривень і все куплено. Бабуся відмовляє, в неї ж є вже достатньо грошей. «Ні! – вперто відповідає наше добре серце, – купіть собі щось смачненького». Благословіння і обіцянки молитися так і посипалися в слід тому, чиє серце любить людей.⁣

До чого я все це? Таких бабусь і дідусів поряд нас вистачає. Щодня у сторіз викладатиму одну річ (банка кукурудзи, кетчуп, макарони, печиво), якою потрібно поповнити «БАНК ЇЖІ»⁣ (пригодиться для цього будь-що: ящик, кошик, мішок). За всі ці дні ми зберемо 24 подарунки, які подаруємо іншим. Ви посаджені цвісти там, де ви живете! Ви знаєте, де краще посвітити на вашій вулиці, в селі чи місті. А ще це буде чудовим подарунком для Ісуса і цінним уроком для інших, та й для вас також», – написала вона в «Інстаграмі».

Гарна ідея, яку можна втілити не лише перед Різдвом. Адже  милосердя не обмежується часом і датами:

«Одна сніжинка не зіпсує погоду, а снігопад зупинить кожного там, де він є. Станьмо неочікуваним снігопадом, щоб зупинити когось на дорозі життя і показати силу людської доброти і Божої любові».

Леся КОНДРАТИК.

 

* Довідково (Інна Шаргородська розповіла своїм підписникам):

Перші згадки про Адвент-календар датуються 1903 роком. Мама Герхарда Ланга в передріздвяний період пекла 24 печива-безе для сина, прикріплюючи їх до якогось цупкого паперу. Так син знав, скільки днів лишалося до Різдвяного вечора. Ланг виріс і став власником типографії у Мюнхені. Саме його фірма у 1908 році першою у світі випустила Адвент-кадендар з 24 різнокольоровими малюнками на різдвяну тематику, які діти могли наклеювати як наліпки. Пізніше у 1920 році видавництво розробило перший календар з дверцятами, які відкривалися, запатентувавши свій винахід.

Традиція Адвент-календаря розповсюдилась всією Європою, починаючи з ХХ століття. Нині більш популярно створювати їх своїми руками. Приготування календаря – особливий час для сімей, а потім особливе чекання на свято у дітей.

На сьогодні такі календарі мають багато різних варіацій: від солодощів кожного дня до маленьких подарунків, від читання Біблії, а саме історії Різдва, до різних видів діяльності: різдвяна випічка, прикрашення будинку, виготовлення різдвяних листівок та багато іншого і цікавого.

 

 

СВЯТКУЄМО РІЗДВО 25 ГРУДНЯ: ЩО ТРЕБА ЗНАТИ

Щорічно християни з усього світу 25 грудня святкують Різдво, й не виключено, що в найближчі роки ця традиція перейде і до нас.

 

Закон про офіційний вихідний на Різдво 25 грудня в Україні вступив у дію ще з 2 грудня 2017 року. У зв’язку із цим, цей день став офіційним вихідним. До цих нововведень, святковим днем було лише 7 січня, коли християни відзначають Різдво за юліанським календарем.

Пропозиції відмовитись відзначати релігійні свята за старим юліанським календарем і перейти на григоріанський вже давно висловлюють як громадяни, так і окремі депутати

Предстоятель Православної церкви України Епіфаній заявив, що ПЦУ не проти змінити церковний календар і дату святкування Різдва, однак на сьогодні ще немає підтримки з боку суспільства.

 

ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ

Варто зауважити, що більшість християн у світі святкують Різдво саме 25 грудня. Це не лише католики, але й протестанти (які складають більшість у США та значну частину в Європі) та православні Вселенського патріархату в Туреччині та Греції, в США та Канаді, а також православні церкви Румунії та Болгарії. Також греко-католики (українці) Канади, Бразилії, Аргентини перейшли на новий стиль та святкують Різдво 25 грудня.

Навіть у Росії до 1918 року Різдво святкували 25 грудня. На 7 січня воно припало після переходу на григоріанський календар. Тобто держава стала жити за цим календарем, а церква продовжувала існувати за «старим стилем»,  юліанським.

До речі, у церковних календарях Російської православної церкви 1924-1929 років Різдво значиться під 25 грудня – навіть радянська влада намагалася перевести російське православне літочислення на григоріанський календар, але та чинила впертий спротив.

Всеправославний Собор в Константинополі 1923 року вирішив, що православні християни згідно із точнішим григоріанським календарем мають відзначати Різдво Христове 25 грудня. На це погодилися усі країни, окрім тих, що були під впливом Радянського Союзу. Тож Україна досі залишається так би мовити у радянській парадигмі, святкуючи Різдво 7 січня у компанії з Росією, а також Казахстаном, Киргизстаном, Сербією та Грузією.

Як зазначив правовий експерт Максим Васін, задум більшовиків/комуністів був у тому, щоб поступово замінити християнські традиції власною атеїстичною ідеологією. Вже починаючи з 1929 року в СРСР святкування Різдва було офіційно скасовано. Пізніше, з кінця 1947 року, перший новорічний день – 1 січня – став для радянських громадян святковим і вихідним.

На додачу різдвяна зірка на ялинках стала п’ятикутною, подарунки дітям почав роздавати не Святий Миколай (себто Санта Клаус), а самозванець без роду і племені – Дід Мороз. У такий спосіб, святкові настрої радянських віруючих були зміщені з Різдва Христового на непомітний раніше і цілком безбожний Новий рік.

 

Різдво 25 грудня: традиції святкування

Прийнято вважати, що в християнському світі це найбільше свято. Воно припадає на одну з найдовших ночей в році, коли, за віруванням християн, народився Ісус Христос у Вифлеємі.

Цікавий факт, що 25 грудня в Україні Різдво відзначалось в основному поляками. Тому на території Західної України можна почути, що католицьке Різдво називають «польським» Різдвом.

Вбрана ялинка чи смерека, яку ставлять у своїх будинках віряни – є головною прикрасою свята. Дерево можна прикрасити, як забажаєте, навіть свіжі квіті та соковиті фрукти є частиною декору.

На Різдво відбуваються три богослужіння:

Перше починається опівночі, воно символізує єдність Отця і Сина.

Друге – на світанку, під час появи на світ нового життя.

Третє відбувається вдень. Воно доносить символ народження Ісуса Христа в серцях всіх вірян.

Адвент – це час очікування свята, адже католики не мають посту як такого. Релігійні католики протягом місяця перед Різдвом намагаються більше часу присвячувати молитвам і відвідуванню церкви та спілкуванню зі сім’єю. А дехто обмежує себе і не їсть м’ясо.

Цікава традиція: на «католицьке» Різдво не можна залишити жодного родича, жодного знайомого без подарунка. До речі, цей звичай обмінюватись подарунками до Різдва прийшов з біблійної оповіді, коли люди приносили подарунки немовляті Ісусу.

Усі чудеса, які відбуваються на Різдво, більшість християн світу пов’язують із діями смішного товстуна, який любить посміятися та побешкетувати. Але не всі священники підтримують цей культ, бо вважають його язичницьким.

Гусак із яблуками та капустою або запечена індичка – найголовніша різдвяна страва. Цікаво, що в США прийнято подавати індичку із журавлинним соусом, а в Англії – із соусом з агрусу. В Греції і Франції індичку запікають у білому вині.