середа, 13 січня 2016 р.

ЩОБ НЕ ПЛАКАТИ, Я СМІЯЛАСЬ, або
ЯКА СПРАВЖНЯ ЦІНА СУБСИДІАЛЬНОГО ПОПУЛІЗМУ?

Високопоставлені чиновники, включаючи прем’єр-міністра, міністра соцполітики і главу НАК «Нафтогаз України», доклали значних зусиль, рекламуючи  підвищення комунальних тарифів і систему компенсуючих субсидій для тих, для кого ці тарифи виявилися непідйомними. В окремо взятому випадку, субсидія – дійсно рятівна паличка, яка допомагає в пору знецінення гривні вижити тим, хто опинився за межею. Але давайте подивимося на проблему не з точки зору окремо взятого домогосподарства, а дещо глобальніше. Чи й насправді, така вже безневинна конструкція, за якою людина набуває право на субсидію? Як на мене, вона не тільки зменшує тиск на платежі населення, а й провокує масову корупцію на побутовому рівні, заганяння доходів в «тінь» і марнотратство.
Кидається в очі, що реклама нових системи тарифів і субсидій зводиться до розповідей про те, як легко стало отримувати субсидію: кинули в поштову скриньку заповнений бланк заяви та декларацію на одну сторіночку - і все, користуйся благом. І при цьому ніякої конкретики ні в процедурах сплати з урахуванням субсидії, ні в методиці розподілу субсидії, адресованої домогосподарству, між різними постачальниками (води, газу, тепла, електроенергії), ні, нарешті, в тому, а що, власне, мається на увазі під домогосподарством. Наприклад, дві людини, зареєстровані в одному місці, але живуть у різних, - це домогосподарство? А дві людини, які живуть разом, але зареєстровані в різних місцях? Ніхто ні слова не сказав про те, який економічний ефект очікується від впровадження субсидій і які ризики з нею пов’язані. Тобто нам розхвалили обгортку і ні слова про те, що всередині. Так як правило чинять недобросовісні продавці, які намагаються будь-що «впарити» те, що покупцеві зовсім не потрібно.
Давайте спробуємо самостійно розібратися, як працює система тарифів і субсидій. Будемо орієнтуватися на ту ж соціальну рекламу: якщо комунальні платежі сумарно перевищують 15% чистого доходу домогосподарства (доходу за вирахуванням податків), то все перевищення покривається субсидією. Тепер для початку припустимо, що тарифи взагалі нульові, і ніхто ні за що не платить. Якщо тепер вводяться якісь незначні тарифи, то більшість населення платить за цими тарифами, за винятком невеликої групи зовсім незаможних, для яких платежі навіть за невисокими тарифами перевищують 15% доходів. Ця група буде платити 15% своїх доходів, а інша частина нарахованих ним платежів покривається субсидією. Якщо тарифи ще зростають, то для першої групи незаможних нічого не змінюється. Скільки вони платили, стільки й будуть платити, і навіть можуть не знати, що адресована їм субсидія зростає. Але в розряд незаможних перейде ще одна група населення, яка виявиться не в змозі платити за новими тарифами, і цим домогосподарствам буде потрібна субсидія. І так буде відбуватися при кожному підвищенні тарифів. Зрозуміло, що сума субсидій зростає швидше тарифів через те, що кожного разу збільшується кількість домогосподарств, яким потрібна підтримка. Однак спочатку, поки на субсидію має право лише порівняно невелика кількість домогосподарств, зростання сумарних платежів перевищує зростання субсидій. Цей етап закінчується, коли, грубо кажучи, «закінчаться домогосподарства», тобто велика частина населення перейде в розряд малозабезпечених і стане адресатом субсидування.
Проте на цьому вади системи субсидіювання не вичерпуються. Найменш «шкідлива» з них - це те, що субсидії ніяк не стимулюють енергозбереження. Навпаки, людина, яка точно знає, що, незалежно від споживання, платить одну і ту ж суму - 15% від доходів, зовсім не схильна економити. Скажіть, який стимул вимикати світло, виходячи з кімнати, приймати короткий душ, обклеювати на зиму вікна і своєчасно ремонтувати протікаючий бачок, якщо це на суму комунальних платежів зовсім не впливає?  Навпаки всі ці нескладні «економні» маніпуляції – зайва витрата для сімейного бюджету. Тож не сумніваюся в тому, що споживання,  не контрольоване вартістю послуг, буде рости, а не падати. Буде рости і число зарплат, виведених у «тінь», щоб мінімізувати не тільки податки, а й комунальні платежі. Ні для кого не секрет, що часом у нас «субсидійними» благами користуються,  всупереч логіці, зовсім небідні люди, котрі можуть собі дозволити придбати гарний будинок, оснастити його за останнім каталогом новинок техніки,  ще й на додаток прихопити на «прем’єрі» в котромусь автосалоні кілька автівок. Вони у нас - також з розряду «малоімущих», адже офіційно не працевлаштовані й в податкових стосунках з фіскальною службою не заплямовані. Коли бачу на яких машинах під’їжджають ці «соціально незахищені» з своїми порожніми деклараціями, й як жваво обговорюють про європейське майбутнє України, мені хочеться реготати… Пам’ятайте знамените лесине, «щоб не плакати, я сміялась». Можливо, це сміх розпачу, що в Україні соціально незахищеним насправді є добросовісний платник податків, котрого вижимають, як лимон, й відмітають, мов непотріб, коли йдеться про якусь державну підтримку.
Ми браво звітуємося, що правом на субсидію скористалося стільки-то мільйонів домогосподарств – гігантська кількість папірців з поштової скриньки, що вимагають призначення, розрахунку, поштової обробки і всього іншого, що називається адмініструванням. А це ще не все. Ще буде потрібно регулярно перевіряти правильність декларацій кожного (!) з цих мільйонів одержувачів субсидій. Наприклад, пересвідчитися, чи правильно, що доходи колишнього чоловіка, зареєстрованого в квартирі, виключаються при розрахунку субсидії? А такі перевірки - це довідки, запити за місцем проживання і у Пенсійний фонд, опитування сусідів та ін. Я вже навіть замовчую про те, скільки в цьому процесі буде вимагатися, пропонуватися і вручатися хабарів. Під цей шумок зросла «субсидіальна» армія клерків. Мої скромні пізнання в економіці нагадали закон Паркінсона: контора чисельністю 300 чоловік в змозі повністю завантажити роботою сама себе. Мегаконтора в 1000 чоловік здатна поставити на вуха всю країну. Що цей монстр виробляє і у скільки обходиться його функціонування? Хоча б такі дрібнички, як поштові витрати. А зарплата додатково найнятих «слуг народу»? Хто-небудь це підраховував? Інші країни виробляють товари та послуги, а ми - субсидії. На жаль, і це ще не все.
Давайте врешті спробуємо відповісти на запитання, кому ця система вигідна? Куди ідуть гроші, що виділяються на субсидії? Адже субсидії тільки на словах виділяються населенню! Насправді вони виділяються монополістам і являють собою пряме їх фінансування! У тому-то й справа, що за великим рахунком зовсім несуттєво, чи має людина право на субсидію чи ні? Гроші-то вона, ця людина, все одно не побачить. А ось її заява дуже потрібна. Це ж право вийняти з бюджету чергову суму та надіслати її за «правильною» адресою! І при цьому МВФ теж задоволений! Тарифи начебто піднімаються, дотації «Нафтогазу» та іншим з бюджету як би не виділяються! І все б воно ніби нічого – якби ота віртуальна субсидія не була нашими реальними податками…
Літня дубровичанка ставить запитання,  хіба держава надає  субсидію для того, щоб споживач,  опалюючи своє помешкання,  змушений був спати з відчиненою квартиркою, аби «вкластися» в обраховані йому «ліміти»? Чи не простіше та економніше було б, якби люди платили за реально спожитий газ меншу його вартість? Економісти кажуть – ні. Цього не допустять постачальники. Ціна газу – питання стратегічне. Монополісти нізащо не погодяться хоча б злегка затягнути і свої паски, а не тільки наші. Та, куди правду діти, і споживачам непогано б було стримати апетити. Ми говоримо, що в країні, в якій немає європейських доходів, не може бути європейських цін. Але тоді й європейського споживання і європейського рівня життя теж не може бути. Бо Європа – проти подвійних стандартів.
Людмила РОДІНА.


Немає коментарів:

Опублікувати коментар