Хай Різдво мир нам принесе

Про непростий 2015, передсвятковий настрій і думки про життя − у наших коротких інтерв’ю:  

Батьки і вся родина Героя Олега Ващишина з Сельця:

Напередодні Нового року у Сельці відкрили меморіальну дошку нашому Олежику − нашому синові, брату, племіннику. Тепер він буде щоденно зустрічати поглядом діток-школярів, заради  щасливого майбутнього яких і воював. Відкриття дошки − хвилюючий для нас момент, бо ще більше ми відчули присутність синової душі на землі. Олежик приходить до нас у снах, думаємо, що зіркою з неба він спостерігає за нашим життям на землі. Плаче серце, але водночас воно переповнюється гордістю за нашого Олега, втішається від того, що нашого солдата-захисника не забувають у рідному краї. Хочемо висловити щиру вдячність всім, хто сприяв  відкриттю меморіальної дошки і прийшов розділити з нами урочистість цієї події: народному депутату Василю Яніцькому, голові РДА Сергію Киркевичу, голові районної ради Миколі Кухарцю, відділу освіти на чолі з Ніною Стасюк, колективу Селецької школи, сільському голові Павлу Голяці, працівникам дубровицького районного військового комісаріату, колективу вашої газети, нашим героїчним землякам-військовослужбовцям, всім, хто вшанував пам’ять нашого Олега під час церемонії відкриття меморіальної дошки.

З нагоди Різдвяних свят щиро бажаємо всім нашим землякам спокою і затишку у їх домівках. Хай якнайшвидше закінчиться в Україні війна, і всі сини повернуться до своїх матерів живими і здоровими. Нехай наша українська родина завжди буде дружньою, бо дуже важливо і в скрутні, і в щасливі моменти відчувати підтримку ближнього. Божого всім благословення!

Дмитро Булачок, учасник АТО, десантник, військовослужбовець 80-ї аеромобільної бригади м. Львів:

(Нагадаємо, що 8 березня 2014 року Дмитро вирушив на схід України з десантниками 1-го аеромобільного батальйону. З 14 червня його підрозділ ніс службу біля Луганського аеропорту. 21 липня зазнав поранення в ногу, у бою під Георгіївкою. Лікувався у Харківському військовому госпіталі, переніс дві складні операції. Згодом була реабілітація у Львівському госпіталі. Наразі служить Україні у військовій частині м. Львова).

Щодо себе, то хочу зазначити: ні про що не шкодую і жодного разу не нарікав на долю, вважаю, що кожен з нас опиняється там, де і має пролягти його життєва стежка. Але життя однозначно змінює нас.

Я став більше вірити у Бога після війни. Бог є, він все бачить. Чекаю Різдва, бо, чесно кажучи, святкування Нового року не викликає у мене особливого захоплення. Новий рік не вважаю якимось святом, можливо, це момент просто щось проаналізувати і переоцінити за певний період життя. А от Різдво − це світла і радісна подія, родинне свято.

Думаю, воно дає нам можливість ще раз переоцінити важливість сімейних зв’язків. Вважаю, що найбільше щастя, коли за Різдвяним столом збирається родина, де всі здорові і усміхнені.

Знаю, що пересічні дубровичани у свій час допомагали мені, збираючи кошти на лікування. Я щиро вдячний кожному, хто поділився таким чином часткою душі, бо переконаний, що з чистими помислами допомагали мені люди.

Якби можна було все повернути назад, я знову пішов би захищати Україну, без жодних вагань і сумнівів. Але прикро, що ця війна стала бізнесом, гроші заробляються на всьому, навіть  на людських життях.

З нагоди Різдвяних свят бажаю усім нам людяності і здоров’я, взаємоповаги і взаємопідтримки. Звичайно миру. Миру у наших душах і в Україні.

(Дмитро розповів нам, що для відновлення його здоров’я – проведення ще однієї операції і реабілітації потрібно 315 тисяч гривень. Однак військовослужбовець зазначив, що не хоче і не може просити допомоги у земляків, які й так ледь виживають на свої пенсії і зарплати, хоча знає, що вони готові поділитися останньою копійкою. Все ж думаємо, що знайдуться спонсори, які матеріально посприяють, щоб наш земляк відновив повністю здоров’я і пройшов необхідний курс лікування).

Василь Янковський, старший лейтенант, військовослужбовець 44-ї окремої артилерійської бригади, м. Тернопіль:

5 лютого минає рік, як я був мобілізований до Збройних Сил України. Службу ніс у Тернополі, згодом сто днів був у зоні АТО. Нещодавно повернувся з Донеччини знову у військову частину. Хочу сказати, що, не зважаючи на мінські домовленості, на Сході витає дух війни, і кожен солдат там ризикує своїм життям.

Цей рік був у моїй долі особливим і випробувальним. Багато передумалося і переоцінилося. Горджуся, що ніс відповідальність за долю молодих хлопців своєї роти, вони справді стали для мене рідними. Взагалі ж, з початку АТО Українська армія дуже зміцніла, стала більш патріотичною і дієздатною. Це проявляється і в технічному плані, і в моральному настрої військовослужбовців. Але треба віддати належне і волонтерам, і нашим рідним, які були і залишаються нашим тилом.

На щастя, маю можливість щоденно спілкуватися з дружиною і синочками, батьком. Дякую за підтримку своїм колегам по роботі із управління водного господарства. Всім землякам щиро бажаю щасливих Різдвяних свят у колі родин, хай смачною буде кутя на столі і веселою коляда. А ще хай Бог пошле Україні мир. Без нього нема майбутнього, бо війна − це кроки назад. Хотів би, щоб мої сини ніколи не відчули її так близько, як це відчуває моє покоління.

Оксана Голяка, керівник прес-служби РДА, волонтер:

2015 рік був для мене надзвичайно складним: біль втрат наших земляків, наших захисників-героїв, досі ятрить душу.

Спілкуюся з їх родинами, розумію, що життя для батьків, рідних змінилося назавжди, бо матері втратили дітей, Україна втратила синів. Не можу передати словами всі відчуття, що в моїй душі, бо знала цих хлопців, спілкувалася з ними. Молімося за упокій полеглих у бою за Україну.

Водночас я щиро бажаю, щоб повернулися додому живими і здоровими  солдати, які Різдво зустрічатимуть не за святковим столом. Різдвяна зірка загориться для когось під час перебування на бойовому посту чи в госпіталі. Хотілося б сказати: дорогі солдати, я молюся за вас, вся країна молиться, оскільки цінує ваш подвиг і зусилля, які ви докладаєте, щоб вберегти нас; відчуває, наскільки вам важко; вболіваємо за те, щоб поверталися живими і з перемогою!

Наші захисники стали для мене близькими людьми, бо спілкувалася часто з ними, як волонтер по телефону, відвідувала на Сході разом з головою РДА Сергієм Киркевичем. Горджуся, що доля дала мені можливість стати потрібною цим людям, бодай трішки розділити з ними нелегку службу. Але мені часто сниться війна. Напевно, це переживання, хвилювання і у певні моменти навіть розпач, коли вже нічим не можна допомогти і зарадити.

Україна переживає нелегкі часи. В країні триває війна. У когось може виникнути запитання: «Як святкувати Різдво в той час, коли в Україні біда?». Як святкувати? З молитвою. Хай кожна родина відчує Божу милість. Всім землякам зичу миру, душевного спокою, стабільності, добра і любові.

Любов КЛІМЧУК.