Дякуємо, що не забули

11 січня ветерану, учаснику бойових дій Другої світової війни Григорію Федоровичу Годунку з Колок виповнилося 91.

Відвідуємо іменинника з членами районної ради ветарів війни і праці Леонідом Сулаєвим та Петром Козорізом та сільським головою Петром Яцутою. Біля будинку нас зустрічає миловидна і люб’язна жінка – донька ветерана Людмила Григорівна Жакун і гостинно запрошує до оселі. У хаті ще пахне Різдвом. Милує око новорічна ялинка. У домівці мешкає чотири покоління колківчан. Власне ветеран, його донька-доглядальниця Людмила з чоловіком Миколою, їхня донька Марія з чоловіком Юрієм та троє правнучок ветерана Маргарита, Людмила та Ангеліна.

Григорій Федорович теплими поглядом зустрічає гостей, з допомогою доньки зручно всідається  до спільної світлини. Спостерігаю за кожним дбайливим рухом доньки і ловлю себе на думці, що щастя літніх батьків – в їхніх дітях, а нездорових літніх батьків – життя в цих дітях.

– Кілька років тому тато захворів дуже, майже перестав рухатися, я й роботу на залізниці полишила, аби за ним доглядати, – ділиться думками пані Людмила. – Я сама найчастіше й маніпуляції всі медичні виконую, бо хто ж так біля нього походить, як не ми? 

Ось пані Людмила зголошується одягнути татові світлу сорочку і піджак, увесь в нагородах. Обличчя Григорія Федоровича вмить стає ще світлішим, бо молодість його – у цих нагородах. З січня 1943р. по квітень 1944р. він перебував в партизанському загоні генерала Бегми, а потім в регулярній армії на ІІ Українському фронті. Звільняв Україну, Польщу, Німеччину. Брав участь у визволенні Китаю від японських військ. Згодом залізничник, чоловік, батько, дідусь, прадідусь. Ось так життя можна виписати кількома рядками. Але долю так не розкажеш. Кілька томів книги буде замало.

50 років прожив Григорій Федорович у любові з дружиною Євою Пилипівною, гарно жили, діти ніколи лайки в хаті не чули. Чотирьох чудових дітей виховали: три сини і доньку. От саме Людмила і є тепер татовими очима, ногами, його радістю і світлом

– Чи зрозумів Григорій Федорович наші побажання? – допитуюся у доньки. Дідусь підіймає на мене світлий погляд і вдячно стискає мої пальці у теплих долонях.

Вже у дворі Людмила Федорівна звертається до нас: «Дякуємо, що не забули, від тата дякую і від нас усіх». Чомусь так щемно враз стає на душі: ми й справді часто про таких людей у круговерті буднів просто забуваємо. А їх залишилося у районі одиниці, наприклад, у Колках з учасників бойових дій Другої Світової лише наш іменинник.

Любов Клімчук.

Напередодні Різдва у приміщені центру позашкільної освіти пройшов районний етап обласного етно-фестивалю «Вифлеємська зірка». Учні Дубровицького НВК «Ліцей-школа» також взяли участь в цьому різдвяному дійстві. Ліцеїсти на достойному рівні представили себе серед інших колективів загальноосвітніх навчальних закладів Дубровиччини.

Запальний виступ конкурсантів подарував присутнім незабутній різдвяний настрій, продемонструвавши знання звичаїв та традицій Різдвяних свят, яскраво і майстерно відтворив їх на сцені у колядках. Діти зуміли виразно донести значення свята Різдва Христового, звеличити красу та багатогранність створеного Богом світу.

За результатами етно-фестивалю колектив Дубровицького НВК «Ліцей-школа» «РАДОСИНЬ» зайняв ІІ місце.

За матеріалами сайту Дубровицького НВК «Ліцей-школа».