пʼятниця, 13 листопада 2015 р.

БАЖАЮ ВАМ УСІМ ДОБРА!
У нашому буремному світі кожен з нас в певний момент знаходить рятівний місточок, який допомагає долати життєві перешкоди; те живильне джерело, яке напуває спраглу душу під час одвічних мандрів у пошуках істини. Настоятель орв’яницького храму отець Стефаній Лось, який нещодавно відсвяткував 55-річчя, таким пріоритетом визначив для себе релігію.
Напівсирота, позбавлений батьківської опіки, з дитячою наївністю зовсім маленьким признав для себе єдиного отця – Господа Бога, щиро увірувавши, що тільки він є нашим наставником на заступником. Змалку дуже любив відвідувати храм, тут почував себе по-особливому комфортно, не так як у буденному житті. Пробував згодом знайти себе у мирських професіях. Та повсякраз Всевишній знаходив нагоду, як навернути юнака до церкви. Оглядаючись нині на пережите, отець Стефаній каже: «Працював на звичайній роботі, але ніколи не присвячував себе повністю, бо відчував, що це не моє. Наразі, завдяки волі Божій, я на своєму місці і люблю все, що роблю».
Дитинство його було непростим. Вдома завжди відчувалася скрута. Школа насаджувала атеїзм. Але підсвідомо хлопчик вірив. Вірив, що є вища сила, яка веде нас по життю, підтримує й дає сили вистояти. Коли приходив до церкви, особливо в святкові дні, а це ж треба було мандрувати аж до Бережниці чи в Дубровицю, то був зачарований святковим настроєм і божественним співом на весь храм. Ці яскраві спогади, загадкове мерехтіння свічок перед ликами святих угодників залишали в маленькому дитячому серці незвідане тепло. На рівні інтуїції розумів, що дійсно, під час Богослужіння в церкві відбувається щось надзвичайне, особливе. Дуже добре запам’ятався випадок, коли, будучи ще юнаком, потрапив на богослужіння до одного священнослужителя в чернечому чині, котрий проводив літургію так щиро, від усього серця. Це стало поштовхом для вивчення літератури про священство, монахів, духовенство. Важко сказати достеменно, хто відіграв вирішальну роль в подальшому життєвому виборі. Але якось, побачивши в церкві, що біля священика прислуговують хлопці, попросився у отця, щоб той дав можливість прислуговувати йому теж, з того часу й почалася дорога до священства. Хоча, у Святому Письмі зазначено: «Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав».
Багато займався самоосвітою. Опановував Святе Письмо, звіряв по ньому своє життя. Багато аналізував й вчився проповідувати. Згодом владика возвів його у святий сан. Великою радістю стало, коли через кілька років призначили його духовником в Орв’яницю, благословивши на будівництво храму в рідному селі. Це було найзаповітнішим бажанням отця Стефанія. А водночас великою відповідальністю. Пригадує, як хвилювався перед першою проповіддю, яку мав сказати своїм землякам. Але твердо пам’ятав, якщо людина дістає священий сан, владика рукополагає і через це сходить Дух Святий, й тоді, здається, сам Господь кладе на серце те, що священик має говорити. Отець Стефаній твердо переконаний: «Найбільш глибокий приклад проповіді – наше життя». Люди, безперечно, слухають те, що каже святий отець, але й дивляться, як він живе. Тож власним прикладом наставляє духовних братів та сестер на шлях служіння Богу.
У людях цей чоловік понад усе цінує можливість бути максимально відвертими самим з собою. Часто, коли приходять за порадою, буває, що звинувачують у своїй біді всіх навколо, навіть Господа, що дуже прикро, хоча в першу чергу варто оцінити власні дії. Настоятель переконаний: лише тоді, як навчимось по-справжньому любити ближніх своїх, ставитимемося до них так, як хотіли б, щоб ставилися до нас, будемо краще розуміти й себе, й весь навколишній світ.
Сам отець Стефаній – винятково позитивна людина. Навіть інколи дивуєшся, де вдається йому черпати ту життєву енергію та доброзичливість. Проте секрет зовсім простий. Кожен його день починається й закінчується молитвою, а кожен вчинок та слово зіткані з любові.
Тож й авторитет у духівника серед земляків незаперечний. Він частий гість у школі, керівник місцевого сільгосппідприємства Андрій Кулик не просто меценат храму, але й добрий друг його настоятеля. Всі, хто звертаються до отця Стефанія за порадою, знаходять її в його мудрому слові.
Зараз ми переживаємо нелегкі часи. Часто прихожани приходять до церкви з запитаннями, як відновити мир в Україні, коли закінчиться війна? Настоятель на такі речі відповідає філософськи: «Мир відновиться навколо нас тільки тоді, коли ми відшукаємо його всередині себе. Бо все те, що відбувається довкола, є прямим віддзеркаленням нас самих».
Сьогодні є багато різних життєвих і філософських течій, котрі доступні для молоді. Проте, необхідно зважати, до чого ж приводять ці вчення. Для того, щоб не «розчинитися» у цьому світі і знайти себе потрібно зрозуміти, що наповнює наше серце і приносить нам спокій. Недарма Христос у Євангелії сказав такі слова: «Я є такий хліб, що хто Його буде їсти, той вовік не буде голодним, і Я є та живе Вода, що хто її п’є вовік не буде жаждати». Як кожному священику, отцю Стефанію не байдуже до духовного світу людини. Життя без віри, на його тверде переконання, є порожнім. «Кожна людина може знайти своє місце біля Христа, навіть ми себе так не любимо, як Він нас», – переконаний духівник.
Хотілося б сьогоднішню розповідь про цього незвичайного чоловіка закінчити словами з його проповіді: «Бажаю вам перебувати в постійній радості. Щоб було менше смутку, важких хвилин у житті, а побільше світлих днів і сердечної теплоти. Хай спілкування з близькими приносить вам тільки задоволення, а новий день тільки хороші новини. Бажаю вам усім добра!». Хай і Вам воно повертається сторицею, святий отче.
Людмила РОДІНА.


Немає коментарів:

Опублікувати коментар