З приводу об’єднання територіальних

громад району 

Питання реформування громад, яке сьогодні дозволяє українське законодавство, дійсно є життєво важливим для нас – жителів Висоцька.

Після опублікування Закону України «Про добровільне об’єднання громадян» в пресі, на сесії Висоцької сільської ради 08 травня 2015 року, це питання відразу ж стало на порядку денному. Причиною було те, що за останні 20 років Висоцьк впав у таку глибоку депресивну яму, з якої вже не одному височанину думалося, немає виходу. Єдина надія, як відзначали депутати, буде саме добровільне об’єднання з сусідніми громадами. Через значну віддаленість від великих міст, залізниці, відсутність робочих місць, заставляє певну кількість жителів наших сіл подаватися на заробітки в Білорусь, Рівне, Київ, Москву і навіть у Польщу.

Тому мені було доручено як сільському голові ініціювати добровільне об’єднання Висоцької, Туменської,  Людинської сільських рад у Висоцьку територіальну громаду. Для цього у Висоцька є вагомі історичні, економічні, природні, територіальні фактори.

Історичні тому, що у нас є історичний досвід. Подібне об’єднання – волость, вже існувало в нас більш як 350 років тому, коли володів Висоцьким маєтком гетьман Правобережної України Павло Тетеря.

За часів Російської імперії Висоцька волость Ровенського повіту Волинської губернії з центром у Житомирі об’єднувала в собі 11 населених пунктів, і в тому числі ще й Удрицьк, Жадень, Озери. За Польщі Висоцька гміна включала ще більше населених пунктів і територіально відносилася до Столінського повіту Поліського воєводства з центром у Пінську.

У 1939 році, на прохання переважної більшості місцевих жителів, Висоцька волость була віднесена до України. В той час був створений Висоцький район з 31 сільською радою.

У 1959 році, внаслідок укрупнення районів Ровенської області, Висоцький район було ліквідовано. Проте тісні зв’язки жителів навколишніх сіл з Висоцьком не порушилися. І до цих пір жителі Бродця, Туменя, Городища, Рудні, Людині та інших сіл  користуються промисловими, торговельними, медичними, аптечними, поштовими, послугами зв’язку, культурними, освітніми, банківськими, соціальними, побутовими та іншими публічними  послугами Висоцька.

Загальна площа Висоцької сільської ради становить 11,8 тис. га. На території ради є значні площі лісових ресурсів (6,8 тис. га ), поклади торфу (1794 га торфовище «Морочно»), піски та інше. Водні ресурси становлять дві  річки (Горинь і Вир), 56 озер і малих річок. Ландшафтний заказник державного значення «Почаївський» з озерами Велике (58га) і Мале (15га) Почаївські. Площа заказника – 750 га.

Економічний потенціал сільської ради: три промислових підприємства ДП «Висоцьке лісове господарство», агрофірма «Рекорд», Фірма «Надія-94», сільськогосподарське приватне підприємство «Злагода». 17 торгових підприємств і, в тому числі, два заклади ресторанного господарства, лінійно-технічна дільниця зв’язку, два поштових відділення.

Транспортне сполучення з Висоцьком здійснюється завдяки приватним перевізникам (вісім рейсів на добу).

Банківські послуги здійснює філія районного відділення Ощадбанку.

Сільська рада має значний туристичний потенціал завдяки великій кількості природних місць відпочинку у заплаві річки Горинь на Хилінських Горах, Почаївському озері та інших місцях.

Медичним обслуговуванням жителів займається лікарська амбулаторія (на базі колишньої дільничної лікарні на 100 ліжок), стоматологічний кабінет Дубровицької стоматологічної поліклініки та дві аптеки. У зв’язку з ліквідацією Висоцької дільничної лікарні медичні послуги для наших жителів стали менш доступними. Про це вони ще й досі жалкують і бажають відновлення її роботи. До речі вже робота з відновлення дільничної лікарні відбулася у селищі Смига нашої області в 2015 році.

Послуги культури надають будинок культури на 250 місць та публічно-шкільна та дитяча бібліотеки з фондом 20 тис. томів і бібліотечним інтернетом.

У Висоцьку працює загальноосвітня школа 1-3 ступенів на 640 місць. Є пришкільний інтернат на 50 місць. Діють дитячий садок «Льонок» на 140 місць, філія Дубровицької дитячої музичної школи.

Соціальні послуги надає стаціонарне відділення Центру з обслуговування одиноких непрацездатних громадян на 25 місць. Побутові послуги здійснює приватна побутова майстерня та перукарня.

Територіально Висоцька сільська рада сусідує з Туменською, Удрицькою, Миляцькою, Велюнською, Лютинською, Людинською, Лісівською та Городнянською Столінського району Брестської області Республіки Білорусь.

Шляхи сполучення Висоцька є зі всіма сусідніми населеними пунктами і мають тверде покриття (асфальт та бруківка).

Сполучення з селами Удрицьк, Миляч, Жадень та іншими, що розташовані за річкою Горинь, здійснюється завдяки понтонному мосту, збудованому у 1999 році, та насипною дорогою з білощебеневим покриттям в заплаві річки Горинь.

Висоцька сільрада на сьогодні має самодостатній бюджет. Вона забезпечена всіма сучасними об’єктами обслуговування населення: медичними, культурними, освітніми, комунальними, соціальними, фінансовими.

У Висоцьку є понад 60 га земель для житлового будівництва. Більше 2.0 тис. га сіножатей та випасів для худоби. Є резерв сучасних адміністративних приміщень для розміщення обслуговуючих установ.

Фактори, наведені вище, переконливо окреслюють майбутнє Висоцька як центру об’єднаної територіальної громади. До добровільного об’єднання ми запрошуємо

Сергій САМКО, сільський голова.

Бережем скарби нашої історії…

У Дубровицькому історико-етнографічному музеї організовано і діє виставка рушників «Ой люблю я вишивати, як навчила мене мати…» Дем’янець Ніни Мусіївни і Бернацьких Ірини та Ольги Борисівних з с. Крупове. На ній представлені роботи майстринь, починаючи з 50-х років XX століття до сучасного періоду.

Нам випала нагода поспілкуватися з донькою Ніни Мусіївни - вчителем Крупівського НВК Букайло Уляною Адамівною, яка охоче розповіла про свою матір. За словами Уляни Адамівни, ткати Ніна Мусіївна навчилася ще в ранньому дитинстві. А в 16 років вже виготовила свій перший рушник, повністю оволодівши поліською технікою цього ремесла. Понад 40 років займалася улюбленою справою. Ніна Мусіївна не лише відтворювала мистецтво предків, але й працювала над створенням нових форм одягу, орнаментів, фактури тканини, її роботи неповторні, оригінальні, бо увібрали в себе не лише місцеві народні традиції, а й власні розробки. Саме Ніна Мусіївна перша в с. Крупове перейшла в ткацтві від створення звичайного ужиткового полотна до виготовлення виробів декоративно-прикладного мистецтва. Вона - перший майстер-надомник по ткацтву у Рівненській художньо-виробничій майстерні Художнього фонду Української РСР, із с.Крупове, починаючи з 1977 року. 

Майстриня для виготовлення більшості рушників застосовує човникове ткацтво. Ця техніка зумовила й характер оздоблення рушників. Рушники ткалі, як і інші вироби, мають поперечносмугасті узори, що складаються з комбінацій широких орнаментальних смуг з вузькими. В такому поєднанні вони утворюють складні своєрідні комбіновані мотиви, які завжди розміщуються в нижній частині рушника і несуть основне композиційне навантаження, а центральне поле залишається чистим.

За всі роки творчості майстриня виготовила стільки рушників, що ними, як писалося в одній замітці, можна було б простелити дорогу від Крупового до Києва. Розійшлися вони по світу. Добрі відгуки про них надходять звідусіль. Ніна Мусіївна - учасниця багатьох всесоюзних, республіканських, зональних, обласних виставок.

У 1983 році за заслуги в розвитку поліського ткацтва атестаційна комісія Спілки художників України присвоїла Ніні Мусіївні Дем‘янець звання «Народний майстер декоративно-прикладного мистецтва». Член Спілки художників України з 1983 року по 1991 рік, член Спілки майстрів народного мистецтва України.

Нагороджена бронзовою медаллю і премією Головного комітету Виставки досягнень народного господарства СРСР за 1984 рік (Постанова від 20.12.1984 р., посвідчення № 66736), медалями лауреата першого, другого, третього Всесоюзних фестивалів народної творчості за 1986, 1987, 1988 роки, почесними грамотами та дипломами Міністерства культури і мистецтв України за вагомий особистий внесок у створенні духовних цінностей та високу професійну майстерність, за розробку і створення зразків та виробів декоративно-прикладного і народного мистецтва, що випускалися підприємствами Художнього фонду України.

Приємно, що є і молоді послідовниці ткацтва та вишивання у селі Круповому. Сестри Бернацькі Ірина та Ольга - майстрині на всі руки. Ірина не тільки вміє гарно вишивати, а й робить картини із стрічок в поєднанні з бісером та вишивкою,  які в минулому році були представлені на виставці в нашому музеї та отримали надзвичайно багато приємних відгуків, захвату та визнання серед відвідувачів. А одну із своїх робіт «Подвір’я гостинного двору» пані Ірина подарувала Дубровицькому історико-етнографічному музеї.

Ще в цьому ж селі Крупове діє відділ «Серпанкове розмаїття» Дубровицького історико-етнографічного музею.

Як розповіла нам завідувачка цього відділу, заслужений майстер народної творчості України Рабчевська Ніна Михайлівна, «в 2010 році у м. Києві в Українському домі відбулася виставка «Український сувенір», де голова спілки майстрів народного мистецтва України Євген Шевченко залишив приємний відгук: «Найкращим подарунком, я вважаю, бодай клаптик поліського серпанку…». Саме тому мені хотілося б зберегти традиції нашого району щодо виготовлення лляного полотна, передати свої знання, щоб теперішні і майбутні покоління змогли продовжити цю справу, адже вироби з льону ніколи не втрачають своєї цінності, вони є корисними для здоров’я, бо натуральні і надзвичайно гарні. Саме з цією метою з 2012 року діє наш заклад, який завжди радо зустрічає всіх охочих».

Хоча Дубровицький історико-етнографічний музей ще відносно молодий порівняно з іншими районними музеями області, бо створений в 2005 році до 1000-ліття міста Дубровиця, але за час існування має свої успіхи. За останні 2 роки колекція музею поповнилася більше 80 предметами основного фонду. Наші предки бережно схоронили й змогли нам передати все те, що їм було дороге, що є гордістю нашого народу, тому і нашим головним завданням - зберегти нашу історію й передати цей цінний скарб майбутніх поколінням. Тому з 1 червня в музеї діє благодійна акція «Подаруй експонат музею…». Запрошуємо долучитися до неї всіх охочих.

 А 28 травня до нашого музею завітали представники з династії Броель-Плятерів, яка володіла замком у Воробино, починаючи з 18 століття, а саме Джейсек Людвіг Броель-Плятер та його донька Меланія Магдалена Супек (на фото). Вони подарували нам фото останніх правителів з цієї династії Вітовта Броель-Плятера (1893-1962 рр.), Людвіки Броель-Плятер (1904-2000 рр.), Віктора Броель-Плятера та Джозефа Антоні Броель-Плятера. Надзвичайно приємно, що люди навіть з інших держав піклуються, щоб не згубити частинку історії нашого району.

Хочу висловити щиру подяку за ваші добрі та небайдужі серця, підтримку та допомогу у зборі інформації про учасників АТО Дубровицького району та поповненні фондів музею: Квітчуку Володимиру, Попенко Софії, Ярмошевичу Петру, Сої Лілії, Ракович Юлії з м. Дубровиця, Рикун Євгенії з с. Берестя, Покидько Любові з с. Бережки, Крижик Галині з с. Будимля, Ромаш Марії та колективу Дубровицької ЦСПШБ. 

Ще раз всіх бажаючих запрошуємо відвідати виставку «Я люблю вишивати, як навчила мене мати» Дем’янець Ніни Мусіївни та Бернацьких Ірини та Ольги Борисівних, яка діє до 20 липня й насолодитися красою робіт крупівських майстринь, а можливо щось перейняти від майстринь і для себе.

Наша адреса: м. Дубровиця, вул. Миру, 16, працюємо щоденно,

крім суботи та неділі з 09.00 до 18.00 год.

Наталія ГРОМ, директор музею.